Збро́йні си́ли Франції () складаються з чотирьох видів збройних сил - сухопутних військ, військово-морського флоту, повітряно-космічних сил і національної жандармерії. Національна гвардія служить військовим резервом французьких збройних сил. Згідно з Конституцією Франції, президент Франції є головнокомандувачем французьких збройних сил. Франція має восьмий за величиною оборонний бюджет у світі і другий за величиною в Європейському Союзі (ЄС). Вона також має найбільшу за чисельністю армію в ЄС. У звіті Credit Suisse за 2015 рік французькі збройні сили посідають шосте місце у світі серед найпотужніших збройних сил.

Загалом, Франція є однією з небагатьох країн, у складі збройних сил якої є майже повний спектр сучасного озброєння та військової техніки власного виробництва — від стрілецької зброї до ударних атомних авіаносців (які, окрім Франції, є тільки у США).

Франція з 4 квітня 1949 року була членом військово-політичної організації НАТО. З липня 1966 року вийшла з військової організації, залишаючись учасницею політичної структури Північноатлантичного договору. 2009 року повернулась до усіх залишених структур.

Франція також є членом Ядерного клубу.

У 2003 році у Франції було завершено другу частину реформи збройних сил, яку було розпочато 1996 року. У рамках цієї реформи відбулись скасування призову й перехід до професійної, менш численної, але ефективнішої армії. Реформа мала тривати до 2015 рокуЮ. Акімов, Р. Костюк, І. Чернов Франція у світовому порядку XXI століття // Видавництво СПбДУ 2007..

Історія

Військова історія Франції охоплює величезну кількість конфліктів і боротьби, що тривали понад 2000 років на територіях, що охоплюють сучасну Францію, велику Європу і французькі територіальні володіння за океаном. За словами британського історика Ніла Ферґюсона, французи брали участь у 50 зі 125 великих європейських воєн, що точилися з 1495 року; це більше, ніж будь-яка інша європейська держава. За ними йдуть австрійці, які воювали в 47 з них, іспанці — в 44 і англійці (а пізніше британці), які брали участь в 43. Крім того, з усіх зафіксованих конфліктів, що відбулися з 387 року до н.е., Франція брала участь у 168 з них, виграла 109, програла 49 і звела внічию 10.

Гало-римський конфлікт тривав з 60 року до н.е. до 50 року н.е., коли римляни здобули перемогу в завоюванні Галлії Юлієм Цезарем. Після занепаду Римської імперії германське плем'я, відоме як франки, взяло під свій контроль Галлію, перемігши конкуруючі племена. "Земля Франків", від якої походить назва Франції, досягла найвищих точок експансії за часів королів Хлодвіга I та Карла I Великого. У Середньовіччі суперництво з Англією та Священною Римською імперією призвело до великих конфліктів, таких як Нормандське завоювання та Столітня війна. Завдяки все більш централізованій монархії, першій постійній армії з часів Римської імперії та використанню артилерії, Франція вигнала англійців зі своєї території і вийшла з Середньовіччя наймогутнішою державою Європи, щоб потім поступитися цим статусом Іспанії після поразки в Італійських війнах. Релігійні війни скалічили Францію наприкінці 16 століття, але велика перемога над Іспанією у Тридцятилітній війні знову зробила Францію наймогутнішою державою на континенті. Паралельно Франція створила свою першу колоніальну імперію в Азії, Африці та Америці. За Людовика XIV Франція досягла військової переваги над своїми суперниками, але ескалація конфліктів з дедалі потужнішими ворожими коаліціями обмежила французькі амбіції і призвела до банкрутства королівства на початку XVIII століття.

Відроджена французька армія здобула перемоги в династичних конфліктах проти іспанської, польської та австрійської корон. Водночас Франція відбивала напади на свої колонії. У 18 столітті глобальна конкуренція з Великою Британією призвела до Семирічної війни, в якій Франція втратила свої північноамериканські володіння. Втіхою стало домінування в Європі та Американська революційна війна, де значна французька допомога у вигляді грошей та зброї, а також безпосередня участь її армії та флоту призвели до здобуття незалежності Америки. Внутрішні політичні потрясіння врешті-решт призвели до 23 років майже безперервного конфлікту під час Французьких революційних війн та Наполеонівських війн. У цей період Франція досягла зеніту своєї могутності, безпрецедентно домінуючи на європейському континенті за часів Наполеона Бонапарта, але до 1815 року вона була відновлена до своїх дореволюційних кордонів. Решта 19 століття стала свідком зростання Другої французької колоніальної імперії, а також французьких інтервенцій у Бельгію, Іспанію та Мексику. Інші великі війни велися проти Росії в Криму, Австрії в Італії та Пруссії в самій Франції.

Після поразки у франко-прусській війні франко-німецьке суперництво знову спалахнуло у Першій світовій війні. Цього разу Франція та її союзники здобули перемогу. Соціальні, політичні та економічні потрясіння після конфлікту призвели до Другої світової війни, в якій союзники зазнали поразки у битві за Францію, а французький уряд капітулював і був замінений авторитарним режимом. Союзники, включно з Французькою визвольною армією при уряді у вигнанні, а згодом і звільненою французькою нацією, врешті-решт здобули перемогу над країнами Осі. В результаті Франція отримала окупаційну зону в Німеччині та постійне місце в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Необхідність уникнути третього франко-німецького конфлікту в масштабах двох світових воєн проклала шлях до Європейської інтеграції, починаючи з 1950-х років. Франція стала ядерною державою після першого випробування атомної бомби в Алжирі в 1960 році. З 1990-х років її військові дії найчастіше розглядаються у співпраці з НАТО та її європейськими партнерами.

