Повітряно-космічні сили Франції ( ПКС Франції; ) — повітряно-космічні сили Збройних сил Франції. Сформовані у 1909 році як Service Aéronautique () у складі Французької армії, вони стали самостійним видом збройних сил у 1934 році як Повітряні сили Франції. 10 вересня 2020 року вони отримали свою нинішню назву — Повітряно-космічні сили Франції, що відображає «еволюцію їхньої місії» в космічному просторі.
Кількість літаків, що перебувають на озброєнні Повітряно-космічних сил Франції, варіюється в залежності від джерела; Міністерство збройних сил наводило цифру 658 літаків у 2014 році.«Annuaire statistique de la défense 2013—2014» . 10 July 2014.«Annuaire statistiques de la défense 2012—2013». . 4 June 2013. За даними 2025 року, ця цифра включає 183 бойових літака: 78 Dassault Mirage 2000 і 105 Dassault Rafale. (за даними видання FlightGlobal, станом на 2026 рік ПКС Франції налічують 188 бойових літаків: 83 Dassault Mirage 2000 і 105 Dassault Rafale). Станом на 2026 рік у Повітряно-космічних силах Франції налічується 38 900 штатних співробітників.
Начальник штабу Повітряно-космічних сил Франції (CEMAAE; ) безпосередньо підпорядковується Начальнику штабу Оборони (CEMA; ), високопоставленому військовому офіцеру, який, у свою чергу, підпорядковується цивільному міністру збройних сил.
Історія Походження Створення Service Aéronautique
Заснування Service Aéronautique розпочалося у 1909 році, коли міністр війни Франції схвалив придбання біплана Wright. Наступного року до єдиного придбаного літака додали ще один біплан Wright, літак Blériot та два Farman. 22 жовтня 1910 року генерал П’єр Рок був призначений генеральним інспектором формування, яке почали називати Cinquième Arme, або П’ятим родом військ.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 84
У березні 1912 року французький парламент ухвалив законодавство про створення авіаційного роду військ. Передбачалося, що він складатиметься з трьох окремих гілок відповідно до завдань авіації — розвідки, бомбардування або протидії іншим літакам.
Винайдення винищувача
Франція була однією з перших держав, що розпочали будівництво літаків. На початку Першої світової війни Франція мала загалом 148 літаків (вісім із них належали військово-морській авіації Франції — Aéronautique Navale) та 15 дирижаблів. У серпні 1914 року, коли Франція вступила у Першу світову війну, її повітряні сили складалися з 24 ескадрилей (escadrilles), які підтримували сухопутні війська, зокрема трьох ескадрилей, приписаних до кавалерійських підрозділів. Станом на 8 жовтня планувалося розширення до 65 ескадрилей, а до грудня плани передбачали створення 70 нових ескадрилей.
Тим часом, навіть попри нарощування закупівель, винахідливі льотчики намагалися застосовувати різні легкі види озброєння проти ворожих літаків. Ролан Гаррос винайшов примітивний спосіб стрільби з кулемета крізь площину обертання гвинта, обшивши лопаті гвинта металевими клинами, які відхиляли випадкові кулі. Після знищення трьох німецьких літаків Гаррос 18 квітня 1915 року здійснив вимушену посадку за лінією фронту противника. Таким чином його секретна зброя була розкрита, і Антоні Фоккер розробив синхронізатор, який до 1 липня 1915 року перетворив літаки на справжні летючі вогневі платформи.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, pp. 84–85
Формування винищувальних підрозділів
21 лютого 1916 року розпочався Верденський наступ. Нові види озброєння вимагали нової тактики. Комендант Шарль де Трікорне де Роз був одним із перших французьких пілотів, навчившись літати ще в березні 1911 року. Цьому досвідченому авіаторові надали повну свободу у відборі пілотів і літаків для нового підрозділу, завданням якого було не допустити німецькі розвідувальні літаки до польотів над французькими позиціями. Імпровізований підрозділ реквізував усі наявні літаки Morane-Saulnier та Nieuport 11, а також 15 найкращих пілотів незалежно від їхнього попереднього місця служби. Цей тимчасовий підрозділ, що патрулював небо над Верденом, став першим французьким Groupement de Chasse (винищувальним угрупованням). Попри загибель Трікорне внаслідок нещасного випадку, угруповання діяло успішно. Під керівництвом нового командира, капітана Огюста де Реверана, тут розпочали свою кар’єру такі льотні аси, як Жорж Гінемер, Шарль Нунжессер та Альбер Дельлен.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 85
Натхненні успіхом першого угруповання, французи зосередили кілька ескадрилей для битви на Соммі. Зростання кількості французьких літаків дало змогу сформувати Groupement de Combat de la Somme під командуванням капітана Фелікса Брокара. Угруповання було створене 1 липня 1916 року й складалося з чотирьох ескадрилей на літаках Nieuport: ескадрилей N.3, N.26, N.73 та N.103. Ще три ескадрильї — N.37, N.62 та N.65 — у різний час тимчасово приєднувалися до нього.
