Союз-ТМ (1987–2002) Союз-ТМ ОписПризначення: Доставка екіпажів на орбіту та повернення їх на Землю.Екіпаж: 3ГабаритиВисота: 7,95 мДіаметр: 2,72 мОб'єм: 9 м³Рушійна установкаТип КомбінованаКількість ДПО Тяга першого колектора Тяга другого колектора 28 (на 2-х колекторах) 13,3 кгс — * 2,7 кгс (12 штук)Двигун ЗКД Кількість Тяга 2 (1 резервний) 300 кгсЕксплуатаціяМаса: 6850 кгНосії виведення: Союз-У Союз-У2Місце запуску: БайконурПерший запуск: 21 травня 1986Останній запуск: 10 листопада 2002Кількість: 34: 33 пілотовані, й безпілотнийРесурс Тривалість автономного польоту: 30 діб Союз-TМ — четверте покоління радянських космічних кораблів серії Союз, які застосовувалися для доставки екіпажів на орбітальні станції «Мир» та Міжнародну космічну. На них також здійснювалися польоти в рамках міжнародної програми Інтеркосмос.
З 21 травня 1986 по 10 листопада 2002 було запущено 34 корабля «Союз ТМ»: 33 пілотовані й один безпілотний. Не було жодного аварійного старту і зриву стикування з орбітальними станціями «Мир» і міжнародною космічною.
Історія проекту Для багатомодульної орбітальної станції «Мир» був створений модернізований корабель «Союз T», який отримав назву «Союз ТМ» (індекс залишився 11Ф732). Ескізний проект «Союзу ТМ» був випущений у квітні 1981, а основний комплект робочої документації — на початку 1982 модернізація «Союзу Т» (7К-СТ) відбувалась за двома напрямками: удосконалення бортових систем корабля і зниження маси.
Технологічні вдосконалення На «Союзі ТМ» були встановлені: нова радіотехнічна система зближення і стикування «Курс» (замість «Ігли» , Голка), надійніша комбінована рушійна установка з новими паливними баками, полегшені парашутні системи (на 40%), вдосконалені двигуни м'якої посадки і бортова цифрова обчислювальна машина (БЦОМ), а також нова система аварійного рятування.
Розрахункова тривалість польоту корабля в складі орбітальної станції залишилася 180 діб. Заводська нумерація кораблів почалась з № 51. Для експлуатації станції «Мир», а потім і МКС, НВО «Енергія» з 1985 по 2001 щорічно виготовляло по 2-3 кораблі.
Експлуатація «Союз ТМ» використовувався у тримісному і двомісному варіантах. Космонавти виконували польоти в скафандрах «Сокіл КВ-2». Кораблі «Союз ТМ» запускалися за допомогою ракети-носія (РН) «Союз-У2» (до «Союзу ТМ-22» включно). Для подальшого виробництва синтину потрібно було модернізувати виробничі потужності підприємства, яке виготовляло це синтетичне пальне, що, у свою чергу, призводило до значного подорожчання синтину. Тому 1996 для економії коштів було вирішено відмовитися від виробництва синтину і РН «Союз-У2». З 1996 всі «Союзи ТМ» виводилися на орбіту за допомогою «Союзу-У».
До 1986 наземна відпрацювання та випробування корабля «Союз ТМ» були завершені, і 21 травня 1986 на орбіту було виведено перший корабель «Союз ТМ» (№ 51) в безпілотному режимі. Стикування, спільний політ зі станцією «Мир» і спуск корабля пройшли успішно, що дозволило перейти до пілотованих польотів і штатної експлуатації корабля і станції. Передбачалося, що космонавти на борту «Миру» будуть нести вахту постійно (з перезміною екіпажів на борту станції).
6 лютого 1987 стартував перший пілотований «Союз ТМ-2» (№ 52) з екіпажем ЕО-2 (Ю.Романенко, А.Лавейкін), одним з основних завдань якого було встановлення нового рекорду тривалості польоту — 11 місяців. (екіпаж ЕО-1 був позаплановим і здійснив політ на «Мир» на кораблі «Союз Т-15»). Під час польоту екіпажу ЕО-2 на «Мирі» побувала перша експедиція відвідування (радянсько-сирійський екіпаж), яка стартувала на «Союзі ТМ-3» (№ 53). При цьому відбулась заміна бортінженера ЕО-2; у зв'язку з тим, що лікарі виявили серйозні відхилення в роботі серцево-судинної системи А. Лавейкіна, його замінили А. Александровим з екіпажу «Союзу ТМ-3». Командир ЕО-2 Ю. Романенко встановив новий рекорд тривалості космічного польоту (326 діб).
