Союз-Т

Союз-Т (1976—1986) Союз-Т ОписПризначення: Доставка екіпажів на орбіту та повернення їх на Землю.Екіпаж: 3ГабаритиВисота: 7,95 мДіаметр: 2,72 мОб'єм: 9 м³Двигунна установкаТип КомбінованаКількість ДПО Тяга першого колектора Тяга другого колектора 28 (на 2-х колекторах) 13,3 кгс - 2,7 кгс (12 штук)Двигун ЗКД Кількість Тяга 2 (1 резервний) 300 кгсЕксплуатаціяМаса: 6850 кгНосій виведення: СоюзМісце запуску: БайконурПерший запуск: 8 грудня 1974Останній запуск: 23 вересня 1976Ресурс Тривалість автономного польоту: 30 діб

Союз-T — третє покоління радянських космічних кораблів серії Союз, які застосовувалися для доставки екіпажів на орбітальні станції по програмам Салют та Алмаз. На них також здійснювалися польоти в рамках міжнародної програми Інтеркосмос.

Історія проекту

З 1965 р. Куйбишевський філія ЦКБЕМ (нині Самари ЦСКБ) в ініціативному порядку вів проектні роботи зі створення корабля 7К-ВІ (з рос.военный иследовательский), який отримав назву «Зірка» і створювався на базі 7К-ОК. До 1967 р. був розроблений ескізний проект корабля й створено його повнорозмірний макет, на якому космонавти вивчали конструкцію внутрішніх відсіків і пульти управління.

Проектування та модернізація Восени 1967 р. експертна комісія відхилила ескізний проект 7К-ВІ. Після цього було вирішено створювати орбітальну дослідницьку станцію (ОДС) «7К-ВІ» для проведення досліджень і експериментів в інтересах Міністерства оборони СРСР. До складу ОІВ (11Ф730) входили орбітальний блок ОБ-ВІ (11Ф731) і транспортний корабель 7К-С (11Ф732) для доставки на нього екіпажу. Літера «С» означала «спеціальний». За секретної термінології тих років це слово було синонімом слова «військовий». Розробка ОБ-ВІ була розпочата на Куйбишевський філії ЦКБЕМ, а корабля 7К-С — на ЦКБЕМ. Ескізний проект ОІВ був випущений 21 червня 1968, а проект корабля 7К-С та його теоретичні кресленики були затверджені 14 жовтня 1968. У 1969 р. був випущений комплект конструкторської документації на 7К-С.

Однак у лютому 1970 р. приймається рішення припинити роботи з ОІВ «7К-ВІ», але продовжити розробку 7К-С як перспективного корабля, що володіє поліпшеними характеристиками в порівнянні з 7К-Т і 7К-Т. З цього часу 7К-С став розроблятися як корабель для проведення військово-технічних досліджень і експериментів у автономному польоті (базовий варіант) з можливістю створення на його основі модифікацій різного цільового призначення. Теоретичне креслення базового двомісного корабля 7К-С був затверджений 11 серпня 1972.

7К-С створювався на базі 7К-ОК. При цьому тривалий період розробки 7К-С (1967—1973 рр..) Дозволив внести принципові зміни в його конструкцію і бортові системи. Більшість основних систем 7К-С були або новими, або істотно модернізованими. Корабель 7К-С оснащувався бортової цифрової обчислювальної машиною (БЦВМ) «Аргон-16» (вперше у вітчизняній космічній техніці), комбінованої руховою установкою з об'єднаною паливною системою, новою системою управління спуском з підвищеною точністю посадки, бортовими приладами з використанням нової елементної бази, досконалішими системами радіозв'язку, електроживлення, терморегулювання і т. д. Для 7К-С був розроблений новий стикувальний агрегат з люком-лазом. Саме цей агрегат був використаний на кораблі 7К-Т. Новий корабель був працювати на орбіті з нахилом 51,6 градусів, висоті 250—270 км, і здатним здійснювати політ тривалістю 30 діб. Для запусків 7К-С створювалася вдосконалена і більш вантажопідйомна версія РН «Союз-У» (11А511У) з новою САС.

Льотньо-конструкторські випробування У 1973 р. приймається план ЛКВ корабля 7К-С. Відповідно до нього передбачалося виконати спочатку чотири безпілотних польоту, а потім чотири пілотованих (у двох останніх передбачалося провести залікові міжвідомчі випробування). З цією метою в січні 1974 р. в ЦПК приступили до підготовки чотири екіпажі: Л.Кизим-В.Аксьонов, В.Ляхов-А.Воронов, Ю.Малишев-Г.Стрекалов, Л.Попов-М.Бурдаев.

