Hispano-Suiza (Іспано-Суїза) — з 1904 року іспанський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована у Барселоні. У 1938 році компанія припинила виробництво легкових автомобілів.
Еміліо де ла Квадра. Автомобілі La Cuadra У 1898 році адмірал Еміліо де ла Квадра разом з інженером Карлосом Веліно засновують фірму Compañía General Española de Coches Automóviles Emilio de la Cuadra SC. Фірма продавала автомобілі марки Benz, проте ці два пани вирішили будувати власні автомобілі на електротязі. 1899 року Веліно кличе до себе працювати своїм помічником Марка Біркігта, з яким він познайомився ще під час навчання на інженера в Женеві.
Фірма, яка почала будувати транспортні засоби під маркою La Cuadra, встигла побудувати 2-місний 3 кВт легковий електромобіль La Cuadra 1, також були побудовані вантажівка і автобус на 20 місць з електромотором, обидва мали 12 кВт мотори та акумулятори загальною ємністю в 450 А/год. Автобус був куплений містом Барселона, але незабаром він був знятий з рейсу, оскільки при максимальній швидкості в 18 км/год батареї вистачало всього на 35 км шляху.
Після таких невдач фірма побудувала гібриди з електромотором і бензиновим 2-циліндровим мотором об'ємом в 1.1 л і потужністю в 5 к.с., таких автомобілів було побудовано 2 шт. Крім цього, побудували гібрид, який мав 2 електромотора і ДВЗ потужністю 25 сил, ця машина отримала назву La Cuadra 2.
Незабаром Біркігт наполягає на своєму, і фірма починає виробляти суто автомобілі з ДВЗ — одноциліндровий 4,5-сильний і 2-циліндровий 7,5-сильний, об'ємом 1.1 л, який агрегатувався до цього з електромоторами на гібридних моделях.
Автомобілі Castro
Таких автомобілів загалом було зібрано близько 6 штук, коли фірма в 1901 році збанкрутувала. Тим часом Біркігт поїхав до Швейцарії. 1902 року активи фірми перекуповує Хуан Хайме Кастро, який був одним з кредиторів адмірала, він перейменовує фірму в "Sté Juan Castro S. en C. Fabrica Hispano-Suiza de Automoviles". Кастро кличе Марка продовжити роботу в його фірмі, Біркігт приїжджає назад в Барселону, і під його наглядом компанія продовжила випускати продукцію, яку випускала фірма "Ла Кватро". Він будує 2-циліндровий 2.3 л автомобіль 10НР і 4-циліндровий великий автомобіль з мотором, об'ємом 6.8 л - 20НР, незабаром модель 10НР була замінена на потужніший 4-циліндровий автомобіль 14НР, об'ємом 2.2 л. Усі автомобілі цієї марки комплектувалися карданним валом.
Компанія Hispano-Suiza Однак встигли випустити всього з десяток автомобілів різних моделей, коли 11 грудня 1903 року оголосили себе банкрутом. 14 червня 1904 року збанкрутілу фірму купують фінансисти з Барселони — Дон Даміан Матеу і Франсіско Сейо, а Марку Біркігту пропонується роль технічного директора й надається право патентувати винаходи на своє ім'я, що давало змогу отримувати відсоток з продажів. Фірма отримує назву "Hispano-Suiza, fabrica de automoviles". Одним із спонсорів фірми став король Іспанії Альфонсо 13, який був фанатом автомобілів.
За основу перших моделей нової марки, яка стала носити назву Hispano-Suiza, Біркігт взяв моделі "Кастро" — 14 і 20.
Однак в небагатій і старомодній Іспанії автомобілі продаються зі скрипом, правління фірми приймає рішення вийти на французький ринок, для Паризької автомобільної виставки 1906 року Марк готує дві нові моделі - 20/24CV з 3.8 л мотором і 7.4 л 35/40CV. Ліцензію на ці автомобілі купують швейцарці Поль Піккар і Люсьєн Пікте, які починають продавати автомобілі під маркою SAG, в 1910 році вони перейменують фірму в Pic-Pic.
Через рік з'являються 6-циліндрові моделі 40/50 і 60/75. Автомобілі марки відрізняє в цей період легка рама, подвійне запалювання, багатодискове зчеплення і 4-ступенева коробка передач, 11-літровий 60/75 став першим автомобілем марки, у якому змащення відбувалося під тиском, що стало звичайним явищем на наступних моделях, до речі, 60/75 міг розвивати швидкість в 120 км/год. У тому ж році модель 20/24 модернізується, потужність доведена до 30 к.с., тому вона отримує новий індекс — 20/30.
