Битва за Кельбаджар (, ) — битва весняно-літньої кампанії 1993 року Карабаської війни.
Передісторія 27 березня 1993 року з метою попередження весняної атаки азербайджанських збройних сил вірменська сторона вжила атаки на Кельбаджар й Фізулі.Armenian Research Center // FACT SHEET: NAGORNO-KARABAGH // The University of Michigan-Dearborn; April 3, 1996
На цей момент гірський Кельбаджарський район було відрізано від решти частини Азербайджану. Із заходу знаходилась Вірменія, на півдні — зайнятий силами НКР у 1992 році Лачін, зі сходу контрольований карабаськими вірменами Мардакертський район й на півночі розташовувались гори, єдиний шлях через які проходив через Омарський перевал, вкрай ненадійний взимку.
Наступ 27 березня вірменські війська почали операцію із захоплення Кельбаджару. До 29 березня місто було оточено, упродовж 3 днів вірмени зайняли райцентр. Населення міста було евакуйовано вертольотами або залишило місто гірськими перевалами, їхнє майно було розкрадено. Кельбаджар був важливою стратегічною точкою для вірменської сторони, в результаті захоплення міста було встановлено міцний зв'язок між Вірменією та НКР, що покращило стратегічне становище вірменів..
Населення району до захоплення вірменами становило близько 45 тисяч чоловік, в основному азербайджанці й курди, які в результаті були змушені залишити свої домівки. Швидкість наступу, відсутність надійних шляхів евакуації, блокування вірменами, що наступали, існуючих шляхів й зимова погода зробили становище мирних жителів дуже вразливим. Багатьох з них було взято у заручники, багато стали жертвами невпорядкованого вогню вірменських сил. Часто вірменські сили вели вогонь по мирних жителях, що відходили, в тому числі з використанням артилерії. Окрім того, в ході наступу вірменські сили знищували будинки й майно мирних жителів, що заборонено правилами війни.
1 квітня 1993 року вірменські сили, використовуючи автоматичну зброю й гранатомети, здійснили напад на вантажівку ГАЗ-52, що перевозила 25 мирних жителів. В результаті вони всі були або вбиті, або поранені й захоплені як заручники.
Захопивши Кельбаджар, вірмени продовжили наступ у напрямку Фізулі, Кубатли й Зангелана. Наступ було зупинено за 2 кілометри від Фізулі. Це призвело до масової хвилі біженців з цих територій.
Позиція світової спільноти Звістка про захоплення Кельбаджарського району спричинила негативну реакцію з боку багатьох країн.
Одразу ж негативну позицію зайняла Туреччина. 1 квітня вона висунула вимоги до Вірменії «негайно вивести всі вірменські війська з території Азербайджану». Після цього Туреччина заборонила перевезення гуманітарних вантажів для Вірменії через свою територію й оголосила підвищену боєготовність у своїх ВПС.
Іран, заявив 2 квітня про свою «занепокоєність долею громадян, що „опинились в облозі“, й неприпустимістю розростання конфлікту та окупації чужих земель». Іран пізніше передислокував до кордону з Азербайджаном два полки, у яких було оголошено підвищену боєготовність. Уряд Ірану дав зрозуміти азербайджанському керівництву, що у разі заклику про допомогу він готовий до найрішучіших дій для захисту територіальної цілісності Азербайджану
Але на екстреному засіданні Рада безпеки ООН 6 квітня відхилила запропоноване Туреччиною формулювання «агресії Вірменії проти суверенної Азербайджанської республіки». 6 квітня було зроблено заяву Голови Радбезу ООН, а 30 квітня було прийнято резолюцію, де висловлювалась серйозна стурбованість «у зв'язку з погіршенням стосунків між Республікою Вірменія та Азербайджанською Республікою», зазначалось занепокоєння з приводу «ескалації збройних військових дій, та зокрема останнього вторгнення місцевих вірменських сил до Кельбаджарського району Азербайджану». Резолюція Радбезу вимагала «негайного виведення всіх окупаційних сил із Кельбаджарського району й інших нещодавно окупованих районів Азербайджану»Мехтієв, Мінасян, Карабаська проблема остаточно інтернаціоналізувалась // Независимая газета — 8 квітня 1993..
Примітки
Джерела Міжнародний інститут гуманітарно-політичних досліджень
Посилання фонд імені Монте Excerpt on the battle on the NKR website «Чорний сад» Том де Ваал