Проте в тому ж 1974 р. призначення корабля 7К-С було змінено знову. Міністерство оборони СРСР фактично відмовився від застосування базового корабля 7К-С для автономних польотів, і тому було вирішено створити транспортну модифікацію 7К-С для доставки екіпажів на орбітальні станції ДОС. Дана модифікація отримала позначення 7К-СТ і зберегла індекс 11Ф732. До того часу в ЦКБЕМ був повністю виготовлений один корабель 7К-С № 1Л і ще два (№ 2Л і № 3Л) перебували в стадії виробництва. Заводська нумерація кораблів 7К-С була почата з одиниці, але з літерою «Л», що означало «льотна» машина. Для кораблів 7К-СТ ця нумерація була продовжена (перша машина 7К-СТ отримала № 4л). З метою перевірки загальних технічних рішень і виключення втрат часу, льотну відпрацювання 7К-СТ вирішили почати з випробувань вже будувалися трьох кораблів 7К-С, які запускалися в безпілотному режимі. Першим 6 серпня 1974 на орбіту вийшов корабель № 1Л «Космос-670». Виконавши тридобовий політ, корабель пішов на посадку, але замість керованого спуску здійснив балістичний. Це сталося через незапланованому обурення, отриманого СА при поділі відсіків у результаті дефекту елементів кріплення і скидання матів (листів) екранно-вакуумної теплоізоляції апарата. Наступним був політ корабля № 2Л «Космос-772» у вересні-жовтні 1975 р., який пройшов з незначними зауваженнями. 29 листопада 1976 був запущений корабель № 3Л «Космос-869». Програмою передбачався 8-добовий політ, але через втрату зв'язку з кораблем і збоїв у роботі датчика інфрачервоної вертикалі він перебував на орбіті протягом 18 діб. Проте програма польоту була виконана, а корабель вдалося повернути на Землю.

Одночасно з льотними випробуваннями 7К-С в НВО «Енергія» (колишнє ЦКБЕМ) у 1975—1977 рр.. велися роботи по створенню транспортної модифікації — 7К-СТ. При цьому були проведені доопрацювання корабля 7К-С, що дозволили розмістити в СА трьох космонавтів у скафандрах нової конструкції «Сокіл-КВ-2». Крім того, на 7К-СТ були встановлені сонячні батареї, завдяки чому тривалість автономного польоту корабля 7К-СТ була доведена до 4 діб, а в складі орбітальної станції польотний ресурс корабля став складати 180 діб.

Так як створення 7К-СТ кілька затягувалося, в січні 1976 р. чотири космонавта (В. Аксьонов, Ю. Малишев, Г. Стрекалов, Л. Попов), раніше готувалися по кораблю 7К-С, були залучені до підготовки до автономного польоту на «Союзі-22» (7К-ТМ № 74). Фактично це призвело до розформування чотирьох екіпажів, утворених у січні 1974 р. З решти космонавтів (Л. Кизим, В. Ляхов, А. Воронов і М. Бурдаев) була утворена група «7К-СТ». Проте вже навесні 1976 групу покинули військові бортінженери А. Воронов і М. Бурдаев. Вони отримали незадовільні оцінки на іспитах, влаштованих в НВО «Енергія» по кораблю 7К-СТ. За словами А. Воронова і М. Бурдаева, іспити були необ'єктивними і відбивали давню жорстку конкуренцію між військовим і цивільним загонами космонавтів. У результаті цієї «боротьби» вони й були відсторонені від подальшої підготовки, а їх місця в екіпажах в підсумку посіли космонавти НВО «Енергія». В тому ж 1976 р. В. Ляхов був переведений на програму ДОС-5. Після польоту «Союзу-22» у вересні 1976 р. в групу «7К-СТ» повернулися В. Аксьонов, Ю. Малишев та Г. Стрекалов.

До 1978 р. 7К-СТ був створений, і можна було починати його льотні випробування. За попереднім планом передбачалося запустити два безпілотних корабля № 4л і № 5Л, а корабель № 6Л повинен був виконати автономний випробувальний політ з екіпажем на борту. Для цього в 1978 р. в ЦПК приступили до підготовки три екіпажі: Ю.Малишев-В.Аксенов, Л.Кизим-О.Макаров, В.Лазарев-Г. Стрекалов.