У тому ж році фірма вклала величезні гроші в новий завод і купівлю землі під нього в місцевості Сагрера, після чого послідували фінансові труднощі, вирішити які можливо, почавши продавати доступну і невелику машину. Так з'являється 2.2 л 15-сильна модель 12/15CV з боковим розташуванням клапанів. Ця модель протримається у виробництві на іспанських заводах з різними оновленнями аж до 1920 року. Ці не особливо потужні, але легкі автомобілі могли розвивати швидкість до 75 км/год.
На базі цих автомобілів з'явилися перші автобуси фірми, правда, автобуси будувалися на подовженій рамі.
До речі, саме з цього року на ґратах радіатора з'являється емблема з іспанським та швейцарським прапором.
У 1909 році король Іспанії Альфонсо XIII організовує гонки "войтюреток" на кубок Каталонії — "Catalan Cup", який повинен пройти на 28 км трасі на курорті Ситжес, на південь від Барселони. Він хотів би бачити в ряді переможців марку, покровителем якої він є. Однак в гонках є свої регламенти. До речі, в регламенті були прописані хід, діаметр поршня і співвідношення до кількості циліндрів, так, наприклад, одноциліндрові мотори повинні були мати діаметр не більше 100 і хід не більше 250 мм, для 4-циліндрових моторів ці параметри становили 65 на 140 мм. Біркігт будує "войтюретки" з 4-циліндровими моторами, об'ємом 1852 кубики і потужністю в 30 сил.
Під час гонок Поль Дзуккареллі обігнав Гу і Бойлло, які їхали на Lion-Peugeot, і лідирував 3 кола (треба було проїхати 13 кіл в цій гонці), поки у машини не відмовило зчеплення, і він зійшов з перегонів, незабаром Бойлло вилетів з траси, розбивши машину, слідом за ним в кущі послідував Дерні, який їхав на "Хіспано-Сюїза", в результаті з 11 гонщиків на трасі залишилося 4. На жаль, для Альфонсо Тринадцятого, першим з цих 4-х фінішував Гу на "Ліон-Пежо", а замикав гонку Піллевердьє на автомобілі його улюбленої марки, "Ліон-Пежо" мав одноциліндровий двигун.
Незабаром відбулися перегони у французькому Булоні — Coupe de l 'Auto, де автомобілі марки "Х-С" посіли п'яте, шосте та сьоме місця, першим знову був одноциліндровий "Ліон-Пежо".
Що стосується серійних автомобілів, то в 1909 році з'являється модель 30/40, яка повинна змінити 20/30. Ця модель могла бути або шикарно оброблена, як наприклад авто Маркіза де Зайаза, який був оброблений дорогими сортами дерева, шовку, срібла і слонової кістки, або ж шасі йшли для побудови автобусів, які були набагато більшими автобусів 12/15.
У 1910 році регламент гонок змінили, діаметр поршня залишився тим же, але хід його не обмежений, що дало свободу конструкторам, Біркігт будує 2.4 л автомобіль з 4-ма циліндрами, потужністю 45 к.с..
На кубок Каталонії, який проходить в травні 1909 року, виставлено 4 машини марки "Хіспано-Сюїза", 2 торішні і 2 нові. Поль Дзуккареллі приходить до фінішу 3, два перших місця займають все ті ж одноциліндрові ненависні суперникам "Ліон-Пежо".
До вересневих Coupe des Voiturettes швейцарець будує 2.6 л 16-клапанну 60-сильну версію 45CV. На старт виходять Дзуккареллі, Шассань і Піллевердьє, їх конкурент "Пежо" виставляє 2-циліндрові 2.8 л і 4-циліндрові 3.4 л автомобілі. Під час перегонів Дзуккарелі вдається обійти Гу, який їхав на 2-циліндровому автомобілі, а Шассань обійшов Бойлло, який їхав на 4-циліндровому авто, в результаті автомобілі завоювали 1 і третє місця в гонках, після чого до фірми проявила більший інтерес французька публіка. Після перемоги в гонках фірма оголосила про припинення спортивної програми свого заводу.
Після 5-місячного страйку металургів і простою заводів в Барселоні, Матеу вирішує відкрити складальне підприємство на території Франції, у передмісті Парижа — Леваллуа-Перре, на вулиці Каве, де до цього перебувало депо омнібусів, завод назвали Hispano-France. Перенесення підприємства повинно було сприяти безперебійному будівництву автомобілів і взагалі полегшити їх збут, оскільки після перемоги на гонках у Франції на марку мається не поганий попит.