Наступний екіпаж — ЕО-3 (В.Тітов, М.Манаров), який прибув на станцію у грудні 1987 на «Союзі ТМ-4» (№ 54), пропрацював на «Мирі» рік. У цей період вперше був випробуваний новий спосіб виконання програми експедиції відвідин — під час перезміни екіпажів основних експедицій. Космонавт ЛДІ ім. Громова А. Левченко, який стартував у складі екіпажу ЕО-3, виконав короткочасний політ (в режимі відвідування станції) і здійснив посадку з екіпажем ЕО-2. Тепер для ЕВ не потрібно було спеціально готувати окремі екіпажі, у кожній експедиції відвідин економився корабель і ракета. Незабаром такий режим виконання експедицій відвідування став штатним і використовувався до завершення експлуатації станції «Мир».
Під час польоту ЕО-3 була виконана друга, і остання, експедиція відвідин «старого зразка» у складі радянсько-болгарського екіпажу на кораблі «Союз ТМ-5» (№ 55). Після запровадження нового режиму експедицій відвідування остаточно встановився режим тривалості польотів основних експедицій — раніше екіпажі ЕВ, зазвичай, доставляли екіпажам ЕО «свіжі» кораблі, з наступного польоту екіпажі ЕО мали стартувати і повертатися на Землю на одному кораблі, виконуючи приблизно піврічні польоти. що збігалося з ресурсом корабля.
В екіпажі «Союзу ТМ-6» (№ 56) не було бортінженера, командир В. Ляхов і космонавт-дослідник — громадянин Афганістану А. Моманд виконали політ за програмою ЕВ, а лікар-дослідник В. Поляков — за програмою ЕО. В. Поляков прибув на станцію для проведення нового експерименту щодо збільшення тривалості космічного польоту. Відразу після прильоту на «Мир» він увійшов до складу ЕО-3, а потім передбачалося, що він продовжить свою роботу в екіпажах ЕО-4 та ЕО-5, виконавши тим самим політ тривалістю понад рік.
Сформувати екіпаж без бортінженера вдалося завдяки тому, що у вересні 1985 (після епопеї з порятунку «Салюта-7») в ЦПК була створена група космонавтів-рятувальників, в яку були включені досвідчені командири кораблів: В. Ляхов, А. Березовий та Ю. Малишев. У 1985-1987 ці космонавти пройшли спеціальний курс тренувань і були підготовлені для виконання космічного польоту самостійно (без бортінженера) для здійснення рятувальних робіт та евакуації з орбітальної станції одного-двох поранених або хворих космонавтів (це стало особливо актуальним після захворювання на орбіті В. Васютіна). 1988 В. Ляхов, А. Березовий та Ю. Малишев почали підготовку до польоту на «Союзі ТМ-6», очоливши відповідно основний, дублерний та резервний екіпажі (без бортінженерів).
Виконавши короткочасний політ, В. Ляхов і А. Моманд зробили посадку на «Союзі ТМ-5». Посадка «Союза ТМ-5» планувалася 6 вересня 1988. Відповідно до циклограми спуску В. Ляхов вручну відстрілив орбітальний відсік (ОВ) (на кораблях «Союз T» і «Союз ТМ» відділення ОВ відбувалося на орбіті до видачі гальмівного імпульсу, що давало значну економію палива). Через відмову датчика інфрачервоної вертикалі системи орієнтації корабля в розрахунковий час не включився двигун злижувально-коректувальної рушійної установки (ЗКРУ). Через 7 хв орієнтація корабля відновилася і БЦОМ несподівано запустила ЗКРУ. Час включення був нерозрахунковий, тому В. Ляхов через 6 сек вручну відключив двигун. Спуск перенесили на наступний оберт. Під час сеансу зв'язку оператори ЦУПу заклали на борт корабля нову циклограму спуску, але, вона виявилася помилковою: двигун включився вчасно, відпрацював 7 сек і відключився. Командир корабля знову його запустив, через 14 сек він відключився. В. Ляхов знову включив ЗКРУ, намагаючись дотиснути гальмівний імпульс. Коли ЗКРУ відпрацювала 33 сек, порушився режим стабілізації і командир змушений був припинити гальмування, відключивши двигун.
Під час вмикання-вимикання двигуна зі звуковим сигналом включилися термодатчики на відділення спускного апарата (СА) від агрегатного відсіку (АВ), а після останнього відключення двигуна запустився лічильник програмно-часового пристрою розділення відсіків, яке мало відбутися через 20 хв. В. Ляхов вручну відключив термодатчики, але лічильник продовжував відраховувати. У цей час почався сеанс зв'язку з ЦУПом, але розібратися в ситуації в умовах цугцвангу було дуже складно. Після того, як засвітився транспарант «Програма розділення включена», В. Ляхов, не чекаючи дозволу ЦУПу, видав команду на заборону розділення відсіків. До відстрілу АВ з двигуном залишалося трохи більше 1 хвилини.
