Любо Бабич (; *, Ястребарско, Австро-Угорщина, тепер Хорватія — 14 травня 1974, Загреб, СФРЮ, тепер Хорватія) — видатний хорватський живописець, графік, театральний оформлювач і художник-костюмер, педагог, мистецтвознавець і критик, теоретик та історик мистецтва, музейник; дійсний член Хорватської академії наук і мистецтв. Як митець, працював у різних техніках — олійними фарбами, темперою, аквареллю, створював малююнки, гравюри та літографії. У міжвоєнний період у 1-й половині ХХ століття Любо Бабич був найвпливовішою фігурою культурно-мистецького життя Загреба.

Співпрацював з театральним режисером Бранком Гавеллою у справі створення театральних декорацій для низки постановок Хорватського національного театру в ЗагребіІсторія драми на Офіційний сайт Хорватського національного театру (Загреб). У 1940 році він став повним професором Загребської академії мистецтв. Він організовував і проводив мистецькі виставки як у Хорватії, так і за кордоном, опублікував багато статей в галузях історії мистецтва та критики сучасного йому мистецького процесу. Написав та проілюстрував багато книжок, працював дизайнером плакатів, інтер'єрів, декоратором культурних проектів.

З життя і творчості Любо Бабич народився 1890 року. У 1908—10 навчався в Загребі, в 1910—13 відвідував Академію мистецтв у МюнхеніБабич Любо // Театральная энциклопедия. Том 1/Глав. ред. С. С. Мокульский — М.: Советская энциклопедия, 1961.- 1214 стб. с илл., 12 л. илл. → електронне посилання , де його навчав живопису Франц фон Штук. У 1913—14 роках він продовжував свої мистецькі студії в Парижі й повернувся на батьківщину на початку Першої світової війни. Його ранні роботи того періоду показують певну схильність до поетичного символізму та модерну. У портретах художник згодом почав більшу увагу зосереджувати на психологічних характеристиках суб'єкта. З 1916 року у творчості Бабича з'явилися експресіоністські ідеї й теми, помітно навіть рух до абстракції, що вилилося у створення деяких із його найкращих робіт. У листопаді 1916 року, у зв'язку з кончиною австро-угорського імператора Франца-Йосифа, на всіх вулицях Загреба виставили чорні прапори. Натхненний цією «картиною», тоді 26-річний Бабич у своїй студії на другому поверсі будинку на вулиці Ілиця почав творити свою картину. На передньому плані довгий, розірваний чорний прапор (він символізує як пригноблені нації під австрійською короною, так і неминучий розпад імперії), за ним — зловісні хмари, а внизу — люди, що йдуть. «Чорний прапор» (Crna zastava) Бабича є одним з найбільш потужних і яскравих образів тогочасного європейського мистецтва, що за своєю композицією не має аналогів.

Подорож художника до Іспанії в 1920 році мала наслідком цикл виразних картин та етюдів. Критики прихильно сприйняли цю підбірку іспанських вуличних сцен, що стала вершиною як живопису власне Бабича, так і хорватського мистецтва XX століття в цілому.

Близько 1930 року митець почав роботу над серією пейзажів і портретів людей з усієї Хорватії. Він мандрував на південь у літні місяці, накидуючи сцени від Колочепа і Пельєшаця до Чіово та Трогіра (1930—36). Працював над тим, що сам назвав «місцеве вираження», вважаючи, що пейзаж, історична минувшина і народне мистецтво здатні виявити характери і вдачу людей. Повернувшись у свою майстерню, він з 1933 по 1939 рік створив вражаючий цикл пейзажів (серія «Рідний край» / Rodni край).

