Китай — одна з найстаріших цивілізацій у світі, безперервна історична традиція якої налічує більш як 5800 роківУ Центральному Китаї виявлено найбільш ранню в країні іригаційну споруду. 11.12.2023, 23:58У Центральному Китаї знайдено керамічні уламки у формі черепиці 5800-річної давності. 01.01.2024, 23:58.

Династії Цивілізація Янцзи Цивілізація Хуанхе Ся (2070 — 1600 до н. е.) Династія Шан (Інь; 1600 — 1046 до н. е.) Чжоу (1046 — 256 до н. е.) Західна Чжоу Східна Чжоу Період Чуньцю Період Чжаньґо Цінь (251—207 до н. е.) Хань (206 до н. е. — 220) Період Саньґо (Троєцарство) Вей (220–265) Шу (221–263) У (222–280) Династія Цзінь (265–420) Період шістнадцяти держав (304—439) Династія Рання Чжао Династія Пізня Чжао Династія Чен Династія Рання Лян Династія Пізня Лян Династія Північна Лян Династія Західна Лян Династія Південна Лян Династія Рання Янь Династія Пізня Янь Династія Південна Янь Династія Північна Янь Династія Рання Цінь Династія Пізня Цінь Династія Західна Цінь Ся (держава сюнну) Південні та Північні династії Південні династії Лю Сун (420–479) Династія Південна Ці (479–502) Династія Лян (502–557) Династія Чень (557–589) Північні династії Династія Північна Вей (386–534) Династія Східна Вей (534–550) Династія Західна Вей (535–556) Династія Північна Ці (550–577) Династія Північна Чжоу (557–581) Династія Суй (581–618) Династія Тан (618–907) Династія Ляо (907–1125) Період п'яти династій і десяти держав П'ять династій: Династія Пізня Лян (907–923) Династія Пізня Тан (923–936) Династія Пізня Цзінь (936–947) Династія Пізня Хань (947–950) Династія Пізня Чжоу (951–960) Десять царств: Царство У (907–937) Царство Уюе (907–978) Царство Мінь (909–945) Царство Чу (907–951) Царство Південна Хань (917–971) Царство Рання Шу (907–925) Царство Пізня Шу (934–965) Царство Цзінань (924–963) Царство Південна Тан (937–975) Царство Північна Хань (951–979) Династія Сун (960–1279) Династія Північна Сун (960–1127) Династія Південна Сун (1127–1279) Династія Сі Ся (1038–1227) Династія Цзінь (1115–1234)

Стародавній Китай Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:

Шан (або Їнь) — XVI — XI ст. до н. е. Чжоу і Чжаньґо — XI — III ст. до н. е. Цінь — 221 — 207 рр. до н. е. Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е.

Найдавніші згадки про Китай відносяться до часів правителя Фу Сі, який жив за 30-40 століть до початку нашої ери. Вважається, що боги надихнули його на написання священної книги Стародавнього Китаю «І цзін», з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.

Археологія не надає відомостей про правителів Китаю, які передували династії Шан (1766—1122 р. до н. е.). Правителі Шан були скинуті династією Чжоу. Столиця Чжоу розташовувалася поблизу сучасного Сіаню, а пізніше, приблизно 750 р. до н. е., через атаки варварів, володарі були змушені перенести її на місце поруч з нинішнім Лояном. У ранній період правління династії влада була зосереджена в руках хана Чжоу, але пізніше місцеві правителі утворили майже незалежні держави.

З 770 р. до н. е. ці правителі вели між собою запеклі війни, і весь період з 476 до 221 р. до н. е. одержав назву «період Воюючих країн». У той же час Китай потерпав від нападів варварів з півночі і північного сходу. Для захисту столиць та державних територій будувалися величезні мури: північна частина кордонних мурів була пізніше об'єднана у Великий китайський мур.

Зрештою основна влада зосередилася в руках принца Цінь, військо якого скинуло останнього правителя Чжоу. Новий імператор Цінь Ши Хуан-ді став засновником династії Цінь 221 р. до н. е. Як особа, яка вперше об'єднала китайську імперію, він вважається засновником імперського періоду китайської історії (221 до н. е. — 1911).

У січні 2017 р. під час будівництва нового адміністративного будинку в районі Тунчжоу на сході Пекіна були виявлені 1092 стародавні гробниці. Знахідки відносяться до періоду Воюючих царств (Чжаньго Шида), який передував об'єднанню Китаю під владою імператора Цинь Ши Хуанді 221 року до н. е. На території сучасного Пекіна в той час розташовувався місто Цзі — столиця царства Янь1092 древних гробниц раскопали на востоке Пекина (ранее столица царства Янь) // 2017. — 8 січня.

Після смерті імператора Цінь Ши Хуана 210 р. до н. е. розгорнулася боротьба за владу між губернаторами провінцій. Переможець, Лю Бан, заснував династію Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). При правлінні династії Хань територія Китаю значно розширилася. Після падіння династії Хань боротьбу за владу повели три царства — Вей, Шу й У. Через короткий час у війну вступили 16 провінцій. 581 р. н. е. засновник династії Суй захопив владу і доклав зусиль для об'єднання імперії. Робота почалася з Великого каналу, що з'єднує низов'я Янцзи із середнім плином Хуанхе. Згадані події що відбулися після розпаду імперії Хань іноді розглядають як період китайського середньовіччя.