4 квітня 1978 був запущений перший 7К-СТ (№ 4л) — «Космос-1001». Проте відразу після виведення корабля на орбіту була виявлена відмова каналу командної радіолінії. ЦУП втратив управління кораблем, але все-таки через деякий час зв'язок вдалося відновити, і програма польоту була виконана. Наприкінці 1978 р. план льотних випробувань 7К-СТ був змінений ще раз. Тепер у рамках ЛКВ було вирішено запустити чотири кораблі: два безпілотних — № 5Л і № 6Л (у 1979 р.) і два пілотованих — № 7л і № 8л (у 1980 р.). При цьому машина № 5Л повинна була виконати автономний політ тривалістю 90 діб з метою ресурсних випробувань корабля, а машину № 6Л вирішили використовувати для відпрацювання автоматичного стикування зі станцією «Салют-6». Випробувальні пілотовані польоти кораблів № 7л і № 8л також повинні були проводитися зі стикуванням з «Салютом-6».

Експлуатація 31 січня 1979 на орбіту був виведений 7К-СТ № 5Л «Космос-1074». У зв'язку з відмовою одного з двох дешифраторів командної радіолінії корабель був достроково повернуто на Землю на 61-ту добу польоту. Наступний корабель — № 6Л, що отримав офіційну назву «Союз Т» (транспортний), стартував у грудні 1979 р. і був успішно зістиковано з «Салютом-6» (в цей час космонавтів на станції не було). Виконавши політ тривалістю 100 діб (на ресурс), корабель благополучно повернувся на Землю. Тепер нарешті можна було починати пілотовані польоти. Як говорилося вище, з 1978 р. до автономного польоту на кораблі 7К-СТ № 6Л готувалися три екіпажі. Після зміни плану ЛКВ наприкінці 1978 р. стали планувати два пілотовані польоту зі стикуванням з «Салютом-6». На кораблі № 7л в політ повинен був відправитися екіпаж з двох космонавтів, а корабель № 8л вирішено було випробувати в тримісному варіанті. Так вперше з'явилася можливість злітати в космос у космонавтів-дослідників із загону ІМБП. У наприкінці 1978 р. космонавти-лікарі В. Поляков та М. Потапов приступили до курсу початкової підготовки в ЦПК, тепер це називається загальнокосмічної підготовкою.

Наприкінці 1979 р. почалася безпосередня підготовка чотирьох екіпажів для двох випробувальних польотів на 7К-СТ. До польоту на кораблі № 7л продовжили підготовку Ю.Малишев-В.Аксенов і Л.Кизим-О.Макаров. Для польоту на кораблі № 8л були сформовані наступні екіпажі: В.Лазарев-Г.Стрекалов-В. Поляков та Ю.Ісаулов-Н.Рукавішніков-М.Потапов. В останньому польоті крім випробування корабля передбачалося провести різні медичні дослідження та експерименти.

5 червня 1980 стартував перший пілотований 7К-СТ (№ 7л) — «Союз Т-2», екіпаж якого успішно виконав всі поставлені перед ним завдання. Однак незабаром після цього програма наступного польоту була змінена. Справа в тому, що станція «Салют-6» на той час зовсім «постаріла», так як її трирічний ресурс підходив до кінця. Найбільше занепокоєння викликав продірявився рідинний контур системи терморегулювання. На станції було потрібно терміново провести ремонтно-відновлювальні роботи. Тому корабель № 8л вирішено було використовувати для доставки на станцію ремонтного екіпажу, який був сформований у такому складі: Л.Кизим-О.Макаров-К. Феоктистов. Екіпажі В. Лазарєва та Ю. Ісаулова стали відповідно дублюючим і резервним (у вересні 1980 р. екіпаж Ю. Ісаулова був розформований). У жовтні 1980 р. екіпажі здали комплексні іспити, але напередодні відльоту на космодром, 9 листопада К. Феоктистов був виведений з екіпажу (за станом здоров'я) і замінений на Г. Стрекалова.

27 листопада 1980 до «Салют-6» стартував «Союз Т-3» (№ 8л). У цей час на космодромі вже знаходився корабель № 9л. Він виконував роль запасного і міг бути швидко підготовлений до старту у разі, якщо б на «Союзі Т-3» виникли будь-які серйозні відмови, унаслідок яких екіпаж не зміг би зробити на ньому посадку. (Наявність запасного корабля, що знаходився на космодромі, було додатковою вимогою безпеки польотів екіпажів на орбітальних станціях. Ця вимога була введена з початком експлуатації станції ДОС-5, оснащеної двома стикувальними вузлами, що дозволяло стикувати до станції корабель-рятувальник. Роль запасного корабля-рятувальника, як правило, виконував наступний готується до запуску корабель.) Машина № 9л була виготовлена в тримісному варіанті, і тому було вирішено використовувати її для наступного екіпажу з трьох космонавтів. Ним виявився радянсько-французький екіпаж. З цієї причини 9-я машина пропустила вперед себе два двомісних корабля — № 10Л і № 11л.