Джон Ро́нальд Ру́ел То́лкін, CBE FRSL (; 3 січня, 1892 — 2 вересня, 1973) — англійський письменник, поет, філолог, професор, класик світової літератури XX століття та один із фундаторів жанрового різновиду фантастики — високе фентезі. Найбільш відомий як автор «Гобіта, або Туди і Звідти», «Володаря перснів» та «Сильмариліона».
Толкін обіймав посади професора англосаксонської мови Роулінсона і Босуорта в Пемброк-коледжі Оксфордського університету (1925—1945), англійської мови та літератури Мертона в Мертон-коледжі Оксфордського університету (1945—1959). Разом із близьким другом Клайвом Льюїсом входив до неформальної літературознавчої дискусійної групи «Інклінги». 28 березня 1972 року одержав звання командора Ордена Британської імперії від королеви Єлизавети II.
Після смерті Толкіна його син Крістофер випустив кілька творів, заснованих на великій кількості записів і неопублікованих рукописів батька, в тому числі «Сильмариліон». Ця книга разом із «Гобітом» і «Володарем перснів» становить зібрання казок, віршів, вигаданих історій, штучних мов і літературних есе про вигаданий світ під назвою Арда і його частини Середзем'я. У 1951—1955 роках для позначення цих творів Толкін використовував слово «легендаріум» ().
Багато авторів писали твори в жанрі фентезі і до Толкіна, однак через велику популярність та значну прихильність до жанру багато хто вважає Толкіна «батьком» сучасної фентезі-літератури, яку називають, головним чином, «високим фентезі».
У 2008 році британська газета The Times поставила його на шосте місце в списку «50 найбільших британських письменників з 1945 року». У 2009 році американський журнал Forbes назвав його п'ятим серед померлих знаменитостей із найбільшим прибутком. У 2019 році вийшов фільм (біографічна драма) «Толкін» (США). Режисер — Доме Карукоскі. Образ письменника втілив Ніколас Голт.
Біографія
Дитинство
Народився в місті Блумфонтейн (на той час столиці Оранжевої Вільної Держави, нині адміністративний центр Південноафриканської Республіки) у сім'ї банківського службовця, співробітника «Бенк оф Ефріка» (Bank of Africa) Артура Руела Толкіна (; 1857–1896) та його дружини Мейбл Толкін, до шлюбу Сáффілд (; 1870–1904). 17 лютого 1894 р. у подружжя народилася друга і остання дитина — Гíларі Артур Руел Толкін (; † 1976 р.).
У зв'язку з погіршенням здоров'я, в три роки Толкін разом із меншим братом та матір'ю вирушили до Англії на тривалі гостини до родичів, однак через рік в Африці від ревматизму помер батько і сім'я залишилася жити у Великій Британії. Спершу Толкіни мешкали у Саффілдів у Бірмінгемі, згодом переїхали до його передмістя (а зараз частини міста) Сéргоул-Міллза ().
Початкову освіту Дж. Р. Р. Толкін здобув удома з матір'ю, яка навчила його читати, писати, малювати, а також основ латини. Водночас Мейбл Толкін, шукаючи духовної опори у складному житті, за порадою своєї зовиці Грейс у 1900 р. навернулася у католицьку віру, що в свою чергу позбавило й без того небагату мати-одиначку фінансової підтримки батьків і родичів-баптистів. За чотири роки у Редналі вона померла від цукрового діабету, попередньо передавши опіку над дітьми отцю Френсісу Хав'єру Моргану () із Бірмінгемської Ораторії. Толкін переїхав у притулок місис Фолкнер () для дітей-сиріт до Еджбастона (), району Бірмінгема.
Шкільні та університетські роки Із 1900 р. Дж. Р. Р. Толкін навчався в школі імені Короля Едуарда (), при цьому в період 1903–1904 років він із братом певний час навчався в школі св. Філіпа Граматика (). Пізніше він навчався в Ексетер-Коледжі у складі Оксфордського університету, спеціалізуючись на вивченні класичних мов, проте у 1915 році отримав диплом із відзнакою за спеціальністю «англійська філологія».
