Крим — півострів на півдні України в межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частини Генічеського району Херсонської області, омивається водами Чорного та Азовського морів. З огляду на своє географічне розташування, землі півострова були одними з перших на території України зон розселення людини.
Давня історія
Найдавніші часи
Найдавніші археологічні знахідки датуються епохою середнього палеоліту (близько 100 тис. років тому) і виявлені у печерах Кіїк-Коба та інших. Вони є найдавнішою пам'яткою неандертальського поселення на території України.
Перші державні утворення кочовиків
Першим відомим за назвою населенням Криму були кімерійці (XII століття до н. е.), згадувані в античних джерелах Ассирії. Це були скотарські племена іранського походження. Їхнє перебування в Криму підтверджується стародавніми і середньовічними істориками, а також топонімами східної частини Криму: Кімерійські переправи, Кімерік. У середині VII століття до н. е. частина кімерійців була витіснена скіфами зі степової смуги в передгір'я і гори Криму, де вони утворили компактні поселення.
В 1 тисячолітті до н. е. у передгірному і гірському Криму, а також на південному узбережжі, мешкали таври. Від таврів походить стародавня назва гірської і прибережної частини Криму: Таврика, Таврія, Таврида. До 21 століття збереглися і були досліджені залишки укріплених сховищ і житлових споруд таврів, їхні кромлехи (кільцеподібні огорожі з вертикально поставлених каменів) і таврські гробниці — кам'яні скрині.
Новий етап історії Таврики почався з захоплення Криму скіфами. Цей період характеризувався якісними змінами у складі населення. Дані археології свідчать, що після цього основою населення північно-західного Криму були народності, що прийшли з Придніпров'я. До кінця III століття до н. е. держава скіфів значно зменшилася під натиском сарматів. Скіфи змушено перенесли столицю на річку Салгир (поблизу сучасного Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, або грецькою Неаполіс.
Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III століття н. е. і була знищена готами, які з'явилися тут (за переказами, зі Скандинавії) приблизно на початку III століття.
Грецькі колонії у Криму
У 6 ст. до н. е. грецькі колоністи засновують на території Криму поселення Пантікапей, Керкінітида, Феодосія та кілька інших. Херсонес з'явився століттям пізніше. Але саме йому та Пантікапею судилося стати великими центрами греків в Криму.
Згодом до Демократичної рабовласницької республіки Херсонес Таврійський увійшли землі західного Криму Керкінітіда (Євпаторія), Калос-Лімен (Чорноморське). Херсонес, розташований в межах нинішнього Севастополя, ховався за могутніми кам'яними стінами. Він був заснований на місці таврського поселення греками з Гераклеї Понтійської.
У східному Криму виникла 'Боспорська держава, столицею якої став Пантікапей («шлях риби») (сучасна Керч). Акрополь цього міста знаходився на горі Мітрідат, а поруч археологи розкопали кургани елек-Чесменській і Царський. Усередині цих курганів були виявлені кам'яні склепи — унікальні пам'ятники боспорської архітектури.
Грецькі колоністи привезли на береги Кімерії-Таврики своє мистецтво будування кораблів, вирощування винограду, оливкові дерева й інші культури, споруджували чудові храми, театри, стадіони. У Криму виникли сотні грецьких поселень — полісів. Античні греки створили великі історико-літературні твори про Крим. Евріпід на кримському матеріалі написав драму «Іфігенія в Тавриді». Греки, що жили в Херсонесі Таврійському і в Боспорі Кімерійському, знали «Іліаду» і «Одіссею», в яких Кімерія безпідставно характеризувалася як «сумна область, покрита вічно вологим туманом і млою хмар». Геродот у V столітті до н. е. розповів про релігійні вірування скіфів, про таврів.
