Володи́мир Самі́йлович Го́ровиць (18 вересня (1 жовтня) 1903, Київ або Бердичів, Російська імперія — 5 листопада 1989, Нью-Йорк, США) — український та американський піаніст єврейського походження. Один з найвидатніших піаністів в історії музикиDubal, David (1989). The Art of the Piano. Amadeus Press. ISBN 1-57467-088-3..
Життєпис Народився рокуЗапис про народження в Володимира Горовиця в метричній книзі Київського рабинату за 1903 рік // ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 467. Арк. 660зв–661. в Києві або Бердичеві, у родині відомого та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. Родина мешкала в Києві ще з 1850-х років. Підґрунтям заможного життя була діяльність діда піаніста, київського купця 1-ї гільдії Йоахима Горовиця, відомого мецената.
Перші кроки в музиці Володимир зробив з допомогою матері — Софії Горовиць (Софія Бодик), яка 8 років навчалася у Київському музичному училищі в класі директора училища, видатного викладача-піаніста Володимира Вацлавовича Пухальського, до якого в січні 1913 року привела свого 10-річного сина Володимира.
За 7 років навчання, спочатку в училищі, а потім у консерваторії, Горовиць неодноразово виступав у так званих «публічних концертах», куди залучали лише найталановитіших учнів. В 1917 році родина втратила своє майно, тож Володимиру довелося грати концерти та продовжувати вчитися, щоб прогодувати свою родину. У 1920 року став учнем легендарного Фелікса Блуменфельда. Цього ж року закінчив консерваторію.
До 1925 року концертував містами радянської Росії (СРСР). Мав величезний успіх. Разом зі скрипалем Натаном Мільштейном виступав в Москві, Петрограді з першокласними оркестрами. Від жовтня 1924 до січня 1925 року дав близько 20 концертів у Ленінграді, де зіграв 155 творів. 1925 року мав гастролі по Європі, де швидко здобув популярність як концертуючий піаніст. Від 1928 року жив в США, де 1944 року отримав американське громадянство. Практично все життя (з перервами в 1953—1965 та 1975—1981 рр.). Горовиць активно давав концерти. У діяльності була перерва в 12 років, тож повернення 1965 року викликало великий ажіотаж, тому квитки розпродали за дві години.
Репертуар Володимира Горовиця надзвичайно широкий — від творів Д. Скарлатті до С. Прокоф'єва, значне місце в репертуарі займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра Горовиця відрізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.
Взаємини піаніста і радянської влади були трагічними. Після еміграції радянська влада неодноразово йому погрожує, в 1930-х роках у концтаборах СРСР загинули його брат і батько, батька назвали «ворогом народу». Сестра музиканта, піаністка й педагогиня Регіна Горовиць, була дружиною відомого українського радянського економіста Овсія Лібермана. Володимир Горовиць відвідав СРСР лише 1986 року, після 61-річної перерви (з тріумфальним успіхом дав концерти в Москві та Ленінграді). Та вже тоді не застав нікого з рідних, на той час всі вже померли.
Продовжував свою діяльність до самої смерті. Помер 5 листопада 1989 року. Похований у сімейному склепі у Мілані.
Особисте життя У 1933 році Горовиць одружився на цивільній церемонії з Вандою Тосканіні, донькою Артуро Тосканіні. Хоча Горовиць був євреєм, а Ванда — католичкою, це не було проблемою, оскільки жоден з них не був релігійним. Основною мовою спілкування між ними була французька.
Горовиць був близький зі своєю дружиною, яка була однією з небагатьох людей, від яких Горовиць приймав критику своєї гри. Вона залишилася з Горовицем, коли він відмовився виходити з дому під час періоду депресії. У них була одна дитина, Соня Тосканіні Горовиць (1934—1975). Вона отримала важкі травми в аварії на мотоциклі в 1957 році, але вижила. Невідомо, чи була її смерть у Женеві від передозування наркотиків випадковою, чи самогубствомSchonberg, 1992..
Незважаючи на його шлюб, постійно ходили чутки про гомосексуальність ГоровицяPlaskin, 1983, pp. 52, 56, 338–37, 353.. Артур Рубінштейн сказав про Горовиця, що «всі знали та сприймали його як гомосексуала»Plaskin, 1983, p. 162.. Девід Дубал писав, що за роки його співпраці з Горовицем не було жодних доказів того, що вісімдесятирічний чоловік був сексуально активним, але що «не було сумнівів, що він відчував сильний потяг до чоловічого тіла і, найімовірніше, часто був сексуально фрустрований протягом усього свого життя»Dubal, 1991, p. 16. «During the years I knew him, there were no signs of any sex life and very little talk on the subject. I personally doubt that he was capable of loving a man emotionally, but there was no doubt he was powerfully attracted to the male body and was most likely often sexually frustrated throughout his life.». Дубал вважав, що Горовиць сублімував сильну інстинктивну сексуальність у потужний еротичну підтекст, що передавалася у його гріDubal, 1991, pp. 16–17.. Горовиць, який заперечував свою гомосексуальністьDubal, 1991, p. 251., одного разу пожартував: «є три типи піаністів: єврейські піаністи, гомосексуальні піаністи та погані піаністи»Plaskin, Glenn (1983). Biography of Vladimir Horowitz. UK: Macdonald. .