Під час навчання у Школі ім. Короля Едуарда Дж. Р. Р. Толкін познайомився з Робертом Гілсоном (, 1893–1916), Джеффрі Смітом (, 1894–1916) та Крістофером Вайзменом (). Учотирьох вони заснували неформальне товариство «ЧКБТ» — «Чайний Клуб і Барровіанське товариство» (), назване так через те, що хлопці полюбляли збиратися потайки в бібліотеці школи або сусідньому універмазі «Берроуз», латинізована назва якого і дала компанії ім'я. Навіть після закінчення навчання друзі підтримували спілкування аж до самої війни. Саме на зустрічах «ЧКБТ» Толкін вирішив писати поезії.
Шлюб
У 1908 р. Толкін познайомився із сусідкою по пансіонату місис Фолкнер, такою ж сиротою, як і він, Едіт Мері Бретт (, 1889–1971), старшою від нього на три роки. Він у неї швидко закохався і, що не виключено, унаслідок цього провалив іспит на стипендію до Оксфордського університету. Наляканий ранніми стосунками та почуттями Рональда до старшої дівчини, ще й протестантки за віросповіданням, отець Морган заборонив хлопцеві спілкуватися з Едіт до його повноліття. На свій двадцять перший день народження Толкін написав листа до Едіт із проханням одружитися з ним, на який та відповіла, що вже заручилася, вважаючи, що він її забув. Рональд поїхав до неї і переконав повернути обручку нареченому. За наполяганням хлопця вона також навернулася у католицизм, після чого вони формально оголосили про заручини у січні 1913 р., а 22 березня 1916 р. взяли шлюб у Церкві Пресвятої Непорочної Діви Марії () у місті Ворик (Англія).
Воєнні роки Після закінчення університету Толкін добровільно записався до лав війська. Його зарахували до складу Ланкаширського стрілецького полку () у званні молодшого лейтенанта. Протягом 11 місяців він проходив вишкіл у Кеннок-Чейсі (, Стаффордшир), а 4 червня 1916 р. його перевели до 11-го батальйону зазначеного полку в складі Британського експедиційного корпусу.
Під час Битви на Соммі Толкін служив офіцером зв'язку. 27 жовтня того ж року його госпіталізували із окопною гарячкою, яка протягом наступних двох років давала рецидиви і постійно вимагала лікування. Решту війни Рональд провів у тилу, в Англії, переїжджаючи з гарнізону до гарнізону та займаючись штабною роботою. Саме в цей час він почав працювати над міфологією та історією вимріяного в думках світу, що пізніше перетвориться на всесвіт, у котрому відбуваються події роману «Володар Перснів». 16 листопада 1917 року Едіт народила первістка — Джона Френсіса Руела (, помер 2003 р.).
Із війська Толкін демобілізувався у званні лейтенанта.
Війна залишила помітний відбиток на свідомості письменника. Під час неї він утратив двох друзів із «ЧКБТ»: Р. Гілсона та Дж. Сміта. І в подальшому під час складного процесу написання «Володаря Перснів» Толкін тяжко, депресивно переживав період Першої світової війни.
Університетський період Одразу після війни Толкіна запросили до участі в створенні новітнього словника англійської мови, який згодом став відомим як «Оксфордський словник англійської мови» (, 1928). У його обов'язки входило вивчення етимології та історії слів германського походження, що починаються на букву W. Водночас він заробляв приватними уроками англійської мови.
У 1920 році Толкіна запросили на посаду старшого лектора з англійської мови в Лідському університеті. Саме тут майбутній автор «Володаря Перснів» здобув репутацію провідного англіста свого часу. Уже за два роки він опублікував «Словник середньоанглійської мови», а після приїзду ще одного видатного спеціаліста в галузі, Еріка Гордона, вони вже вдвох оприлюднили нову редакцію відомого тексту із циклу Артурівських легенд — «Сер Гавейн і Зелений Лицар» (). У 32 роки він став наймолодшим на той час професором в історії свого університету. Загалом у Лідсі Толкіни прожили чотири роки. За період його роботи тут, у письменника народилося ще двоє дітей: Майкл (, 22 жовтня 1920 — 27 лютого 1984) та Крістофер (, нар. 21 листопада 1924 р.).