Римська доба
Для захисту від походів скіфів наприкінці II століття до н. е. Боспорське царство та Херсонес Таврійський стають частиною Понтійського царства. Боспорським царем став Мітрідат VI Євпатор. Він провів кілька війн (Мітрідатові війни) для захисту своїх земель від Римської республіки. В останній, третій Мітрідатовій війні, він зазнав поразки, через що у 63 році до н. е. покінчив життя самогубством у Пантікапеї. Після цього Боспорське царство на правах васала стало залежним від Риму. При цьому держава зберігала власну автономію та свого правителя.
У I—II століттях Боспор переживав період свого другого розквіту.
У 60-х роках н. е. імператор Нерон намагався скасувати автономію Боспору, проте через його смерть у 68 році цей план не був втілений у життя.
За царя Савромата II наприкінці II століття Боспорське царство вдало протистояло навалам скіфів та сарматів. До держави було приєднано материкову частину історико-географічного регіону Таврія. Проте у 250 році Крим атакували готи. В 341—342 роках вони здійснили ще один похід, внаслідок якого цар Рескупорід VI був повалений. Готський вождь Германаріх поставив правити державою підконтрольного йому Рескупорода VIII.
У часи римського панування Крим пережив економічне піднесення. Крім того, після нього залишилося багато архітектурних пам'яток: перебудований на арену для гладіаторських боїв херсонеський амфітеатр, водопровід неподалік Херсонеса, залишки військового табору Харакс, храм Юпітера Доліхена в Балаклаві, Календська тропа (залишки дороги римської конструкції). В цей час у Криму з'являються перші християни. Зокрема, сюди був засланий та тут помер 4-й Папа Римський Климент I.
Початок та розквіт Середньовіччя (III—XIII століття)
Велике переселення народів Велике переселення народів зачепило Крим, адже основним шляхом народів був великий степ від Монголії до Карпат, частиною якого було північне Причорномор'я. В середині III ст. тут з'являються готи, які, ймовірно, були вихідцями з Скандинавії. Вони витіснили скіфів та на деякий час зруйнували Боспорську державу. Наприкінці IV ст. готів з степів витіснили гуни. Але готське населення оселилось у південно-західній частині гірського Криму на багато століть вперед (їх країна відома під назвою Дорі). Кримські готи стали найкращими землеробами півострова та мали добрі стосунки з Візантією. Серед них успішною була проповідь християнства, наприкінці IV ст. Іван Золотоустий надає готам свого єпископа та засновує Готську єпархію.
Наприкінці IV ст. готів потіснили гуни. Це була перша поява в Криму народу з Далекого Сходу Азії, який мав монголоїдні риси. Їхня поява в Європі стала одним з вирішальних ударів, що привели до занепаду Західної Римської імперії. Найвищої могутності держава гунів отримала під час правління Атіли. Однак після його смерті в 453 році держава гунів занепадає. Частина їх племен знаходить притулок у степовому Криму. Гуни існували в кримських степах до кінця VI ст., коли вони були приєднані до Західного тюркського каганату.
Візантія в Криму. Середньовічний Херсонес
Поява готів та гунів звузила території грецького світу в Криму тільки до Херсонеса. Боспорська держава припинила існувати після знищення гунами. Хоча в тяжкий час для імперії, на початку III ст. (готська навала до Риму) та на початку IV ст. (навала гунів), римський гарнізон залишав і Херсонес.
Коли в VI столітті гуни втрачають силу, Рим-Візантія відновлює контроль над Боспором. Особливо роль Риму в світі посилюється під час правління імператора Юстиніана (527—565 рр.), який мріяв про возз'єднання західної та східної частини Римської імперії (і на короткий час йому вдалось це зробити). За його правління на морському узбережжі та у внутрішніх горах Криму будують лінію укріплень, що повинна була захистити південний Крим від можливого натиску нових кочовиків. На морі будуються фортеці Алустон, Гурзувіти (Гурзуф), фортеця в Боспорі. Також нові захисні стіни будують у головному форпості Візантії — Херсоні (так стали називати Херсонес в середньовіччі). В 6-му столітті будуються фортеці у «печерних містах» південно-західного внутрішнього Криму: Мангуп, Ескі-Кермен, Кирк-Ор, та менші за розміром Тепе-Кермен, Бакла, Сюйрень.