Період Шан (Інь)

Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке називало себе Шан (сусіди дали йому ім'я Їнь), змогло ближче до середини II тис. до н. е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи давньокитайської культури. Було винайдене прядіння, бронзове лиття, ієрогліфічна писемність, зародилися основи містобудування.

Правителі держави — вани (князі)— одночасно вважалися верховними жрецями. При їх дворі працювали вчені, які вели літопис, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця в 29,5 днів і сонячного року в 366 днів. У календарі були визначені сезони року. Місяць ділився на декади — повний складався з 30 днів, неповний — з 29.

Перші відомості про їнську писемність були віднайдені лише на межі 20 століття. У винайдених написах вона має вже досить розвинений вигляд, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV—XI ст. до н. е. Існувало більш як 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися й до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, що сполучаються потім шнурком або ременем.

Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тис. до н. е. Вони представлені переважно керамікою, виготовленою на гончарному колі. В епоху Інь розповсюджуються бронзові предмети. Частіше за все зустрічаються бронзові судини для жертвоприносин з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин.

Значну роль в житті шанського суспільства грала релігія. У всіх явищах природи стародавні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ і т. д. Існував також культ предків. Верховним божеством Шан був Ді (Небо?), якому, на відміну від предків не приносили жертв.

Період Чжоу і Чжаньґо

У XI ст. до н. е. держава Шан була завойована племенами Чжоу, з чого почалася нова епоха в історії Стародавнього Китаю. Але процвітання його було недовгим, пішов період роздробленості і міжусобних воїн — епоха Чуньцю та «Царств, що Борються», або Чжаньґо (V — III ст. до н. е.). Наприклад, на початку 2024 року археологи виявили у східній китайській провінції Цзянсу церемоніальний кам'яний артефакт у формі сокири, вік якої становить близько 6,3 тис років. Знахідка говорить про те, що понад 6 тис років тому такі сокири вже не були зброєю, а служили символом влади та статусу. Використання кам'яної сокири як символу влади також свідчить про початок процесу розшарування населенняНа сході Китаю виявили ритуальну кам'яну сокиру віком 6,3 тис років. // Автор: Тимофій Борзенко. 04.04.2024, 23:58.

Безперервні війни приводять до накопичення військового досвіду і появи перших трактатів по цій тематиці. Фундатором військової теорії вважається Сунь-цзи. Його «Трактат про військове мистецтво», що складається з 13 розділів, став каноном військової науки свого часу і досі по праву вважається класикою військово-стратегічної думки.

В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З'явилися нові прилади для визначення координат небесних світил — армілярні сфери. За 600 років до н. е. був введений сонячно-місячний календар. До 350 р. до н. е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року — 365,25 діб, а місячного — 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення «земних гілок» циклу в 600 років. У IV с. до н. е. вченим Ши Шенєм (石申) був складений перший в світовій історії зоряний каталог, той, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р. до н. е. точно відзначалася кожна поява комети, відомої нині як комета Галлея.

Значні досягнення стародавніх китайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності і в наш час: голковколювання, пульсова діагностика, припікання тощо.

У періоди Чжоу і Чжаньґо йде формування китайської філософії. Складаються матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п'ять першоелементів («стихій») природи: воду, вогонь, метал, дерево, землю. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємопов'язані сили інь і ян, дія яких розглядалася як причина рушення і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в древнішому літературному пам'ятнику Китаю — «Книзі змін» (XII — VI ст. до н. е.).

Даосизм і конфуціанство

У VI — V ст. до н. е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Основоположником даосизму вважається мудрець Лао-цзи. У центрі його вчення — поняття Дао («Шлях»), якому підпорядкований увесь світ і яке є основою і джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і знаходиться в постійному русі, в неперервній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна націлюватися природними законами, вона не повинна втручатися у природну течію життя, інакше це приведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воїн, Лао-цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію «недіяння», ненасильного споглядання.

Конфуціанство виникло як етико-політичне вчення і надалі набуло винятково широкого поширення. Фундатор вчення Кун Фу-цзи (551 — 479 рр. до н. е.) вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в сім'ї і державі, ставлячи у розділ кута виховання людини. Він стверджував систему правил і норм поведінки людини — Ритуал-лі, згідно з яким треба вшановувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Підкорення молодших старшим і народу володарям вводилося у вічний і непорушний закон. Будь-які корінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення було особливо популярним в колах облишків родової знаті, представників класу ши 士. Розповсюдження конфуціанства у володарській еліті відбулося лише у часи імперії Хань. Конфуціанство стало офіційною державною ідеологією і залишалося нею до початку ХХ ст.

Література чжоуського періоду представлена літописами «Чуньцю» та «Цзо чжуань», вищезазначеною «Книгою змін», а також «Книгою пісень», яка є пам'ятником древнішої народної поезії і включає 305 поетичних творів. Іншою важливою пам'яткою є «Книга історії» — зібрання офіційних документів і описів історичних подій. Всі вони вплинули серйозним чином на розвиток літератури і поезії в подальші віки.

Це відноситься і до творчості найбільшого давньокитайського поета Цюй Юаня (340 — 278 рр. до н. е.). Він походив зі знатного аристократичного роду, знаходився в конфлікті з придворними сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато які його твори носять викривальний і сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії і по праву називається першим великим поетом Китаю.