Національний центр наукових досліджень (НЦНД) Франції () — провідна наукова установа Франції. Заснований 19 жовтня 1939 року.

Короткий опис CNRS є найбільшою французькою громадською науково-дослідною установою, що об'єднує державні організації Франції, які спеціалізуються в галузі прикладних і фундаментальних досліджень, та координує їхню діяльність на національному рівні. Національний центр наукових досліджень перебуває під адміністративним наглядом Міністерства вищої освіти і наукових досліджень (). Центр належить до громадських науково-технічних установ (). Заснований 19 жовтня 1939 року фізиком Ж. Перреном.

Посаду голови і головного виконавчого директора обіймає Ален Фуш (Alain Fuchs), призначений на цей пост 20 січня 2010 року французькою Радою міністрів за пропозицією міністра Валері Пекресс (Valérie Pecresse).

Головний осідок організації знаходиться в Парижі. Іноземні представництва CNRS знаходяться в таких містах, як Бонн, Брюссель, Йоганнесбург, Москва, Токіо, Пекін, Сантьяго-де-Чилі, Туніс, Вашингтон, Ханой.

Структура У структурі НЦНІ 10 інститутів, з яких два інститути зі статусом національного (Національний інститут астрономії і геофізики в Медоні, Національний інститут ядерної фізики й фізики елементарних часток в Парижі), а також близько 200 лабораторій. Працює низка багатогалузевих наукових центрів, що розташовані в таких містах:

Бельвю (фізика високих тисків, фізика твердого тіла, радіаційна хімія, електроліз, магнетизм) Жиф-сюр-Іветт (біохімія, мікробіологія) Марсель (фізика, біохімія, нейрофізіологія) Фон-Роме-Одейо-Віа (сонячна енергія) Орлеан (хімія мінералів, фізика високих температур, молекулярна біофізика), Страсбург (біологія, ядерна фізики І спектроскопія) Вітрі-Тьє (фізична хімія, прикладна органічна хімія, металургійна хімія)

10 інститутів НЦНІ : Інститут біологічних наук (INSB) Інститут хімії (INC) Інститут екології та навколишнього середовища (INEE) Інститут гуманітарних та соціальних наук (INSHS) Інститут інформаційних наук (INS2I) Інститут інженерних та системних наук (INSIS) Національний інститут математичних наук (INSMI) (INP) Національний інститут ядерної фізики й фізики елементарних часток (IN2P3) Національний інститут наук про космос (INSU)

Центр видає понад 20 наукових журналів.

Фінансування На початку ХХІ ст. — 3,4 млрд євро на рік (з них 2,6 млрд надало французька держава, решта — різноманітні європейські гранти та кошти від приватного сектора).Саненко А. Наука и Украина. Искусство придумывать то, чего ещё нет

Відомі науковці

Нобелівські премії

Нобелівська премія з фізики 1966 р.: Альфред Кастлер, Вища нормальна школа (директор досліджень в CNRS з 1968 до 1972 рр.): Нові спектроскопічні методи 1991 рік: П'єр Жиль де Жен, Коллеж де Франс, ESPCI: рідкі кристали 1992: Георгій Харпак, ESPCI та CERN (дослідник CNRS з 1948 до 1959 рр.): Винахід та розробка детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери 1997: Клод Коен-Таннуджі, Коллеж де Франс та Вища нормальна школа (1960—1962 рр. в CNRS): охолодження та захоплення атомів лазерним світлом 2007: Альберт Ферт, з 1995 науковий співробітник в CNRS та в Thales. Премія разом з Петером Грюнбергом: ефект GMR 2012: Серж Арош, з 1967 по 1975 рр. В CNRS. Нагороджений Девідом Уайнланд. Нобелівська премія з фізіології та медицини 2008: Люк Монтаньє, професор, професор Інституту Пастера, відділ віральної онкології, почесний директор досліджень в CNRShttp://www2.cnrs.fr/presse/communique/1428.htm Разом з Франсуазою Барре-Сінуссі та Гаральдом цур Гаузеномhttp://nobelprize.org/nobel_prizes/medicine/laureates/2008/ : вірус HI 2011: Жуль Альфонс Гофманн, директор Інституту молекулярної та клітинної біології у Страсбурзі (керівник групи в CNRS з 1978 року). Разом з Брюсом Бетлером та Ральфом М. Стейнманом: активізація вродженого імунітету Нобелівська премія з хімії 1987: Жан-Марі Лен, Страсбурзький університет (I) та Коллеж де Франс (науковий співробітник CNRS з 1960 до 1966): супрамолекулярна хімія

Медалі Філдса

1950: Лоран Шварц, Університет Нансі (в CNRS з 1940 до 1944) 1954: Жан-П'єр Серр, Коллеж де Франс (в CNRS з 1948 до 1954) 1958: Рене Том, Університет Страсбурга. (Дослідник CNRS з 1946 до 1953??) 1966: Александр Гротендік, Паризький університет. (Науковий співробітник CNRS з 1984 р.) 1982: Ален Конн, Інститут вищих наукових досліджень (стажист в CNRS з 1970 до 1974 рік і директор з 1981 до 1984 рік) 1994: П'єр-Луї Ліон, Університет Париж-Дофін (в CNRS з 1979 до 1981 рік) 2002: Лоран Лаффорг, ІІнститут вищих наукових досліджень (працівник Університету Париж-Південь для CNRS з 1990 до 2000 рік) 2006: Венделін Вернер, Університет Париж-Південь (науковець в Університеті П'єра та Марі Кюрі для CNRS з 1991 до 1997) 2010: Нго Бао Чау, Університет Париж-Південь (науковець в Університеті Париж-Північ для CNRS з 1998 до 2004 рік)

Див. також Бронзова медаль Національного центру наукових досліджень

Примітки

Посилання

Офіційний сайт Огляд історії CNRS Видання CNRS