Любо Бабич був також один із творців «золотого віку» Загребського театру в 1920—30-х років. Він дебютував як сценограф у 1918 році, створивши загалом близько 180 декорацій (часто також ескізи костюмів) для драм, комедій та оперних вистав. Його проекти завжди ґрунтувались на логіці подій на сцені, але і він як художник зробив великий внесок у розвиток драматичної дії. Любо Бабич також був засновник першого художнього театру ляльок у Загребі (1920), наступником якого став Загребський театр ляльок (1948), а його сценографія для Всесвітньої виставки «Paris Expo» в 1925 році принесла йому гран-прі.

Літературний доробок Любо Бабича містить 20 книг, брошур і спеціальних видань, близько 400 статей у періодичних виданнях, багато енциклопедичних статей і декілька освітніх програм. На додаток до педагогічних і критичних праць він також лишив по собі низку нотаток про мандрівки й автобіографічні тексти.

Любо Бабич був членом ряду редколегій літературних часописів і редактором Академічного бюлетеня 1957 року. В 1964 році став лауреатом премії імені Владимира Назора — за життєві досягнення. Це найвища нагорода в галузі культури в Хорватії.

Картини Любо Бабича експонуються в таких музеях: Сучасній галереї, Музеї сучасного мистецтва (обидва — Загреб), у Галереї мистецтв (Спліт), Художньому музеї Осієка, Художній галереї (Рієка) у Хорватії, а також у Музеї сучасного мистецтва в Скоп'є (Північна Македонія).

Примітки

Джерела, посилання та література Ljubo Babić — versatile Croatian modernist на tinoradman.wordpress.com Бабич Любо // Театральная энциклопедия. Том 1/Глав. ред. С. С. Мокульский — М.: Советская энциклопедия, 1961.- 1214 стб. с илл., 12 л. илл. → електронне посилання Miroslav Krleža, Slikar Ljubo Babić, Vjesnik, Zagreb, 21 (1960) Matko Peić, Predgovor (u katalogu retrospektivne izložbe Ljubo Babić), Zagreb 1960 Vinko Zlamalik, Ljubo Babić, Zagreb 1968 Igor Zidić, Ljubo Babić. Sentimentalni portret, Hrvatski tjednik, Zagreb, 1 (1971), 1, str. 18 Igor Zidić, Slikari čistog oka — neke težnje u hrvatskom slikarstvu četvrtog desetljeća (u katalogu izložbe Četvrta decenija — Ekspresionizam boje / Poetski realizam), MSU, Beograd 1971, str. 37-51 Zdenko Tonković, Kazališni scenograf Ljubo Babić, Prolog, Zagreb, 6 (1974), 21, str. 75-92 Zlatko Posavac, Teorija umjetnosti slikara Ljube Babića. Prikaz i pokušaj interpretacije, Forum, Zagreb, 14 (1975), 29, str. 83-101 Jelena Uskoković, Prikaz djela Ljube Babića (u katalogu slikareve retrospektive), MG, Zagreb 1975, str.V.-XIX Vladimir Maleković, Grupa trojice, Aspekti hrvatske likovne umjetnosti 1930—1935 (u katalogu izložbe), UP, Zagreb 1976, str. 5-27 Radovan Ivančević, Ljubo Babić. S puta po Španjolskoj / Notes from a Journey through Spain, GZH & NSB, Zagreb 1990 José Luis Morales y Marin, Tres maestros de la Pintura Croata (Catálogo de la esposición «Grupo de los tres», Madrid 1994/1995, o. 21-24 Tonko Maroević, La etapa Espańola de la Obra de Ljubo Babić, ibid., p. 53-56 Igor Zidić, Ljubo Babić u svjetlu nekih političkih kontroverzija (u katalogu izložbe), TDR, Rovinj 2003, str. 3-12 Josip Bratulić, Matica hrvatska i hrvatska književnost: kultura knjige u 19. i 20. stoljeću (u: I. Mažuran — J. Bratulić, Spomenica MH 1842.-2002.), Zagreb 2004., str. 128—131, 134—140, 147, 158—161, 163—164, 174 Petar Selem, Kretanja Ljube Babića (u: Arielov pogled; pretisak iz 1974.), Zagreb 2004., str. 7-20