У статті The New York Times у вересні 2013 року Кеннет Лідом, асистент Горовиця протягом п'яти років до 1955 року, сказав, що таємно був коханцем Горовиця:
Ми мали дивовижне спільне життя… Він був, м'яко кажучи, складною людиною. У ньому була неймовірна злість. Скільки страв кидалося на підлогу чи мені на коліна. Він піднімав скатертину та просто стягував її зі столу, і вся їжа летіла назовні. У нього часто траплялися спалахи істерики. Але водночас він був спокійним і милим. Дуже милим, дуже милим. І він справді обожнював мене.
У 1940-х роках Горовиць почав відвідувати психіатра, намагаючись змінити свою сексуальну орієнтаціюJanis, Byron. Chopin and Beyond: My Extraordinary Life in Music and the Paranormal, pp. 67–68. Wiley. Plaskin, Glenn (1983). Biography of Vladimir Horowitz Quill p. 215 «In December 1940, Horowitz had begun psychoanalysis with an eminent psychiatrist, Dr. Lawrence Kubie, a strict Freudian who was attempting to exorcise the homosexual element from Horowitz.» У 1960-х, та знову в 1970-х роках піаніст проходив лікування електрошоком від депресіїPlaskin, Glenn (1983). Biography of Vladimir Horowitz Quill pp. 338, 387, 389..
1982 року Горовиць почав приймати призначені йому антидепресанти; є повідомлення, що він також вживав алкоголь. У цей період його гра зазнала помітного спаду, а його виступи 1983 року у Сполучених Штатах та Японії були затьмарені провалами в пам'яті та втратою фізичного контролю. Японський критик Хідеказу Йошіда порівняв Горовиця з «тріснутою рідкісною, чудовою антикварною вазою». Він перестав грати публічно на два рокиSatoh Masaharu(佐藤正治, KAJIMOTO) 放射線22 「ひびのない骨董品」 «Tokyo Shimbun» 6-13-2006.
Учні З 1937 по 1962 рік у Горовиця було семеро учнів: Ніко Кауфман (єдиний учень Горовиця під час його перебування в Європі), Байрон Дженіс, Гаррі Граффман, Колман Блюмфілд, Роналд Турині, Олександр Фіорілло і Айвен Девіс. У 80-ті роки давав уроки вже сформованим піаністам Мюррею Перайя і Едуарду Халіму.
Характеристика творчості Представник романтичного стилю виконання (твори Ференца Ліста, зокрема у власних транскрипціях, Вольфганга Моцарта, Фридерика Шопена, російських композиторів та інших). Його називали «Королем Королів піаністів», «останнім великим романтиком». У фундаментальній праці Д. Рабиновича «Виконавець і стиль» В. Горовиць зарахований до «велетнів романтичного піанізму» : Ференц Ліст, Сергій Рахманінов та Володимир Горовиць .
Відзнаки і нагороди Наприкінці життя Горовиць отримав найвищу американську нагороду — Медаль Свободи. Від 1962 до 1989 року отримав 25 премій «Греммі».
Вшанування пам'яті З 1995 року в Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.
1999 було встановлено (бронза), а 2016 року було відновлено (граніт) пам'ятну дошку в Києві на фасаді будинку по вулиці Михайла Коцюбинського, 12.
У Києві в листопаді 2019 року одну з нових вулиць у Голосіївському районі (місцевість Теремки) названо ім'ям Володимира Горовиця.
Галерея
Див. також Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Горовиця
Примітки
Джерела
Plaskin, Glenn (1983). Horowitz: A Biography of Vladimir Horowitz. UK: Macdonald. Герасимова Г. П. Горовиць Володимир Самійлович //
Література Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — Киев: КИТ, 2007. — 436 с. Коган Г. Вместе с музыкантами. — М., 1964; В. Горовиць та піаністична культура XX століття: 36. ст. — X., 1995; Володимир Горовиць та піаністична культура ХХ-го сторіччя. — X., 1996; Зильберман Ю, Смилянская Ю. Киевская симфония Владимира Горовица, Киев,2002 Зильберман Ю., Владимир Горовиц. Киевские годы, Киев,2005. Зильберман Ю. Семь очерков о Владимире Горовице. — Киев, 2011. — 144 с. http://apmp.kgpa.km.ua/Files/APMP02/16.pdf 76. Мархайчук Н., Захарова С. Представники родини Горовиців в музичній освіті Харкова (до історії музичної педагогіки в Україні) // Актуальні питання мистецької педагогіки: стан, технології, перспективи: Зб. наук. пр. — Хмельницький: ХГПА, 2013. — С. 127—130
Посилання
Конкурс пам'яті Горовиця Відеозаписи online