19 жовтня 1916 року було створено три постійні Groupes de Combat, кожен у складі чотирьох ескадрилей. Вони отримали номери 11, 12 і 13 та стали лише першими з таких угруповань.
Зосередження повітряної сили
У березні 1917 року були сформовані Groupe de Combat 14 та Groupe de Combat 15. Як і раніше, кожній новій групі було надано по чотири винищувальні ескадрильї Nieuport; знову ж таки, кожну з них спрямували на підтримку окремої французької польової армії.
10 січня 1918 року з чотирьох ескадрилей літаків SPAD було сформовано Groupe de Combat 16. У лютому з ескадрилей SPAD заснували ще п’ять Groupe de Combat: № 17, 18, 19, 20 і 21. Різні моделі Nieuport на той час почали поступово виводити з експлуатації, оскільки нові SPAD заповнювали парки французької авіації.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, pp. 85–86
Успіхи груп спонукали французів зосереджувати повітряну міць у ще більших тактичних з’єднаннях. 4 лютого 1918 року з Groupe de Combat 15, Groupe de Combat 18 і Groupe de Combat 19 було створено Escadre de Combat № 1. За ним послідувало Escadre de Combat № 2, сформоване 27 лютого з Groupe de Combat 11, Groupe de Combat 13 і Groupe de Combat 17. Кожна група мала на озброєнні 72 винищувачі.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 86
Ескадри не стали кінцевим етапом французького нарощування повітряної сили. 14 травня 1918 року їх об’єднали в Division Aérienne. Оскільки бомбардувальну авіацію також зосереджували у більших формуваннях, до нової дивізії увійшли Escadre de Bombardement № 12 і Escadre de Bombardement № 13. Обидва бомбардувальні з’єднання були оснащені 45 бомбардувальниками Breguet 14. Останнім доповненням до нової дивізії стали п’ять ескадрилей прикриття, які експлуатували 75 важких двомоторних літаків Caudron R.11 для ескортування «Бреге».
25 червня 1918 року було засновано Groupe de Combat 22. Невдовзі потому з’явився Groupe de Combat 23. Також було сформовано кілька груп нічного бомбардування.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, pp. 86–87
Застосування Division Aérienne
15 липня 1918 року дивізію було залучено до Другої битви на Марні. Відтоді, повністю або частково, Division Aérienne вела бойові дії до самого завершення війни. На час битви при Сен-Мієлі французи могли задіяти 27 винищувальних ескадрилей, а також розвідувальні та бомбардувальні підрозділи. 1 137 літаків, виділених для цієї битви, стали найбільшою кількістю авіації, використаною в одному бою Першої світової війни.Over the Front: The Complete Record of the Fighter Aces and Units of the United States and French Air Services, 1914–1918, p. 87
Коли 11 листопада 1918 року було укладено перемир’я, французька повітряна міць зросла до 336 ескадрилей, з яких 74 були винищувальними ескадрильями SPAD. Франція мала на службі 3 608 літаків. Підтверджені заяви про знищення 2 049 ворожих літаків включали 307, збитих над французькою територією. Французькі льотчики також знищили 357 спостережних аеростатів. Водночас із 17 300 пілотів і спостерігачів, задіяних у війні, загинуло 5 500 осіб, що становило 31 %.Les hydravions Georges Lévy , Hydroplanes Georges Lévy, Gérard Hartmann, 2011, The Schneider cup and veteran hydroplanes. У газетній статті 1919 року повідомлялося, що втрати французьких ПС сягнули 61 %.