Вторгнення війська тюркютів наприкінці VI ст. знову звужує зону впливу Візантії тільки навколо Херсону. Вони осадили місто в 581, але не змогли взяти.
У IX столітті закінчується влада хозар в Криму, Константинополь знову розширює свою владу на весь південний берег півострова до Керчі.
Варто відмітити, що Візантія не тільки потерпала від нашестя кочовиків, але і вміла з ними домовлятися. Звичайно це означало виплату дані, але в момент дії миру війська кочовиків могли захищати кордони візантійських територій від інших нападників. Також Візантія співпрацювала з кочовиками у торгівлі (адже всі сухопутні шляхи контролювали кочовики, а морські шляхи контролювала Візантія). Війська язичників часто брали участь у внутрішніх міжусобних конфліктах імперії (як, наприклад, руський князь Володимир допомагав Василію ІІ у боротьбі з Вардою Фокою).
Форпостом Візантії стає Херсон. Це було єдине місто з перевагою грецького населення (на південному березі півострова жили алани та готи, які теж прийняли християнство та грецьку культуру). Населення міста в цей період складає від трьох до восьми тисяч осіб. Саме цьому періоду належить більшість руїн Херсонеса, що залишились в наш час — адже місто активно будувалось. Вулиці були або вимощені бруківкою, або посипані щебенем чи керамічним боєм, тому вони були чисті та не потерпали від бруду.
В Римській імперії Херсон вважався далекою провінцією на кордоні з варварами. Сюди відправляли на заслання неугодних осіб (серед тих, хто був тут в засланні, були римський папа Мартін та імператор Юстиніан II).
Християнство в Криму
Перші християни з'явились в Криму в найраніший час християнства. Дорогою через Крим пройшов апостол Андрій, у Херсонес був засланий папа римський Климент. Єпархія в Криму з'явилася ще до визнання християнства в Римській імперії на початку IV ст. Проте широкого поширення християнство отримало після визнання головною релігією імперії. В візантійських містах будують храми, а за підтримки імператорської влади місія йде до варварів.
В Криму найбільш успішної християнська місія була серед готів, які сприймають християнство. Відомо, що 381 року на Константинопольському соборі брав участь ґотський єпископ Ульфіля. У 8 ст. з'являється самостійна Ґотська митрополія, яка проіснує до кінця 17 ст., коли буде об'єднана в Ґотську і Кафську митрополію.
Вважається, що під час іконоборства багато прихильників іконошанування переховувались в Криму у печерних монастирях. Деякі історики вважають, що роль захисту іконошанування серед кримських християн перебільшена. Але принаймні в житії Стефана Нового рекомендується монахам ховатися від іконоборства на околицях імперії, в тому числі він згадує Крим як безпечне для противників іконоборства місце.
У 6-8 століттях виникають печерні монастирі Качі-Кальон, Шулдан, інкерманський монастир та бахчисарайський монастир.
Нові кочовики
У другій половині VII ст. в Криму з'являються хозари. Вони оволоділи майже всім півостровом, крім Херсона. Їх фортецею стає Боспор. Хозари надовго закріпились тут. Вони дали основу кримському народу караїмів. У 10 столітті Хозарський каганат приходить в занепад після поразки від руських військ.
У 9 столітті в Крим ненадовго заходять угорці, але їм не вдалося тут закріпитись. В цьому ж столітті на півострові з'являються печеніги.
Новим сильним кочовим народом стали половці, або кипчаки, які завоювали Крим у XI ст. Вони підкорили собі Крим на два століття, поки в Криму не з'явились монголи. Те, що II століття на півострові не з'являлись нові володарі надало цьому періоду певної стабільності. Половці стали головним народом, з якого в майбутньому сформувались кримські татари.
Русь та Крим