Е́йфелева ве́жа () — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора — Гюстава Ейфеля. Сам Ейфель називав її «300-метровою вежею» (), інша, народна назва — «Залізна пані» (). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. 2007 року на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше, ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.
31 березня 1889 року Александер Гюстав Ейфель підняв французький «триколор» на маківці Ейфелевої вежі в Парижі, збудованої до відкриття Паризької виставки. Трьохсотметрова вежа вагою близько 7 тисяч тон викликала різні оцінки у сучасників, але сьогодні безумовно вважається окрасою міста.
Була зведена як тимчасова споруда для ознаменування сторіччя з дня початку Французької революції та до відкриття паризької Всесвітньої виставки 1889 рокуOrigins and Construction of the Eiffel Tower на сайті «La tour Eiffel» , що розташовувалась у палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня та символізувала багатство і незалежність Франції. Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам, це рішення було скасоване.
Особливості конструкції
Висотні характеристики
Висота разом з новою антеною становить 324 м (2000 рік)Tout savoir sur la Tour Eiffel . Одразу після побудови (1889 рік) висота вежі разом із щоглою прапора становила 312,27 м. Висота платформ: 1-го поверху: 57,63 м; 2-го поверху: 115,75 м; 3-го поверху: 276,13 м.
Понад 40 років Ейфелева вежа була найвищою спорудою у світі, майже вдвічі вищою від найвищих будівель світу того часу — піраміди Хеопса (146,6 м), Кельнського (156 м) і Ульмського соборів (161 м), монументу Вашингтона (169 м) — поки в 1930 її не перевершила будівля Крайслер Білдінг у Нью-Йорку.
Інші параметри Маса металевої конструкції — 7 300 т (повна маса 10 100 т). Вежа складається з 18 038 металевих деталей, скріплених 2 500 000 заклепками. Фундамент зведений з бетонних масивів.
Нижній поверх — це піраміда з квадратом в основі (кожна сторона в основі має 124,9 м), утворена 4 колонами, які з'єднуються на висоті 57,63 м арковим склепінням; над яким розміщена перша платформа Ейфелевої вежі. Площа платформи — 4415 м².
З цієї платформи піднімається друга піраміда-вежа, що утворюється також 4 колонами, що з'єднуються склепінням, на якому знаходиться друга платформа (площа 1430 м²).
Чотири колони, що піднімаються на другій платформі, наближуючись і поступово переплітаючись, утворюють колосальну пірамідальну колону (190 м), що несе на собі третю платформу, також квадратної форми площею 250 м²; на ній височіє маяк з куполом, над яким на висоті 300 м знаходиться майданчик (1,4 м у поперечнику).
На вежу ведуть сходи (1792 сходинки) і ліфти. Коливання вежі під час буревію не перевищують 15 см.
На першій платформі були зведені зали ресторану; на другій платформі розміщувалися резервуари з оливою для гідравлічної підйомної машини (ліфта) і ресторан у скляній галереї. На третій платформі розміщувалися астрономічна та метеорологічна обсерваторії та фізичний кабінет. Світло маяка було видно на відстані 10 км.
Форма Ще до початку будівельних робіт, протягом 1886 року, у пресі публікувалися статті та памфлети, у яких критикувалася конструкція та форма вежі. Закладання фундаменту розпочалося 28 січня 1887, а 14 лютого у газеті «Час» (Le Temps) з'явився лист протесту, який підписали п'ятдесят митців, письменників, художників, композиторів, архітекторів, серед них Александр Дюма (син), Гі де Мопассан, Шарль Гуно, Шарль Леконт де Ліль, Шарль Ґарньє, Рене Сюллі-Прюдом та інші. Вежу називали трагічним вуличним ліхтарем, скелетом дзвіниці, чорною фабричною трубою. Вважали, що форма та гігантські розміри вежі розчавлять усі архітектурні пам'ятники Парижа: Собор Паризької Богоматері, церкву Сент-Шапель, вежу Сен-Жак, Лувр, Дім Інвалідів, Тріумфальну арку.