Міжвоєнний період
Військова авіація була заснована як «спеціальний рід військ» законом від 8 грудня 1922 року.Journal Officiel de la République Française of 9 December 1922 , Law on the creation of the Aeronautics Arm on 8 December 1922 published in JO on 9 December 1922, BNF-Gallica, gallica.bnf.fr Вона залишалася під егідою Французької армії. Лише 2 липня 1934 року цей «спеціальний рід військ» став окремим видом збройних сил і набув повної незалежності.
Початкові повітряні сили стали колискою французького військового парашутизму, відповідаючи за перше формування Повітряних піхотних груп (Groupements de l'Infanterie de l'Air) у 1930-х роках, від яких згодом походили Повітряні парашутні командос (commandos parachutistes de l'air).
Повітряні сили Франції підтримували безперервну присутність на всій території Французької колоніальної імперії, зокрема з 1920-х років до 1943 року.
Друга світова війна
Повітряні сили Франції відіграли важливу роль у Другій світовій війні, зокрема під час Битви за Францію в 1940 році. Пізніше значну присутність у Французькому Леванті мали Повітряні сили режиму Віші.
Участь Повітряних сил Вільної Франції в період з 1940 по 1943 роки, а згодом участь авіаторів Армії визволення Франції, також стали важливими етапами в історії Повітряних сил Франції. Жертви команданта Рене Мушотта та лейтенанта Марселя Бо проілюстрували їхню відданість.
Після Другої світової війни
Після 1945 року Франція відбудувала свою авіаційну промисловість. Повітряні сили Франції брали участь у кількох колоніальних війнах у період існування імперії, зокрема у Французькому Індокитаї після Другої світової війни. З 1945 року Повітряні сили Франції були помітно залучені в Індокитаї (1945–1954).
Повітряні сили Франції діяли в Алжирі з 1952 до 1962 року, а також під час Суецької кризи (1956), пізніше — в Мавританії та Чаді, у Перській затоці (1990–1991), на території колишньої Югославії, а згодом — в Афганістані, Малі та Іраку.
З 1964 до 1971 року Повітряні сили Франції мали унікальну відповідальність за французькі ядерні сили — через бомбардувальники Dassault Mirage IV або балістичні ракети з авіабази 200 Апт—Сен-Крістоль на плато Альбіон.
Відповідно, з 1962 року французьке політичне керівництво змістило військовий акцент на ядерне стримування, здійснивши повну реорганізацію Повітряних сил із створенням чотирьох повітряних регіонів і семи великих спеціалізованих командувань. Серед них були Командування стратегічних повітряних сил, COTAM, Повітряне командування сил протиповітряної оборони (Commandement Air des Forces de Défense Aérienne, CAFDA) та Тактичні повітряні сили (Force aérienne tactique, FATac). У 1964 році в Нансі було створено Друге тактичне повітряне командування для управління авіаційними підрозділами, розміщеними у Франції, але не підпорядкованими НАТО. Командування військово-транспортної авіації було сформовано раніше — у лютому 1962 року — на основі Групування спеціалізованих авіаційних підрозділів. Також у 1964 році було створено Ескадрон повітряних стрільців-командос (Escadron des Fusiliers Commandos de l’Air, EFCA), який, імовірно, об’єднав усі підрозділи FCA. Dassault Mirage IV — головний французький стратегічний бомбардувальник — був розроблений для ударів по радянських позиціях у межах французької ядерної тріади.