Колізе́й (; ) або амфітеа́тр Фла́віїв (; ) — амфітеатр, пам'ятка давньоримської архітектури, одна з найграндіозніших та найвідоміших споруд античного світу. Будівництво амфітеатру було розпочато за наказом імператора Веспасіана у 72 році н. е. і завершено у 80 році н. е. вже за правління його сина, Тита. Головним архітектором імовірно був Квінітій Атерій. Розташований в Римі, в низині між Есквілінським, Палатинським та Целійським пагорбами. На момент завершення будівництва був наймісткішим амфітеатром у світі — вміщував до 50 тис. глядачів. Колізей діяв з 80 по 404 роки, переважно як місце гладіаторських боїв, видовищних битв із тваринами та публічних страт.
Назва Одразу по завершенні будівництва споруда дістала назву Амфітеатр Флавіїв () на честь династії Флавіїв, представниками якої були імператори Веспасіан і Тит. Під час правління Веспасіана в 72 році н. е. розпочалося будівництво амфітеатру, а в 80 році воно було завершено його сином та наступним імператором, Титом.
Іншу свою назву, Колізей, амфітеатр отримав через розташування поруч з ним величезної статуї Колоса Нерона, яка зображувала колишнього римського імператора Нерона. Пізніше образ Нерона був замінений на образ бога сонця Геліоса (). Невдовзі статуя чи то зруйнувалася внаслідок землетрусу, чи то її демонтували під час вестготської навали на Рим у 410 році. Остаточно амфітеатр став йменуватися Колізеєм близько 1000 року н. е.
Архітектура
Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавіїв в плані являє собою еліпс, середина якого зайнята еліптичною ареною, оточена концентричними кільцями глядацьких місць. Від всіх споруд такого роду Колізей відрізняється велетенськими розмірами. Це найграндіозніший античний амфітеатр: довжина його зовнішнього еліпса складає 524 м, велика вісь — 187,77 м, мала вісь — 155,64 м, довжина арени — 85,75 м, її ширина 53,62 м; висота зовнішніх стін — від 48 до 50 м. При таких розмірах він міг вміщати до 50 тис. глядачів: 45 тис. сидячих місць і 5 тис. стоячих.
Амфітеатр Флавіїв побудований з великих брил травертинського каменя, які колись були сполучені між собою залізними зв'язками; для внутрішніх частин використані також місцевий туф і цегла. Дірки, видимі нині в різних місцях стін, — гнізда згаданих зв'язок, зниклих в середні віки, — епоху, в яку залізо дуже цінувалося і всюди розшукувалося. Із зовнішнього боку будівлю представляли три яруси арок. Між арками розташовані півколони, в нижньому ярусі — тосканського, в середньому — іонічного і у верхньому — коринфського стилю. Вцілілі зображення Колізею на стародавніх монетах свідчать, що в прорізах арок середнього і верхнього ярусів стояло по статуї. Над верхнім аркадним ярусом підноситься четвертий вищий поверх, який є суцільною стіною, розчленованою коринфськими пілястрами компартіменти з вікном в середині кожного компартімента. На верхівках великої і малої вісі еліпса знаходилися чотири головні входи у вигляді триаркових брам. Дві з цих брам (на краях малої осі, з боку Еквіллінського і Целієвського пагорбів були призначені для імператора та слугували для урочистих маршів перед початком видовищ, для впускання звірів і для ввезення необхідних машин.
Арена часто обставлялася декораціями. Під нею розташовувалися тунелі, крізь які можна було доставити на арену з допомогою підіймачів декорації, гладіаторів або звірів. Арена могла заливатися водою для проведення «морських» боїв.
Глядачі входили в амфітеатр з-під арок нижнього поверху, помічених цифрами від I (1) до LXXVI (76), і піднімалися до своїх місць по сходах, яких було також 76. Ці місця були розташовані навколо всієї арени у вигляді рядів кам'яних лав, що піднімаються одна над іншою (лат. gradus). Нижній ряд, або подіум (лат. podium), був призначений виключно для імператора, його сімейства, сенаторів і весталок, причому імператор мав особливу лаву, що стояла на вивищеній ділянці (лат. pulvinar). Подіум відділявся від арени парапетом, достатньо високим, аби захистити глядачів від нападу випущених на арену тварин. Далі слідували місця для публіки з трьох ярусів (лат. maeniana), відповідно ярусам фасаду будівлі. В першому ярусі, що містив в собі 20 рядів лав (тепер цілком зруйнованих), сиділи міські можновладці й особи, що належать до стану вершників. Другий ярус, що складався з 16 рядів лав, призначався для звичайних римських громадян. Другий ярус від третього відділяла досить висока стіна. Лави ж третього ярусу були розташовані на крутішій похилій поверхні. Цей конструкторський задум мав на меті дати відвідувачам третього ярусу можливість краще бачити арену і все, що відбувається на ній, попри віддаленість. Глядачі третього ярусу належали до нижчих станів, які складали плебеї та жінки. Раби також допускалися в Колізей як глядачі.
