Кни́га проро́ка Єремі́ї — найбільша пророча книга Старого Заповіту. Єдиного сюжету в ній немає, вона є зібранням різнорідних текстів: промови самого пророка, розповіді про нього, невеликі фрагменти історичних хронік. Проза та поезія чергуються всередині книги.

Час написання

Пророк Єремія жив в епоху загибелі Юдейського царства. Палестина і Сирія стали тоді ареною боротьби двох «наддержав» стародавнього світу — Єгипту і Вавилону, що прийшов на зміну Ассирії. Останні царі Юдеї, а разом з ними і весь народ країни, виявилися заручниками цієї боротьби. Цар Йосія був убитий єгиптянами, його син, цар Єгоахаз, був вивезений до Єгипту; онук Йосії, цар Єгояхін, був вивезений до Вавилону, а потім туди ж вивезений і молодший син Йосії, цар Седекія. У 586 (або 587) р. до н. е. відбувається національна катастрофа: Єрусалим і його храм до основи зруйновані військами Навуходоносора, державу знищено. Колони полонених жителів країни — чоловіки, жінки, діти — з невеликими торбинками на плечах йдуть у далеку Вавилонію, де їм належить провести десятки років, а багатьом — залишитись назавжди. Перед цими людьми неминуче поставало болюче питання: «Чому сталося таке нещастя?». Книга Єремії — спроба відповісти на це питання.

Текст Найавторитетнішими єврейськими рукописами є два масоретські кодекси — Ленінградський кодекс (1009 р.) і кодекс з Алеппо (X ст.). Відмінності між цими двома кодексами мінімальні. Три неповні рукописи Єремії, виявлені в Кумрані, датуються II—I ст. до н. е. Ці рукописи дуже різні — вони відображають дві стародавні редакції тексту Єремії, довгу і коротку. Масоретський текст ближче до довгої редакції, у той час як Септуагінта (древній переклад грецькою мовою), судячи з усього, була перекладена з короткого варіанту книги. Цим частково пояснюється така велика кількість розбіжностей між Септуагінтою і масоретських текстом в книзі Єремії. Текст Септуагінти (коротка редакція) приблизно на одну восьму коротше масоретського тексту. У Септуагінті рідше зустрічається формула «говорить Господь» (147 разів; у масоретському тексті — 176 разів), менше підзаголовків, ім'я Єремія в більшості випадків не супроводжується уточнюючим словом «пророк», менше повторень одних і тих же пасажів в різних містах книги, в Септуагінті немає криптограм (, , ). Різне і розташування глав у масоретському тексті та Септуагінті. Головна відмінність полягає в тому, що пророцтва про народи, вміщені у масоретському тексті в кінці книги, в Септуагінті знаходяться в середині ( — ). Крім того, народи в цих пророцтвах перераховані в різній послідовності.

Вважається, що і коротка, і довга редакції тексту виконана редакторами, що належали до того ж ідеологічного напрямку, що і автори книги Повторення Закону.

Крім масоретського тексту, кумранських рукописів і Септуагінти, найважливішими текстуальними свідоцтвами книги Єремії є: Вульгата (переклад на латинську мову), Пешітта (переклад на сирійську мову) і Таргуми (переклади на арамейську мову).

Історичне тло У книзі Єремії повідомляється, що діяльність пророка відбувалась при п'яти юдейських царях: Йосії, Єгоахаза, Єгоякима, Єгояхіна і Седекії.

Йосія правив з 640 по 609 р. до н. е. Згідно з 2 Цар. 22 — 23 та 2 Хр. 34 — 35, Йосія здійснив радикальні релігійні реформи, спрямовані на утвердження єдинобожжя. У розповідається, що первосвященик Хілкія (тезка отця Єремії) під час ремонту храму у вісімнадцятий рік правління царя знайшов Книгу Закону, після чого й розпочалася реформаторська діяльність Йосії (в 2 Хр 34 говориться, що його реформаторська діяльність почалася до цієї події). Поширена думка, що знайденої книгою була книга Повторення закону.

В часи Йосії Ізраїльське царство давно вже припинило своє існування; воно було знищено ассирійцями в останній чверті VIII ст. до н. е. (Столиця Ізраїльського царства, Самарія, впала в 722 р. до н. е.). Юдея з того часу виплачувала Ассирії данину. У 627 р. до н. е. у Вавилоні встановилася влада халдейської династії (халдеї — семітське плем'я, з IX ст. до н. е. мешкало в Нижній Месопотамії). Об'єднавшись із мідянами, халдеї знищили Ассирійську імперію. Тодішня столиця Ассирії, Ніневія, впала в 612 р. під ударами об'єднаного війська вавилонян і мідян. Вавилонським військом командував батько Навуходоносора Набопаласар. Залишки ассирійської армії протримались ще кілька років в області Харану і Кархемишу. На боці розгромлених ассирійців виступив єгипетський фараон Нехо II, який в 609 р. здійснив похід на північ проти Вавилону. У тому ж році від руки Нехо загинув юдейський цар Йосія ().

У книзі пророка Єремії немає ніяких виразних згадок про реформи царя Йосії, які почалися як мінімум за п'ять років до покликання Єремії. Єдине, що можна відзначити, це вірші , де царю дається позитивна оцінка. У книзі міститься лише непряма згадка про смерть Йосії (22:10), хоча, згідно з , пророк Єремія був автором скорботної пісні на смерть царя Йосії. Не згадується в книзі і така найважливіша подія, як загибель Ніневії і всієї Ассирійської імперії (пор. 50:18). Син Йосії Єгоахаз правив лише кілька місяців після смерті свого батька. У тому ж 609 р. Єгоахаз був зміщений фараоном Нехо і відправлений до Єгипту, де незабаром помер. Царем Юдеї фараон зробив Єгоякима, старшого брата Єгоахаза. У книзі Єгоахаз згадується під ім'ям Шаллум в невеликому плачі, присвяченому полону царя ().