Міжнародна позиція

Сьогодні французька військова доктрина базується на концепціях національної незалежності, ядерного стримування (див. Force de dissuasion) і військової самодостатності. Франція є статутним членом НАТО і активно працює зі своїми союзниками над адаптацією НАТО - як внутрішньою, так і зовнішньою - до умов, що склалися після закінчення Холодної війни. У грудні 1995 року Франція оголосила, що збільшить свою участь у військовому крилі НАТО, в тому числі у Військовому комітеті (Франція вийшла з військових органів НАТО в 1966 році, залишаючись повноправним учасником політичних рад Організації). Франція залишається твердим прихильником Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших спільних зусиль. У травні 1997 року в Парижі відбувся саміт Росія-НАТО, на якому було підписано Основоположний акт про взаємні відносини, співробітництво і безпеку. Поза межами НАТО Франція брала активну участь у коаліційних та односторонніх миротворчих операціях в Африці, на Близькому Сході та Балканах, часто відіграючи провідну роль у цих операціях. Франція здійснила масштабну реструктуризацію з метою створення професійної армії, яка буде меншою за чисельністю, швидше розгортатиметься і буде краще пристосована для проведення операцій за межами материкової Франції. Ключові елементи реструктуризації включають: скорочення особового складу, баз і штабів, а також раціоналізацію обладнання і збройової промисловості.

Після закінчення Холодної війни Франція надала великого значення контролю над озброєннями та нерозповсюдженню ядерної зброї. Французькі ядерні випробування в Тихому океані і затоплення судна «Rainbow Warrior» погіршили відносини Франції з її союзниками, країнами південної частини Тихого океану (зокрема, Новою Зеландією) і вплинули на світову громадську думку. Франція приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в 1992 році і підтримала його безстрокове продовження в 1995 році. Після проведення суперечливої фінальної серії з шести ядерних випробувань на острові Муруроа в південній частині Тихого океану, французи підписали Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань у 1996 році. Відтоді Франція запровадила мораторій на виробництво, експорт і використання протипіхотних мін і підтримує переговори, що ведуть до універсальної заборони. Французи є ключовими гравцями в адаптації Договору про Конвенційні збройні сили в Європі до нового стратегічного середовища. Франція залишається активним учасником основних програм з обмеження передачі технологій, які можуть призвести до розповсюдження зброї масового знищення: Групи ядерних постачальників, Австралійської групи (щодо хімічної та біологічної зброї) та Режиму контролю ракетних технологій. Франція також підписала і ратифікувала Конвенцію про заборону хімічної зброї.

Білі книги

2008 31 липня 2007 року президент Ніколя Саркозі доручив члену Державної ради пану Жан-Клоду Малле очолити комісію з тридцяти п'яти членів, якій було доручено провести широкомасштабний огляд французької оборони. Комісія опублікувала свою Білу книгу на початку 2008 року.Official Presidential Website, Letter of Engagement to M. Jean-Claude Mallet, 31 July 2007 Виконуючи її рекомендації, президент Саркозі влітку 2008 року розпочав радикальні зміни у французькій оборонній політиці та структурах, починаючи з літа 2008 року. Відповідно до змін у європейській політиці і владних структурах, що відбулися після закінчення Холодної війни, традиційний фокус французьких збройних сил на територіальній обороні буде переорієнтований на вирішення проблем, пов'язаних з глобальними загрозами. Згідно з реорганізацією, виявлення і знищення терористичних мереж як у метрополії, так і у франкомовній Африці стане першочерговим завданням французьких збройних сил. Надлишкові військові бази будуть закриті, а проекти нових систем озброєнь призупинені, щоб профінансувати реструктуризацію і глобальне розгортання інтервенційних сил. Історичною зміною стало те, що Саркозі також заявив, що Франція "тепер буде повноцінно брати участь у НАТО", через чотири десятиліття після того, як колишній президент Франції генерал Шарль де Голль вийшов зі складу командування альянсу і наказав вивести американські війська з французької землі.Jim Hoagland, "France's Whirlwind of Change", Real Clear Politics, 18 June 2008

2013

У травні 2014 року високопоставлені керівники збройних сил Франції погрожували піти у відставку, якщо оборонний бюджет зазнає подальших скорочень на додаток до тих, що вже були оголошені в Білій книзі 2013 року. Вони попередили, що подальші скорочення призведуть до того, що збройні сили не зможуть підтримувати операції за кордоном.

Нещодавні операції

Наразі 36 000 французьких військовослужбовців дислоковані на іноземних територіях - такі операції відомі під назвою "OPEX", що означає Opérations Extérieures ("Зовнішні операції"). Серед інших країн, Франція надає війська для сил Організації Об'єднаних Націй, розміщених на Гаїті після повстання в Гаїті в 2004 році. Франція відправила війська, особливо сили спеціальних операцій, до Афганістану, щоб допомогти Сполученим Штатам і силам НАТО боротися із залишками Талібану і Аль-Каїди. В рамках операції «Єдиноріг» в Кот-д'Івуарі дислокується кількатисячний французький військовий контингент, який виконує миротворчу місію ООН. Спочатку ці війська були відправлені відповідно до умов пакту про взаємний захист між Францією і Кот-д'Івуаром, але з тих пір місія перетворилася на нинішню миротворчу операцію ООН. Французькі збройні сили також відіграють провідну роль у миротворчій місії ООН уздовж лівансько-ізраїльського кордону в рамках угоди про припинення вогню, яка поклала край війні в Лівані в 2006 році. В даний час Франція має 2,000 військовослужбовців, розміщених уздовж кордону, включаючи піхоту, бронетехніку, артилерію і протиповітряну оборону. Морські і повітряні сили також дислокуються на узбережжі.