Восени 1925 року Толкіна обрали професором староанглійської мови в рідному Оксфорді, і він залюбки туди повернувся. Працював спершу на посаді професора у Пембрук-Коледжі, а з 1945 року — у Мертон-Коледжі на посаді професора англійської мови і літератури. У 1936 році він виголосив публічну лекцію «„Беовульф“: чудовиська і критики» (), яка справила беззаперечний вплив на всю традицію вивчення середньовічної епічної літератури.
В Оксфорді ж поет і письменник увійшов до лав неформального професорського літературного клубу «Інклінґи», де остаточно здружився з іще одним майбутнім відомим письменником, своїм колегою Клайвом Стейплзом Льюїсом, спілкування з яким розпочалося ще з часів іншого неформального об'єднання — клубу декламаторів ісландських саг «Коулбайтер» (, дослівно «Вуглежер»). Зокрема Толкін відіграв першочергову роль у наверненні К. С. Льюїса до релігії і подальшому перетворенні останнього на християнського апологета. Щоправда, у старшому віці їхня дружба помітно ослабла, що було викликане як зверненням симпатій Толкіна до ще одного «інклінґа» — письменника Чарльза Вільямса, так і перемінами в житті самого Льюїса: шлюбі та значній публічності життя.
Останні роки життя
У 1959 році Толкін вийшов на пенсію. Комерційний успіх його книг забезпечив його родині заможне життя. Свідченням суспільного і загальнонаціонального визнання письменника став Орден Британської імперії, який йому вручила королева Єлизавета II 28 березня 1972 року під час прийняття в Букінгемському палаці. Однак щораз сильніша увага громадськості до толкінівських сюжетів та творів, а також до його особистого життя змусили подружжя переїхати на південне узбережжя, біля м. Борнмут (Дорсет, Англія). 29 листопада 1971 року Едіт Толкін померла у віці 82-ох років, її поховали на оксфордському Вулверкотському цвинтарі (), а на надгробку, за особистим розпорядженням чоловіка, вигравіювали ім'я Лутієн (Lúthien) — героїні толкінівського епосу, з якою він її все життя ототожнював. Джон Рональд Руел Толкін помер 2 вересня 1973 році від масивної кровотечі з виразки шлунка, коли гостював у своїх друзів, подружжя лікарів Толгерстів (), у Борнмуті. Похований поруч із дружиною.
Літературна творчість Перші літературні (власне, поетичні) спроби Толкіна датуються початком 1910-их рр. під час його «членства» у «Чайному клубі…», учасники якого всіляко заохочували прояви індивідуальної творчості. За словами біографа Г. Карпентера, непрямий вплив на майбутнього письменника могли справити викладачі англійської літератури у Школі ім. Короля Едуарда Джордж Бруертон () та Р. В. Рейнольдз (), які намагалися прищепити своїм учням любов до поезії. Опосередковано на рішення Толкіна зайнятися віршуванням також уплинула постановка п'єси Джеймса Баррі «Пітер Пен», яку він побачив у квітні 1910 р., а також творчість католицького поета-містика Френсіса Томпсона ()Carpenter, Humphrey. J. R. R. Tolkien. A Biography. — Boston, New York: Houghton Mifflin Company, 2000. — P. 55.
Впливи Згодом із усіх попередніх та наступних літературних впливів кристалізувався певний корпус текстів, естетика яких стала каркасом власного міфотворення письменника.
Витоки багатьох толкінівських сюжетних ліній та образів ховаються в германо-скандинавській епічній літературі та англо-саксонській книжній, поетичній традиції. Зокрема, осібно слід виділити англо-саксонський епос «Беовульф», скандинавські Старшу (віршовану) та Молодшу (прозову) Едди, «Пісню про Нібелунґів», а також низку давньоісландських саг.
Толкін особисто визнавав вплив античної літератури (Гомера, Софокла тощо), карело-фінського епосу «Калевала», кельтської (валлійської та шотландської) народної демонології та легенд.
Біографи письменника також відзначають вплив філософських та історичних творів античних авторів, зокрема Боецієвої «Розради філософією» в перекладі короля Вессексу Альфреда Великого (близько 849 — бл. 900), писань Вергілія і Тацита.