Якщо б це сталося, то СА з космонавтами залишився б на орбіті і вони були б приречені на загибель від задухи. На щастя, В. Ляхов проявив неабияке самовладання і високий професіоналізм, і вчасно запобіг розділенню АВ від СА. Провівши на орбіті додаткову добу (без ОВ, а значить, без їжі, води і, головне, туалету), екіпаж 7 вересня 1988 з третьої спроби успішно повернувся на Землю. На наступних кораблях повернулися до старої схеми відділення ОВ після видачі гальмівного імпульсу.
26 листопада 1988 стартував «Союз ТМ-7» (№ 57), який доставив на станцію екіпаж ЕО-4. Старт наступного екіпажу, ЕО-5 був запланований на 19 квітня 1989 на кораблі № 58. Однак у березні 1989 на космодромі у час випробувань був пошкоджений корабель № 59, який мав бути резервним під час польоту 58-го. АВ корабля № 59 частково зруйнувався через перенаддув під час випробувань в барокамері, і цю машину відправили на ремонт до НВО «Енергія». Іншого готового корабля, резервного для апарата № 58, не було. Держкомісія вирішила тимчасово відкласти старт корабля № 58, поки на космодром не буде відправлений наступний корабель (№ 60).
27 квітня 1989 на «Союзі ТМ-7» посадку зробив екіпаж ЕО-4 (А.Волков, С.Крикальов, В.Поляков), і в експлуатації станції «Мир» настала вимушена перерва тривалістю понад чотири місяці, а В. Поляков не зміг встановити новий рекорд тривалості космічного польоту: його орбітальний марафон перервався на 241-й добі польоту.
6 вересня 1989 на орбіту був виведений «Союз ТМ-8» (№ 58) з екіпажем ЕО-5. Починаючи з цього моменту, протягом 10 років станція «Мир» експлуатувалася в безперервному пілотованому режимі.
11 лютого 1990 під час виведення на орбіту «Союзу ТМ-9» (№ 60) з екіпажем ЕО-6 сталася нештатна ситуація: при скиданні головного обтічника мимовільно розкрилися, як пелюстки, три (з шести) листів екрано-вакуумної теплоізоляції (ЕВТІ) СА корабля. Після стикування зі станцією космонавтам довелося вийти у відкритий космос і закріпити ЕВТІ.
1 серпня 1990 стартував екіпаж ЕО-7 на «Союзі ТМ-10» (№ 61А). Це був колишній аварійний корабель № 59, для якого виготовили новий АВ. При цьому корабель отримав новий заводський номер — № 61А.
На рубежі 80-90-х років у зв'язку з різким скороченням фінансування програми з'явилась загроза припинення експлуатації станції «Мир». Саме в цей період були проведені перші комерційні польоти іноземних громадян. У грудні 1990 політ виконав представник приватної японської телекомпанії TBS Т. Акіяма (старт на «Союзі ТМ-11» № 61), а в травні 1991 на «Союзі ТМ-12» (№ 62) у космос полетіла інженер-технолог кондитерської компанії Mars — британка Х. Шарман.
З 1992 на кораблях і станції почали регулярно літати професійні космонавти з Німеччини, Франції та ЄКА. Згодом до польотів на «Мир» підключилося NASA. Це дозволило успішно експлуатувати «Мир» до 1999. При цьому безперебійну доставку екіпажів на станцію забезпечували кораблі «Союз ТМ».
24 січня 1993 на кораблі «Союз ТМ-16» (№ 101) стартував екіпаж ЕО-13. Г. Манаков і А. Поліщук випробували «Союз-рятувальник», виконавши пристикувавшись до модуля «Кристал».
Корабель мав стикувальний вузол нової конструкції: андрогінно-периферійний агрегат стикування — АПАС-89 (цифра означала рік розробки). Такий же стикувальний вузол мав встановлюватися на шлюзову камери «Бурана», розташовану у вантажному відсіку корабля. Це дозволяло зістикувати «Союз ТМ» з «Бураном».
Роботи за цією темою почались в НВО «Енергія» наприкінці 80-х років в рамках програми «Буран». «Союз ТМ» зі стикувальним агрегатом АПАС-89 призначався для використання як корабель-рятувальник для екіпажу «Бурана» в період його льотно-конструкторських випробувань («Союз-рятувальник»). Було замовлено три корабля-рятувальника «Союз ТМ», які отримали заводські номери 101, 102 і 103.