Середньополі́ський го́вір, також правобере́жнополі́ський го́вір — один з трьох говорів північного наріччя української мови. Поширений на півночі Київської, Житомирської та Рівненської областей. Історична територія поширення говору охоплює у тому числі регіони, які постраждали від Чорнобильської катастрофи («Зона відчуження») і тепер безлюдні.

Відокремлюється від волинських говірок умовною лінією, що проходить на північ від Рівного, Звягеля, по верхів'ю р. Уборті — на північ від Житомира — по правому березі р. Ірші — на північ від Києва до злиття р. Остра з Десною на лівобережжі Дніпра. Західна межа, що розділяє волинське (західне) і середнє Полісся, проходить по лівобережжю Горині, відступаючи від річки на захід, і вздовж Горині піднімається до Прип'яті. Східною межею служить Дніпро. Північна околиця середньополіського говору простягається вздовж українсько-білоруського кордону.

Ареал і межі

Діалектологи по-різному виділяють ареал середньополіського говору. На думку одних (Іван МатвіясМатвіяс І. Г. Українська мова і її говори / І. Г. Матвіяс. — К. : Наук. думка, 1990. — стор. 51) говір охоплює територію більшої північно-східної частини Житомирської і північних правобережних районів Київської області, на думку інших — північні райони Київської (у т. ч. частково лівобережні), Житомирської і Рівненської областей (Никончук Л. В.Л. В. Никончук. Середньополіський говір // ).

Межі з білоруською мовою Крайні північні говірки середньополіського говору біля кордону з Білоруссю низкою рис поєднуються з північними говірками східнополіського говору та разом з ним становлять наслідок взаємодії українських поліських говірок з говірками білоруської мови. До таких рис, за «Атласом української мови», належать:

відповідно до загальноукраїнського голосного звука и після м'яких приголосних вимовляється і, а після твердих приголосних звук, середній між и та і; вимова голосного і в іменнику дірка (у решті середньополіських говірок ди́рка); приголосні звуки перед голосними переднього ряду вимовляються м'яко (зелє́ни, ньі́ва, тьі́хо, сьі́ньі); м'яка вимова приголосного з в іменнику зєзю́ля; м'яка вимова приголосного р перед голосним і, що походить з давніх ы та і (ріба, трі); наявність збірних форм іменників типу сєля́ннє; форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів І дієвідміни на -ом (ми несом); уживання слова стрєла в значенні гряділь.

У крайніх північно-східних середньополіських говірках (у межах Київської області) виділяються ще такі особливості:

приставний звук й у займеннику йон, юн (він), форма давального відмінка множини іменників II відміни чоловічого роду на -ом (волом, братом), форма місцевого відмінка множини цих же іменників на -ох (на волох, баранох), вживання слова гумно в значенні клуня.

Взаємодією з сусідніми говірками білоруської мови зумовлена своєрідність говірок у північно-західній частині середньополіського говору на північ від Олевська і Рокитного, які виділяються такими рисами:

вимова голосного у на місці давнього ы (бук, муш, ву, вусота, путає), зокрема в префіксі ви- (вутратить, вуйти); вимова м'якого приголосного звука з можливим сполученням зі звуком й на місці м'якого в у словах сято, сяти, сьято, сьяти; вимова приголосного зь замість д в імені Зьмитро (Дмитро); уживання словосполучення іди дому в значенні «іди додому»; уживання слів: горщай у значенні гончар, щавер у значенні щавель.

Межі зі східнополіським говором

Крайні північні говірки середньополіського говору окремими рисами споріднюються з усіма говірками східнополіського говору. Серед таких рис:

вставний приголосний звук р в іменнику дорщ (дощ) форма вказівного займенника се (у решті середньополіських говірок — (о) це).