Єгояким правив одинадцять років (609—598). Саме в часи правління цього царя відбулася вирішальна битва між Вавилоном і Єгиптом при місті Каркемиш (605 р.). Єгиптяни зазнали поразки, гегемонія в сиро-палестинському регіоні перейшла до Вавилону. У тому ж році царем Вавилону став Навуходоносор. Саме в рік битви при Каркемиші Господь дає Єремії вказівку записати пророчі слова в сувій. Ця дата декілька разів згадується в Єремії. Очевидно, що вона має для пророка особливе значення. У 601 р. фараону Нехо II вдається відбити напад вавилонян. Цар Єгояким (можливо, обнадіяний цією обставиною) відпадає від впливу Вавилону. Військо Навуходоносора підступає до Єрусалиму та інших юдейських фортець. В кінці 598 р. до н. е., незадовго до взяття міста, цар Єгояким помирає. Його вісімнадцятирічний син Єгояхін правив лише три місяці і в березні 597 р. був відведений до Вавилону. Тоді ж відбулася перша масова депортація мешканців Юдеї. У Вавилоні Єгояхіну судилось прожити довге життя.

Єремія пророкує полон царя в . В останній главі книги розповідається, що Єгояхін провів у вавилонській тюрмі тридцять шість років і лише після смерті Навуходоносора, при новому вавилонському царю Евіл-Меродаху (Амель-Мардуку) був випущений з в'язниці — і з того моменту жив у царському палаці. Цікаво, що це біблійне свідчення було частково підтверджене, частково спростоване вавилонськими джерелами. В архіві Навуходоносора була виявлена табличка, в якій записана місячна норма оливкової олії, що видавалась Єгояхіну, царю Юдеї і п'яти його синам. З цього документу можна зробити висновок, що і при Навуходоносорі, Єгояхін знаходився не у в'язниці, а в царському палаці. Не виключено, що Єгояхін залишався легітимним царем Юдеї не тільки в очах юдейської аристократії, а й в очах самих вавилонян. Імена синів Єгояхіна наводяться в .

Останній юдейський цар, Седекія, поставлений Навуходоносором, був молодшим сином царя Йосії, тобто припадав забраному в полон Єгояхіну дядьком. Правив він, як і його брат Єгояким, одинадцять років — з 597 по 586 р. На дев'ятий рік свого правління Седекія збирає антивавилонську коаліцію, очолювану єгипетським фараоном Хофра (Апріем). Вавилонське військо знову з'являється біля стін Єрусалиму, і після дворічної облоги, яка переривалася на якийсь термін через втручання єгиптян, місто було взяте і повністю зруйноване. Сталося це в 586 р. до н. е.. Знову значна частина населення була депортована у Вавилонію; Юдейське царство припинило своє існування. Так почався вавилонський полон юдеїв, який тривав до падіння Вавилонської імперії.

Основні теми та ідеї книги Основні ідеї та теми книги Єремії такі: Нащадки Ізраїля знову і знову порушують Договір, який Господь уклав з їх батьками (11:6-8). Порушення цього Договору полягає у поклонінні іншим богам, в порушенні морально-етичних приписів Договору, в небажанні коритися слову Господа, що сповіщає Своєму народові через істинних пророків (7:3-15). Інші боги — ідоли, творіння людських рук, — є не що інше, як непотрібні вироби. На відміну від ідолів Господь — Бог живий, Він — Творець неба, землі і всього, що є у світі. Нікчемні боги народів не можуть захистити від біди, саме через них на Юду кинеться нещастя (гл. 10). Якщо раніше народ Ізраїлю любив Господа, як наречена (2:2), то нині він подібний до блудниці (3:1-13). Нащадки Ізраїля винищують істинних пророків (2:30), але дозволяють помилковим пророкам віщувати брехню (5:31) — саме тому псевдопророки загинуть разом з ошуканим народом (14:15-16). Господь відвернувся від свого народу і дозволяє ворогам нищити його (18:17). Господь приведе з півночі страшне плем'я, яке розорить Юдею, а частину мешканців її відведе в полон, частину знищить (5:15-19). У кожній країні, куди будуть вигнані юдеї, їх чекають приниження і муки (29:18). У всьому цьому винні володарі, жерці та пророки Юдеї, а також небажання народу звернути зі шляху зла (2:8; 23:1-2, 15; 25:3-7).

Вавилон — страшний молот, яким Господь розтрощує Юду та інші народи (51:20-23). Щоб виконати волю Господа, юдеї, як і всі інші народи, повинні підкоритися вавилонянам (27:8-11). Однак скільки б Господь не карав Свій народ, Він ніколи не залишить його остаточно (гл. 31). Це так само вірно, як те, що день змінюється вночі (33:25-26). Настане час, коли Господь поверне Свій народ з далекої північної країни та дасть йому праведного царя, нащадка Давида (23:5; 33:15). Тоді Ізраїль і його вороги поміняються місцями (30:16). Всі народи прийдуть до Господа в Єрусалим (3:17). Ковчег старого Договору з Господом буде забутий (3:16), а Господь укладе зі Своїм народом новий Договір (31:31). Кожна людина буде сам відповідати за свої гріхи (31:29-30).

Мова та стиль