Проєктуючи форму та конструкцію вежі, Ейфель разом зі своїми інженерами — фахівцями з мостобудування, займався розрахунками сили вітру, добре розуміючи, що якщо вони будують найвищу у світі споруду, то перш за все повинні переконатися в її стійкості до вітрових навантажень. В одному з інтерв'ю газеті «Le Temps» від 14 лютого, 1887 Ейфель відзначивExtrait de la réponse d'Eiffel : «Чому така дивна форма? Вітрові навантаження. Я вважаю, що викривлення чотирьох зовнішніх країв монумента продиктовано і математичними розрахунками, і естетичними міркуваннями»
Колір Вежа неодноразово змінювала колір — від жовтого до червоно-коричневого. Останні десятиліття Ейфелева вежа незмінно фарбується у так званий «Коричневий-Ейфелевий» колір — офіційно запатентований, близький до природного відтінку бронзи.
До будівництва
Французька влада вирішила влаштувати Всесвітню виставку на честь столітнього ювілею Великої французької революції (1789 року). Паризька міська адміністрація попросила відомого інженера Густава Ейфеля подати відповідну пропозицію. Спочатку Ейфель був трохи спантеличений, але потім, переглянувши свої папери, подав на розгляд креслення 300-метрової залізної вежі, якому він до цього майже не приділяв уваги. 18 вересня 1884 року Густав Ейфель отримує спільний зі своїми співробітниками патент на проєкт, а згодом викуповує у них же і виключне право.
Конкурс архітектурних та інженерних проєктів, що мали б визначити архітектурний вигляд майбутньої Всесвітньої виставки, стартував 1 травня 1886 року. У конкурсі взяли участь 107 претендентів, більшість з яких тією чи іншою мірою повторюють проєкт вежі, запропонований Ейфелем. Розглядалися також різні екстравагантні ідеї, серед яких, наприклад, гігантська гільйотина, що мала б нагадувати про Французьку революцію 1789 року. Була запропонована і кам'яна вежа, але розрахунки і досвід минулого показали, що дуже важко було б спорудити кам'яну споруду, яка була вищою за 169-метровий монумент Вашингтона, спорудження якого вартувало величезних зусиль США за декілька років (1848—1884) до цього. Проєкт Ейфеля стає одним з чотирьох переможців, і тоді інженер вносить до нього остаточні зміни, знаходячи компроміс між первісною чисто інженерною схемою конструкції і декоративним варіантом.
Зрештою конкурсний комітет зупиняється на проєкті Ейфеля, хоча сама ідея вежі скоріш за все належала двом його співробітникам — Морісу Кехлену (Maurice Koechlin) і Емілю Нугьє (Émile Nouguier). Зібрати протягом двох років таку складну споруду як вежа, можливо було тільки тому, що Ейфель застосував особливі методи будівництва. Цим і пояснюється рішення виставкового комітету на користь цього проєкту. Завоювавши перше місце у конкурсі, Ейфель з ентузіазмом вигукнув: «Франція буде єдиною країною, яка має 300-метровий флагшток!».
Аби вежа краще відповідала естетичним смакам вибагливої паризької публіки, архітекторові Стефану Совестру (Stephen Sauvestre) було доручено попрацювати над її художнім образом. Він запропонував обшити цокольні опори вежі каменем, зв'язати її опори та майданчик першого поверху за допомогою величних арок, які стали б одночасно головним входом на виставку, розмістити на поверхах вежі просторі засклені зали, надати верхівці вежі округлої форми і використовувати різноманітні декоративні елементи для її прикрашення.