Внутрішнє членування

За «Атласом української мови» в середньополіському говорі виділяється ще група східних говірок приблизно в межах Київської області, які характеризуються такими рисами:

на місці давнього о в закритому складі вимовляється голосний звук у (вуз, тук, молодуй, глибокуй); дієслово іржати вимовляється з початковим и (иржать); уживання звукосполучення рй замість м'якого р (порйадок, гарйачий, зорйа, рйасни); уживання звукосполучення рй замість твердого р (грйад, рйама); уживання конструкції типу у мене болить голова (у решті східнополіських говірок уживається вислів мені болить голова); уживання слів: милиці — чепіги, банька — наперсток у косі, селех — селезень, лобко — лобач, ковеня — кочерга, клуня — клуня (у решті середньополіських говірок у цьому значенні вживається слово тік), сьок-сьок — вигук-ономатопея, яким кличуть коней.

На думку археологів, приблизно по межі між Житомирською і Київською областями в XI—XII ст. проходила межа між деревлянами і полянами. Можливо, що ця давня етнічна межа якоюсь мірою постає підґрунтям сучасного групування середньополіських говірок.

У крайній західній частині середньополіського говору в межиріччі Горині і Случа «Атлас української мови» відзначає деякі риси, що поєднують відповідні говірки з західнополіськими говірками:

уживання приставного приголосного г перед голосним о (госінь, гозиро, говес); форма родового відмінка множини іменників І відміни на -ей (совей, козей, хворобей); форма родового відмінка іменника гроші на -ий (гроший).

У цих самих говірках відзначено перехід звукосполучення шн в чн (тутечній).

Взаємодія між говірками середньополіського і західнополіського говорів на зазначеній території сприймається як сама по собі зрозуміла.

Фонетика

Фонологічна різноманітність середньополіського говору, на відміну від південних говірок, стосується головним чином вокалізму, який має переважно семичленну структуру:

з невеликими острівними ареалами, де залишилися дифтонги, та шестичленну структуру:

в якій ê розвинулося на місці о в новозакритих складах після зміни першого компонента дифтонга: порвêг (поріг), стêл і ствêл (стіл), лопухвêв (лопухів), а також з е: с’êм (сім).

Закриті голосні ô та ê мають фонологічний статус і протиставляються відкритим голосним як самостійні фонеми: д’êн’ ‘подінь, (сховай) — д'ен’ (день), пôл'шча (розвідувальні бджоли) — Пóл'шча (Польща).

Середньополіському говору властиві такі фонетичні особливості:

послідовна нейтралізація в ненаголошеній позиції протиставлень ě, є — е: с’êн'і — сенéй, ос’êн'н'і — óсені; ä (із ę), e — е: с'йáто — свети; сéла — селó; ô (із ō) — ō (із о та ъ): сôк — сóк'і, сом'і — сом; перехід а в є після й: йáловка — йеловчýк ‘підросле теля’.

Морфологія

Морфологічні особливості середньополіського говору: у родовому й місцевому відмінку однини та в називному відмінку множини іменників І відміни м'якої і мішаної груп під наголосом виступають континуанти ѣ-закінчення (багáто головн’ê, поломáл'іса тройн’ê), а в ненаголошеній позиції рефлекс -и (немá дóл'і, вôн на пóл'і, мéж'і). Та сама закономірність і в називному відмінку множини іменників чоловічого роду II відміни м'якої і мішаної груп: драгл’ê ‘холодець’, драбцê ‘драбина’, ковал’ê ‘ковалі’ — оплéн'і ‘частина повозки’, дрéгл'і, хлóпціи.

До розмежувальних північних-південних ізоморф належать стягнені форми прикметників чоловічого роду: дóбр'і, си́н'і; форми 2-ї особи однини дієслів наказного способу без -й: б'і ‘бий’; архаїчні форми вищого ступеня прикметників: с'іл'н’êйш'і; відсутність закінчення -ов'і, -ев'і в іменниках чоловічого роду II відміни; відсутність приставного н- в займенниках 3-ї особи. (до йогó, у йейê).

Лексика

Діалектна лексика формує острівні ареали, що членують середньополіський говір на кілька говіркових груп: верхньославечанську: мармýл’ ‘наріст на дереві, на тілі’, нáмозкол’ ‘деревна заболонь’; середньоушанську: сýмеж ‘злиття річок’, óкорок ‘відземок деревного стовбура’; верхньоушанську: грýшина ‘крушина’, чередá ‘черінь грибів’; говіркову групу біля злиття річок Уші, Норині і Жерева: кул'бáка ‘наріст на дереві’, гнилýша ‘трясовина’; жеревську: шалгýн ‘плетений кошик’, сýноздка ‘поперечна глиця борони’, середньоубортську: брикýн ‘пуголовок’, бамбул’áка ‘наріст на дереві’; іршанську: чвáковина ‘драговина’, лути́ц'а ‘сосна, багата смолою’ та ін. Ця лексика найчастіше відома на невеликій території.

