Ві́ктор Євге́нович Моро́зов ( 15 червня 1950, Кременець) — український співак, композитор, перекладач. Член Українського ПЕН. Відомий як перекладач серії книг про Гаррі Поттера й засновник перших українських рок-гуртів «Quo vadis» та «Арніка». Один із засновників театру-кабаре «Не журись!».

Біографія Народився 15 червня 1950 року в місті Кременець, Тернопільської області. Батько був етнічним росіянином, служив у військовій частині в Кременці. Мати працювала там же.Інтерв'ю Наталії Балюк, 2025 https://www.youtube.com/watch?v=J6fPB4C1UBg Після розлучення 1956 батько повернувся до себе на батьківщину у Підмосков'яІнтерв'ю Лесі Вакулюк, 2025 https://www.youtube.com/watch?v=urmsJ8M8Rv8, тож Віктора виховувала мати. Проживали в хаті з її батьками; найбільший вплив на хлопця мав дідусь.

Мати гарно співала, батько грав на акордеоні.Інтерв'ю Наталії Балюк, 2025 https://www.youtube.com/watch?v=J6fPB4C1UBg Віктор певний час навчався в музичній школі в Кременці по класу фортеп'яна, потім баяна. Проте справжнє захоплення музикою прийшло після знайомства зі західною рок-музикою. В школі організував перший музичний гурт, виконував рок-кавери. Це визначило й бажання вивчати надалі англійську мову.

Школу закінчив зі срібною медаллю.

1967 вступив до Львівського університету на англійську філологію. Навчався і проживав у гуртожитку разом з Олегом Лишегою.

В студентські роки грав у музичному гурті Quo Vadis (який числився при ФМІ), зійшовся близько з колом Грицька Чубая, який справив на нього значний вплив. Як згадує у спогадах, присвячених Чубаю:

У 1971 одружився зі студенткою Інституту прикладного і декоративного мистецтва Катериною Александровою. У зв'язку з цим перевівся на вечірнє відділення, аби забезпечувати сім'ю. Працював у Науковій бібліотеці.

Навесні 1972 року під час хвилі арештів львівської інтелігенції (зокрема Грицька Чубая) Віктора Морозова відрахували з Львівського університету за три місяці до закінчення п'ятого курсу та захисту дипломної роботи. Офіційним приводом стали «пропуски занять», проте фактичною причиною була його участь у першому літературному самвидавному альманасі «Скриня», ініційованому Г. Чубаєм (там також публікувалися Олег Лишега та Микола Рябчук). Один із шести чи семи віддрукованих примірників часопису, де Морозов опублікував вірш «Коли сенс виллється з існування...», співробітники КДБ вилучили під час обшуку у художниці Стефанії Шабатури. За словами Морозова, «Скриня» була літературним, а не політичним альманахом.СучЦукрМуз. Віктор Морозов про смерть Івасюка, худради, «кріпкостій», суржик і конфлікти поколінь | СучЦукрМуз (музичний подкаст з Альбертом Цукренком, 25 грудня 2025; зокрема, час: 6:01, 58:36

Під час роботи у складі ВІА «Арніка» Віктор Морозов неодноразово відчував ідеологічний тиск з боку радянських органів влади. Зокрема, у 1972 році гурт зазнав критики через виконання народної пісні «Чорна рілля ізорана», яку партійні функціонери помилково класифікували як «бандерівську». Лише завдяки заступництву керівництва установи, при якій діяв колектив, вдалося уникнути розформування гурту та суворіших репресій проти музикантів.

Виступав з Арнікою упродовж 1972—1976, після чого перейшов на професійну сцену у ВІА «Ровесник» під керівництвом Івана Поповича, учасники якого у 1977 сформували другий склад ансамблю Ватра — під дахом Львівської філармонії, а в 1979 — у чернівецьку Смерічку. У 1979 році за запрошенням Левка Дутковського Віктор Морозов став солістом та автором пісень ВІА «Смерічка». Разом із колективом він виконував низку композицій, зокрема пісню «Спитай». Також у творчому доробку музиканта періоду ВІА «Арніка» варто виокремити пісню «Катерина» (відому також як «То було незвичне літо»), яку він виконав у дуеті з Вікторією Врадій («Сестричка Віка»).

