Лі́нчи (), знана на Заході як «смерть від тисячі порізів» — спосіб смертної кари в імперському Китаї шляхом відрізання від різних місць тіла жертви невеликих шматків.
Застосовувалася в Китаї за державну зраду і батьковбивство в Середні віки і при династії Цін аж до її скасування в 1905 році.
Всупереч західній назві, при цій страті завдавалося близько 50-и надрізів, а свідоцтва про її особливо велику тривалість перебільшені. Страта передусім призначалася для показового знищення тіла засудженої людини, а не завдання їй особливого болю. З огляду на останнє жертві навіть давали опіум як знеболювальне. Попри це вона стала сумнозвісним прикладом надзвичайної жорстокості, а проти застосування лінчи виступали ще середньовічні китайські гуманісти.
У переносному значенні «смерть від тисячі порізів» означає повільну смерть від великої кількості слабких дій, кожна з яких окремо не є смертельною.
Етимологія Назва «лінчи» складається з двох ієрогліфів, які означають «лід» і «затримка» або «запізнення». Вони вказують на повільну смерть, яка настає так же довго, як замерзає лід. Але також можуть читатися як «пагорб» і «сходження», що теж вказує на повільність, але в сенсі, що смерть така ж повільна, як підйом на пагорб.
Виконання Автор Ван Мінде періоду династії Мін (1368—1644) описував лінчи як послідовне відрізання шматків плоті з тіла засудженої людини. Спершу відрізали шматки з кінцівок. Потім статеві органи відрізали або калічили. Далі розтинали живіт, щоб витягнути кишки. Потім тіло розчленовували, а частини складали в посудину. У пізню імперську епоху процес покарання лінчи полягав у «методичному розрізанні та розсіканні засудженого певною кількістю розрізів, що виконувалися у встановленій послідовності». Фотографії західних фотографів приблизно 1900 року показують, що кати починали з відрізання грудей та частин передньої частини стегон. Страта насправді не була довгою і порізів завдавалася не тисяча, а близько 50. Кат міг добити жертву завчасно ударом у серце. Жертві давали рідкий опіум, щоб зменшити біль, бо всупереч тому, у що вірили норвезькі, англійські, французькі та іспанські очевидці лінчи, сенс цієї страти був не в тому, щоб завдати великого болю, а в тому, щоб знищити тіло засудженої особи. Втрата жертвою відчуттів унаслідок дії наркотика слугувала додатковим свідченням для глядачів, що особа прирівнюється до неживого предмета.
Страта шляхом лінчи спершу існувала поряд із четвертуванням, яке завершувалося обезголовленням. Іншим видом страти було «вісім відрізувань» (八刀): обличчя, рук і ніг, грудей та живота, і, нарешті, голови.
«Смерть від тисячі порізів», як це покарання називали на Заході, застосовувалося за важкі злочини, такі як підбурювання до заколоту; корупція (та інші «економічні» злочини); спроби «збочити судову систему»; побиття чи вбивство батьків, бабусь і дідусів; побиття або заподіяння тілесних ушкоджень вчителю; погрози смертю; масові вбивства (3-х осіб або більше), розкриття могил; або допомогу в'язню у втечі. Лінчи зараховувалася до «ганебних покарань».
Історія Страту через лінчи вперше засвідчено в період П'яти династій (907—960 роки). Династія Ляо (907—1125) включила лінчи до переліку звичайних покарань. Згадується також у кримінальному кодексі династії Сун (960—1279) і застосовувався династіями Цзінь (1115—1234) та Юань (1279—1368).
У Китаї епохи Сун ця страта вперше згадується як вид покарання розбійників у регіоні Шеньсі за часів правління імператора Чженьцзуна (997—1022). Хоча сам імператор Чженьцзун різко критикував застосування лінчи, його наступник Женьцзун (1022—1063) дозволив його використовувати, а за часів правління імператора Шеньцзуна (1067—1085), лінчи стало звичайним видом покарання і лишалося таким надалі.
Застосування лінчи періодично засуджувалося, хоча його практикування не припинялося. Поет Лу Ю зокрема вважав, що будь-яке калічення тіла суперечить всесвітній гармонії. Цей погляд відповідає загальній китайській етиці, що покарання, яке пошкоджує тіло, важче за те, що не пошкоджує, незалежно від завданого болю.
Європейцям лінчи стала відома до кінця XIX ст. і стала поширеним прикладом китайської «вишуканої жорстокості». Альбоми фотографій китайських страт навіть поширювалася як екзотика.
Лінчи заборонили 24 квітня 1905 року, за наказом чиновника Шень Цзябеня.
Вагомий вплив на відкриття лінчи європейцям мала книга «Покарання в Китаї» (La sanction pénale en Chine, 1910) лікаря Жана-Жака Матіньйона, з історичними, антропологічними та культурними поясненнями. Ця книга надихнула письменників, які описували лінчи як жорстоку й еротизовану розвагу; наприклад — Ґастона Леру та Луї Карпо. Фотографії лінчи описував у книзі «Сльози Ероса» (1961) Жорж Батай, а Жак Дерріда порівнював смерть від лінчи з релігійним екстазом мучеників.
Див. також
П'ять покарань Четвертування
Примітки
Література Lingchi 凌遲, slicing to death на ChinaKnowledge «Death by a Thousand Cuts», Harvard University Press