Саломе́ Зурабішві́лі (, ; , Париж, Франція) — грузинська державна діячка, французька та грузинська дипломатка, 5-й Президент Грузії.
Лідерка партії «Шлях Грузії». Раніше — голова «Громадського руху Саломе Зурабішвілі» (2005—2006), міністр закордонних справ Грузії (2004—2006), надзвичайний і повноважний посол Франції в Грузії, голова Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії (2001—2003). Тривалий час працювала в МЗС Франції. Має грузинське громадянство.
Біографія Саломе Зурабішвілі народилася 18 березня 1952 року в Парижі у сім'ї грузинських політичних емігрантів Левана Зурабішвілі (1906—1975) та Зейнабі Кедії, які залишили Грузію в 1921 році. Дід по батькові — Іван Іванович Зурабішвілі — входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921 роках.
У 1972 році закінчила Паризький інститут політичних досліджень та в 1973 — Колумбійський університет у США. Володіє грузинською, французькою, англійською, німецькою, італійською мовами.
Змінила багато посад у французьких зовнішньополітичних відомствах: У 1974 розпочала свою дипломатичну кар'єру в міністерстві європейських і закордонних справ Франції. У 1974—1977 — 3-я секретарка Посольства Франції в Італії. У 1977—1980 — 2-а секретарка постійної місії Франції в ООН. У 1980—1984 — співробітниця центру аналізу і прогнозування центрального апарату МЗС Франції. У 1984—1988 — 1-а секретарка посольства Франції в США. У 1989—1992 — 2-а секретарка посольства Франції в Чаді. У 1992—1993 — 1-а секретарка постійної місії Франції в НАТО. У 1993—1996 — заступниця французького постійного представника у Європейському Союзі. У 1996—1997 — технічна радниця кабінету Міністерства Європи та закордонних справ. У 1997—1998 — інспекторка МЗС Франції. У 1998—2001 — працівниця Управління МЗС Франції з питань стратегії, безпеки та роззброєння. У 2001—2003 — очолила Генеральний секретаріат національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії. У 2003—2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Грузії.
З 20 березня 2004 року до 19 жовтня 2005 була міністром закордонних справ Грузії. Стала першою жінкою, яка очолила міністерство закордонних справ ГрузіїHenry Foy (25 October 2018), Frenchwoman frontrunner to become Georgia's next president Financial Times.. Це рішення Саакашвілі обговорив з французьким президентом Жаком Шираком, заявивши після цього, що «дипломата такого класу у Грузії ніколи не було».
Одним зі своїх головних успіхів на посту міністра закордонних справ Зурабішвілі вважала прийняття рішення про виведення з країни російських військових баз. В одному зі своїх виступів вона зазначила, що вважає це історичним досягненням.
20 жовтня 2005 була знята з міністерської посади. Зняттю передував різкий виступ Зурабішвілі в ефірі телеканалу «Руставі-2». Вона звинуватила партію «Єдиний національний рух» і особисто спікерку Ніно Бурджанадзе в прагненні встановити в країні «кланову диктатуру». На думку спостерігачів, конфлікт між Зурабішвілі і Бурджанадзе був викликаний тим, що голова МЗС намагалася підпорядкувати собі всю роботу послів, які часто діяли, керуючись вказівками парламенту.
З 2005 року пішла в опозицію до Міхеїла Саакашвілі. У 2005 році створила та очолила опозиційний «Громадський рух Саломе Зурабішвілі», з березня 2006 — політичну партію «Шлях Грузії». Заявила, що в російсько-грузинській війні 2008 першою почала не Росія, а саме ГрузіяШанс для партії Саакашвілі: президентські вибори у Грузії пішли не за сценарієм влади «Європейська правда». Розповідаючи про програму партії, Зурабішвілі пропонувала орієнтуватися на «реальну і ефективну демократію», а також на «грузинські цінності, виправдані історією». Основним зовнішньополітичним партнером Грузії назвала США.
У листопаді 2010 року заявила про відхід від грузинської політики. За її словами, прийняла це рішення, переконавшись, що в Грузії немає демократії і опозиція не може працювати в країні. Повідомлялося, що Зурабішвілі очолить комісію Ради безпеки ООН з питання санкцій проти Ірану.
28 листопада 2018 року як незалежна кандидат, при підтримці правлячої «Грузинської мрії», на виборах обрана президентом Грузії. Зурабішвілі здобула перемогу в другому турі з результатом 59,56 %. Інавгурація відбулася 16 грудня 2018 року.
29 грудня 2024 року керівна партія Грузії Грузинська мрія більшістю у складі виборчої комісії обрала новим президентом футболіста Михаїла Кавелашвілі, це сталося під час масових протестів громадян проти проросійської політики Іванішвілі та його соратників. Зурабішвілі своєю чергою підтримувала протестувальників і відмовилася покидати посаду. В США заявили, що офіційно визнають Зурабішвілі єдиним легітимним президентом Грузії до перевиборів.
Особисте життя У шлюбі з першим чоловіком Ніколозом Ґорестані народила дочку Кетеван і сина Теймураза.
Вдруге була одружена з радянським дисидентом та журналістом Жанрі Кашією ( 1939 — 2012), який отримав політичний притулок у Франції, а згодом продовжив кар'єру журналіста в незалежній Грузії.
(до шлюбу Зурабішвілі), двоюрідна сестра, є постійною секретаркою Французької академії наук.
Іван Зурабішвілі, дідусь по батьку, входив в уряд незалежної Грузії в 1918 та 1921 роках. Ніко Ніколадзе, прадідусь, був засновником морського порту в Поті та ініціатором будівництва грузинської залізниці. Обидва вони були соратниками письменника та громадського діяча, «батька грузинської нації» Іллі Чавчавадзе.
Має два громадянства — французьке та грузинське.
Нагороди та почесні звання
Франція Ордена Почесного легіону; Орден «За заслуги».
Польща Орден «За заслуги перед Польщею» (Польща).
Бібліографія Salomé Zourabichvili (2006) Une femme pour deux pays. Grasset, Salomé Zourabichvili (2007) « fermer Yalta», Cahiers de Chaillot, Institut de sécurité de l'Union européenne Salomé Zourabichvili (2008). Les cicatrices des Nations: L'Europe malade de ses frontières. Bourin, Salomé Zourabichvili (2009) « la tragédie géorgienne» . Grasset Salomé Zourabichvili (2011) « l'exigence démocratique» Bourin éditeur
Примітки