У середині 1970-х років «Арніка» стала одним із найвідоміших естрадних колективів України. Назву для гурту було обрано за пропозицією заступника голови аптекоуправління Володимира Зіниха, оскільки вона символізувала гірську карпатську квітку, а також гарантувала перше місце у довідниках завдяки літері «А». У той період колектив тісно співпрацював із композитором Володимиром Івасюком, який надавав професійні поради щодо аранжування та навіть брав участь у записі пісень, зокрема у композиції «Вишнева сопілка».

У 1988 разом з Андрієм Панчишиним і Юрієм Винничуком заснував львівський театр-кабаре «Не журись!», що став відомим завдяки яскравій політичній сатирі й відродженню заборонених в СРСР пісень січових стрільців та пісень УПА. Мистецький керівник Не журись!. Під час однієї з вистав театру «Повіяв вітер степовий» 5 жовтня 1989 зі сцени вперше був виконаний нелегальний на той час гімн України «Ще не вмерла Україна».

У 1993 створив акустичне тріо «Четвертий кут» разом з гітаристом Олегом Яремою та скрипалем Романом Лозинським, з якими того ж року записав однойменний альбом, а в 2000 на «Студії Лева» — альбом «Треба встати і вийти».

Згодом зосередився на популяризації батярської тематики, вуличного мелосу й естетики львівських 1930-х. Створив батяр-бенд «Галичина» (в складі акордеоніста Петра Рачинського, кларнетиста Степана «Смоли» Нетребяка, контрабасиста Івана Огара і скрипаля Богдана Назара), з яким записав альбоми «Тільку ві Львові» (2002), «Серце батяра» (2010), «Батярський блюз» (2013).

Музична дискографія складається майже з 20 альбомів. Окрім спільних з «Арнікою», «Смерічкою» та «Не журись!» грамплатівок і аудіокасет, гуртами «Четвертий кут», «Мертвий півень», батяр-бендом «Галичина», записав і видав ряд сольних альбомів: «Треба встати і вийти» (2000, слова і музика Костянтина Москальця); «Тільку ві Львові» (2002); «Афродизіяки» (2003); «Армія Світла» (2008, слова і музика Костянтина Москальця); «Серце батяра» (2010); «Батярський блюз» (2013).

Автор численних пісень на вірші сучасних українських поетів (зокрема Ліни Костенко, Костянтина Москальця, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олега Лишеги й ін.).

Лавреат першої «Червоної Рути» (1989), пі час якої уперше в УРСР часів Перебудови публічно разом з бардами Василем Жданкіним та Едуардом Драчем виконали національний гімн Ще не вмерла Україна.

Перекладає з португальської та англійської мов. Перші переклади були опубліковані 20 років тому в часописі «Всесвіт». Широко відомим як перекладач став завдяки перекладам серії романів про Гаррі Поттера.

У грудні 2013—січні 2014, під час революційних подій Євромайдану, разом із Юрієм Винничуком і Андрієм Панчишиним записує серію гумористично-сатиричних пісень на національно-патріотичну насущну тематику. Це — майбутній альбом «Реффолюція», куди ввійде більше ніж 25 композицій.

Брав участь у спільному проєкті з Григорієм Гладієм і сестрами Тельнюк «Наш Шевченко: шлях до свободи» по містах Канади в травні-червні 2016 року.

З травня 2024 року член редакційної ради художньо-аналітичного альманаху «Кременецький культурний контекст».

Особисте життя Перша дружина Катерина Александрова, з якою має дочку Мар'яну, відому співачку й акторку.

Перша дружина музиканта, Катерина Александрова, була також творчо дотичною до його діяльності: зокрема, саме вона є авторкою тексту до популярної пісні «Катерина», яка згодом набула значного поширення у цифровому середовищі.

Друга дочка Інна (нар. 5.10.1977) — провідний інженер відділу наукового редагування та видавничої справи ЛННБ України ім.В.Стефаника.

Третя дружина Мотря Онищук, уродженка Торонто, — правниця, працює в міжнародній фінансовій установі.Таран Л. Віктор Морозов та Мотря Онищук: "Ми вдома там, де разом"// Вечірній Київ, 25.09.2004 . У 80-х роках працювала в Бразилії, шість років юристом у Торонто, з 1990 року постійно навідувалася в Україну. З нею має дочок Зірку (Зоряну) і Квітку (Квітославу).

Віктор Морозов є хрещеним батьком сина головного редактора «Видавництва Старого Лева» Мар'яни Савки Северина.Програма-інтерв'ю на Українському радіо з Мар'яною Савкою 24.09.18 р.