Історія виділення і дослідження

Середньополіський говір осібно та в контексті всього північного наріччя вивчали Т. В. Назарова, М. Никончук, В. М. МихайленкоДинаміка середньонаддніпрянсько-поліського діалектного суміжжя у світлі ізофон [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Михайленко Владислав Миколайович ; НАН України, Інститут української мови. — К., 2002. — 415 арк. — арк.174-193., Всеволод ГанцовХарактеристика поліських дифтонгів і шляхи їх фонетичного розвитку [Текст] / В. Ганцов. — К. : [б.в.], 1923, В. М. ПащенкоПоліська макросистема діалектних мікросистем української мови [Текст]: хрестоматія з метод. рек. для практ. занять з укр. діалектології, етнолінгвістики, етнографії та фольклору / В. М. Пащенко, В. М. Бережняк ; Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин: НДУ, 2005, В. М. КуриленкоДо ареалогії та стратиграфії північних (поліських) говорів [Текст] / В. М. Куриленко; Глухівський держ. педагогічний ін-т ім. С. М. Сергєєва-Ценського. — Глухів: РВВ ГДПІ, 2001 та інші. У окремих ділянках: словотвір досліджувала Л. В. ДикаСуфіксальний словотвір іменника в говірках полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Дика Людмила Василівна; НАН України, Інститут української мови. — К., 2003. — 385 арк., лексику і фразеологію — Г. М. ДоброльожаІдеографія і генезис поліських антропогностичних порівнянь [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Доброльожа Галина Миронівна ; Житомирський держ. педагогічний ін-т ім. І. Я. Франка. — Житомир, 1997. — 191 л., В. М. КуриленкоАтлас лексики тваринництва у поліських діалектах [Текст] / В. М. Куриленко; відп. ред. П. Ю. Гриценко ; НАН України, Інститут української мови, Глухівський держ. педагогічний ун-т. Кафедра української мови. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. — 260 с.: карти. — Бібліогр.: с. 260., обрядову лексику в етнолінгвістичному та лінгвогеографічному аспектах — В. КонобродськаВербальний компонент традиційного поховального обряду в поліських говорах [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Конобродська Валентина Лаврентіївна ; Житомирський держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. — Житомир, 1999. — 673 л.Валентина Конобродська. Поліський поховальний і поминальні обряди. Т. 1: Етнолінгвістичні студії. — Житомир, 2007. — 356 с., П. Ф. Романюк та інші.

Виникнення

За М. В. Никончуком, виділення груп говірок у межах середньополіського говору пов'язане з давніми етнічними групуваннями на цій території та є залишком особливостей родо-племінних говорів. Проте наведені вище риси окремих груп середньополіських говірок указують на виникнення їх унаслідок пізніх, уже українських діалектотворчих процесів та українсько-білоруських міжмовних взаємин. Загалом же архаїчний середньополіський говір, очевидно, походить від мови східнослов'янських племінних об'єднань полян і деревлян.

Примітки

Література Л. В. Никончук. Середньополіський говір // Назарова Т. В. Некоторые особенности вокализма украинских правобережнополесских говоров. // Полесье. , 1968; Никончук М. В. Матеріали до лексичного атласу української мови. (Правобережне Полісся). , 1979; Атлас української мови т. 1. К., 1984; Назарова Т. В. Лінгвістичний атлас Нижньої Прип'яті. К., 1985; Никончук М. В., Никончук О. М. Ендемічна лексика Житомирщини. Житомир, 1989; Никончук М. Лексичний атлас правобережного Полісся. К. — Житомир, 1994. Лисенко П. С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. — К., 1961. Лисенко П. С. Словник поліських говорів. — К., 1974.