У січні 1887 р. Ейфель, держава і муніципалітет Парижа підписали договір, згідно з яким Ейфелю надавалася в особисте користування експлуатаційна оренда вежі строком на 25 років, а також передбачалася виплата грошової субсидії у розмірі 1,5 млн золотих франків, що склала 25 % усіх витрат на будівництво вежі. 31 грудня 1888 з метою залучення відсутніх коштів, створюється акціонерне товариство зі статутним фондом 5 млн франків. Половина цієї суми — кошти, внесені трьома банками, друга половина — власні кошти самого Ейфеля.
Будівництво
Будівельні роботи протягом двох з невеликим років — з 28 січня 1887 р. по 31 березня 1889 р. — виконували 300 робітників. Рекордним строкам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості із зазначенням точних розмірів 18 038 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок.
Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини. Отвори для заклепок були просвердлені на намічених місцях уже заздалегідь, і дві третини від 2,5 млн заклепок були заздалегідь закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 т, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені місця.
На початку застосовували високі крани, а коли конструкція переросла їх, роботу перейняли спеціально сконструйовані Ейфелем мобільні крани. Вони рухалися по рейках, прокладених для майбутніх ліфтів.
Складність полягала і в тому, що підйомний пристрій повинен був рухатися уздовж щогл башти по вигнутій траєкторії із змінним радіусом кривизни. Перші ліфти на вежі приводилися в дію гідравлічними приводами.
Аж до нашого часу використовують два історичні ліфти фірми «Fives-Lill», встановлені в 1899 р. у східній і західній опорах вежі. З 1983 р. їх функціювання забезпечує електродвигун, а гідравлічна апаратура збережена і доступна для огляду.
Другий і третій поверхи башти пов'язував вертикальний ліфт, створений інженером Еду (Léon Edoux) (однокурсник Ейфеля по Центральній школі мистецтв і ремесел). Цей ліфт складався з двох взаємно врівноважених кабін. Кабіна піднімалася вгору з допомогою гідравлічного циліндра з довжиною ходу 78 м. Нижня кабіна при цьому виконувала роль противаги. На півдорозі до майданчика, на висоті 175 м від землі, пасажири повинні були пересісти в інший ліфт. Ємності з водою, встановлені на поверхах, забезпечували необхідний гідравлічний тиск.
У 1983 р. цей підйомник, який не міг працювати в зимовий час, був замінений електричним ліфтом марки «Otis», що складається з чотирьох кабін і забезпечує пряме сполучення між двома поверхами.
Зведення вежі вимагало особливої уваги до питань безпеки безперервних робіт, що і стало найбільшою турботою Ейфеля. Протягом будівельних робіт не було жодного смертельного випадку, що було значним досягненням для того часу.
При підготовці котлованів для опор вежі, через близькість річки Сени, Ейфель вдався до методу, який він запровадив при будівництві мостів. У кожному з 16 кесонів фундамента знаходився робочий простір, до якого під тиском подавалося повітря. Через це туди не могла проникати вода, і робітники могли здійснювати екскавацію ґрунту без просочення його водою.
Однією з найскладніших проблем для Ейфеля стала, парадоксальним чином, перша платформа. Масивні дерев'яні арматури повинні були утримувати 4 похилі опори і величезні балки першої платформи. Чотири похилі підпори покоїлися на наповнених піском металевих циліндрах. Пісок можна було поступово випускати і, таким чином, встановлювати опори під правильним нахилом. Додаткові гідравлічні підйомники у фундаментах опор давали можливість остаточного регулювання положення 4-х похилих опор, які, таким чином, можна було точно підігнати до залізної арматури першої платформи.
Як тільки платформа лежала строго горизонтально, вона була прикріплена до похилих опор, а підйомники були вилучені. Потім будівництво продовжилося вже на самій вежі. Робота просувалася повільно, але безперервно. 31 березня 1889 року, менше ніж через 26 місяців після початку риття котлованів, Гюстав Ейфель зміг запросити кількох більш-менш фізично міцних чиновників до першого сходження на 1665 сходин. Конструктор вежі Гюстав Ейфель встановив на її вершині французький прапор.
Зразки креслень вежі
Подальша доля вежі