Проживає у Вашингтоні й Торонті.

Дискографія Сольна дискографія:

Ой там у Львові на високім замку (1989, спільно з Оксаною Білозір) Скриня. Віктор Морозов співає українську поезію (1989)

Через зіроньку ясну» (1992) «Тільку ві Львові» (2002) «Афродизіяки» (20 березня 2003 — спільно з гуртом «Мертвий півень») Спільно з гуртом «Четвертий кут»:

Четвертий кут (1993) Треба встати і вийти (2000) Армія світла (2008)

Спільно з «Батяр-бенд Галичина»:

Серце батяра (2010) Батярський блюз (2013) Чудовий сон (2018)

В складі ВІА «Арніка»:

Вокально-інструментальний ансамбль "Арніка" (1973) Естрадний ансамбль "Арніка" (1974) Пісні О. Екімяна (1975) Естрадні Ансамблі України "Карпати" та "Арніка" (1979)

В складі ВІА «Смерічка»:

ВІА "Смерічка" (1981) Вокально-інструментальний ансамбль "Смерічка" (1986)

В складі ансамблю «Не журись!»:

Не журись! (1989) Вертеп (1989)

Переклади

Перекладаючи серію романів Дж. К. Роулінг про Гаррі Поттера, Віктор Морозов керувався ідеєю швидкого випуску українських книжок до появи російських аналогів і кінопрем'єр, щоб стимулювати українізацію дітей, зокрема у південно-східних регіонах України. Попри дворічну затримку на початку через пошуки видавця та оформлення прав видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», починаючи з четвертої книги українські переклади випереджали російські на кілька місяців, що мало значний соціокультурний ефект. Своєрідною візитівкою українського перекладу стала унікальна мова Рубеуса Геґріда, яку Морозов створив як штучну суміш різних західноукраїнських говірок (гуцульської, лемківської, бойківської та покутської). Цей підхід він запозичив із досвіду Миколи Лукаша, який свого часу переклав один із циклів Ф. Гарсії Лорки гуцульським діалектом. Попри початковий скепсис видавця Івана Малковича (який пропонував полтавську говірку) та критику з боку Дмитра Павличка, перекладачеві вдалося відстояти цей мовний експеримент.

Список перекладів Станом на листопад 2021 року список книжок, які переклав Віктор Морозов, містить такі видання:

«Алхімік», Пауло Коельйо (в-во «Класика», 2000); «Вероніка вирішує померти», Пауло Коельйо (в-во «Класика», 2001); «Уявлені спільноти», Бенедикт Андерсон (в-во «Критика», 2001); «Чорт і панна Прим», Пауло Коельйо (в-во «Класика», 2002); «Наташі: сучасна світова сексторгівля», Віктор Маларек (в-во УОЦР, 2004); «Гаррі Поттер і філософський камінь», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2002); «Гаррі Поттер і Таємна кімната», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2002); «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2002); «Гаррі Поттер і Келих вогню», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2003); «Гаррі Поттер і Орден Фенікса», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2003); «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005); «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2007); «Ракета на чотирьох лапах», Джеремі Стронґ (в-во «Видавництво Старого Лева», 2005); «Чарлі і шоколадна фабрика», Роальд Дал (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005); «Матильда», Роальд Дал (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2006); «Розшукується Ракета на 4-х лапах!», Джеремі Стронґ (в-во «Видавництво Старого Лева», 2008); «Вікінг у моєму ліжку», Джеремі Стронґ (в-во «Видавництво Старого Лева», 2010); «Школа природознавства малого Вовчика», Іан Вайброу (в-во «Видавництво Старого Лева», 2013); «Несподівана вакансія», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2013); «Нові пригоди ракети на чотирьох лапах», Джеремі Стронґ (в-во «Видавництво Старого Лева», 2013); «ВДВ (Великий Дружній Велетень)», Роальд Дал (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2013); «Фієста. І сонце сходить», Ернест Гемінґвей (в-во «Видавництво Старого Лева», 2017); «Прощавай, зброє», Ернест Гемінґвей (в-во «Видавництво Старого Лева», 2018); «Високі Гори Португалії», Янн Мартель (в-во «Видавництво Старого Лева», 2019); «Гаррі Поттер: історія магії», Джоан Ролінґ (в-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2019); «Мати і не мати», Ернест Гемінґвей (в-во «Видавництво Старого Лева», 2019);