Тим часом з гоночного автомобіля, який переміг на кубку Франції, з'являється серійна машина, яка отримала назву Т15 у Франції і 45CV в Іспанії. Це був 3.6 л легкий спортивний автомобіль, який розвивав 64 сили, при вазі в 1300 кг ця машина з 3-ступінчастою коробкою передач розганялась до 120 км/год, що в той час було дуже непоганим результатом. У цій машині коробка передач і блок мотора мали єдиний корпус з алюмінієвих сплавів.
Один такий автомобіль Вікторія Євгенія Баттенберг подарувала своєму чоловікові - Альфонсо XIII.
Історики вважають цю машину першою серійною та масовою спортивною машиною. Однак не тільки спортивні машини будувалися на цьому шасі, а й розкішні лімузини.
До 1912 року Марк Біркігт будує 3-літровий 100-сильний компресорний спортивний автомобіль для участі в гонках, причому, надлишковий тиск у ньому створювався парою додаткових циліндрів, проте регламентом гонок було заборонено використання будь-яких нагнітачів, так що цей автомобіль навіть не був випробуваний. Однак був доопрацьований 15/45, який отримав тепер власну назву Alfonso XIII на честь короля-покровителя. У автомобіля збільшилася база коліс (на 34 см), а КПП стала 4-ступінчастою. З 1913 року "Альфонсо 13" отримує електрообладнання (фари, внутрішнє освітлення і т.д.).
У Франції будуються автомобілі моделі "15/45 Альфонсо 13", в той час, як в Барселоні — 12CV, 15/20CV і 30/40CV. У зв'язку із зростанням виробництва у Франції, орендовані приміщення колишнього депо стають тісними, і в 1914 році фірма переїжджає в нові приміщення в Буа-Коломб.
Для гонок Біркігт будує Т20 з 3-літровим мотором, машину намагалися максимально звузити, кузов був зроблений з алюмінієвих листів, за свій зовнішній вигляд, а також через специфічний запах вихлопних газів машина отримала прізвисько "Сардинія". У жовтні 1913 року Молоні побив рекорд сходження на гору Кот-Гайллон з середньою швидкістю в 122 км/год.
У 1914 році у виробничу програму додається нова модель — Т24 8/10CV, яка має 1.85 л мотор, потужністю 30 сил. Ця машина стала випускатися на новому заводі в Іспанії.
Також з'являється модель Т26 20CV, спочатку машина планувалася для виробництва у Франції, тому дорожчі машини планувалося збирати у Франції, а дешевші, як Т24, — в Іспанії, але Перша світова завадила цим планам, так що виробництво цієї моделі перенесли в Іспанію. Машина планувалася як заміна "Альфонсо 13", вона навіть отримала назву "Nouvel Alfonso XIII", але за рік їх випустили всього 56 штук, з яких до наших днів дожила всього одна машина, яку свого часу поставили в Австралію.
Цей автомобіль оснащувався 16-клапанним мотором, подвійним ланцюгом газорозподілу і п'ятьма підшипниками колінчастого вала, що робило цю машину цілком досконалою для її періоду.
В Іспанії в цей час випускався ще Т23, він був близький моделі Т24.
З початком війни виробництво автомобілів у Франції згортається, проте Марк Біргікт береться за конструювання V-подібного 8-циліндрового двигуна HS 8 для літаків, мотор настільки вдалий, що незабаром 21 підприємство в 7-ми країнах вироблятимуть за ліцензією цей двигун. Спочатку 11.7 л мотор видавав 140 сил, після установки 2-х карбюраторів потужність довели до 150 сил, надалі доводили потужність до 180 сил і в 1917 році вже 200 сил знімали з цього агрегату.
Проте в Іспанії, яка тримає нейтралітет під час Першої світової, в цей час триває виробництво автомобілів, більше того, з'являється нова модель Т30 16CV. Це був 3-літровий 60-сильний автомобіль з верхнім розподільним валом.
Тоді ж з'являється більший Т32 30CV з 4.7 л мотором, потужністю 95 сил. Однак у зв'язку з тим, що в Європі йшла війна, продажі цих машин йшли мляво до кінця Першої світової війни.
Тим часом Перша світова війна потихеньку підходить до свого логічного кінця, Марк Біркігт починає конструювати шасі для післявоєнної машини. І ця машина шокувала публіку на показі автомобілів у жовтні 1919 року.