Над найвищим ярусом містився портик, що оперізував весь овал будівлі та примикав однією своєю стороною до його зовнішньої стіни. На його даху, під час видовищ, розташовувалися матроси імператорського флоту, які вишиковувалися для натягування над амфітеатром величезного тенту (лат. velarium) для захисту глядачів від пекучих променів сонця або від негоди. Тент цей прикріплявся за допомогою канатів до щогл, розставлених по верхньому краю стіни. В багатьох місцях зовнішнього карниза ще до цієї пори видно отвори, через які проходили такі щогли, що впиралися своїм нижнім кінцем у висунуті зі стіни камені, тобто кронштейни, що донині уціліли там, де ще зберігся четвертий поверх. Місця для глядачів підпиралися знизу могутньою склепінчастою конструкцією, що містила в собі прохідні коридори (лат. itinera), камери різного призначення і сходів, що вели у верхні яруси.
Два окремих виходи використовувалися гладіаторами. Через один з них під назвою Porta Libitina виносили загиблих, через інший — Porta Sanivivaria — виходили переможці та вцілілі.
Античність
Будівництво Колізею розпочато за наказом імператора Веспасіана після його перемог в Юдеї в 72 році н. е. Для будівництва обрали територію саду й ставка біля Золотого будинку Нерона. В 64 році ця територія була приєднана до приватних володінь імператора після Великої пожежі. Поруч для Нерона звели подовження акведука Аква Клавдія та встановили статую імператора. За Веспасіана ставок було осушено, будівлі в саду знесено, а сам сад ліквідовано. На його місці викопали фундамент завглибшки 6 м, залитий потім цементом. Іноді припускається, що до будівництва були залучені близько 100 тис. військовополонених з Юдеї, проте не знайдено достовірних свідчень цього. Більшість будівельних матеріалів доставлялися з території Тіволі за 20 км від Риму. Всього знадобилося 100 тис. м3 травертину. Головним імовірно архітектором був Квінітій Атерій.
На момент смерті Веспасіана в 79 році завершили три поверхи амфітеатру. Закінчив будівництво в 80 році імператор Тит, син Веспаніана, додавши четвертий поверх. Відкриття Колізею він ознаменував влаштуванням ігор 80-81 року, що тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 9 тисячам диких звірів. Колізей зображався на монетах сестерціях часів Тита.
Спочатку Колізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (), нинішня назва (, ) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе. Довгий час Колізей був для жителів Риму та гостей міста головним місцем розважальних видовищ, таких як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (навмахії). Проте вже імператор Марк Аврелій вважав криваві бої на арені варварством. Але його син і наступник Коммод особисто брав участь у боях. У 200 році, за Септимія Севера, було припинено жіночі бої в Колізеї.
При імператорові Макріні, в 217 році, цирк сильно постраждав від пожежі, що почалася разом із землетрусом, але був реставрований за наказом Александра Севера. У 248 році імператор Філіпп ще святкував у ньому тисячоліття Рима. До дійства було залучено тисяча гладіаторів і кілька тисяч тварин. Однак популярність кривавих видовищ у Колізеї поступово падала. В 330 році християнство за сприяння імператора Костянтина Великого стало державною релігією Римської імперії. В 376 році Валентиніан постановив, що християни не повинні ніким примушуватися до гладіаторських боїв.
Гонорій в 405 році заборонив гладіаторські бої як несумісні з духом християнства та закрив гладіаторську школу з огляду на те, що в 404 році на арені загинув християнський чернець Телемах, який кинувся розбороняти гладіаторів. У 410 році Рим пограбували варвари, а потім Колізей постраждав від землетрусу. Після цього Флавієвий амфітеатр занепав, однак бої з тваринами проводилися в ньому аж до 523 року.
Середньовіччя та Відродження
Останні ремонти Колізею за його використання як арени відбувалися в 484/508 роках Децієм Марієм Венанцієм Василієм — уже за часів правління Одоакра, котрий припинив існування Римської імперії. Тоді частину колонади було прибрано, а деякі підземні коридори засипано. За Теодоріха матеріали Колізею почали розбирати на будівництво інших споруд. Мармурове облицювання, туф, травертин і залізо, цегла, — шматками забиралися з Колізею. Руйнуванню амфітеатру посприяв дозвіл Папи Григорія I на перебудову язичницьких храмів у християнські церкви. В 523 році Анцій Максим, сенатор і зять Теодоріха, святкував на арені свій вступ на посаду консула. В той час було прокладено дорогу між Целієвським пагорбом і Колізеєм, а навколишню територію полагоджено.
Поступово коридори під ареною та стоки навколо перестали використовуватися. Під час Готської війни 535—554 років Рим розграбував Тотіла. Після того, як він вступив до Риму в 545 році, з Колізею масово вилучалося залізо. Тимчасово Колізей оточувала дерев'яна стіна, а в проходах стояли дерев'яні брами. Приміщення використовувалися для виготовлення вапна та як стайні. Між VI та XIII століттями накопичився шар землі заввишки понад метр, під яким зникли арена й частина сходів. Споруда знову постраждала від землетрусів у 801 та 847 роках. Колізей заріс деревами та, за деякими свідченнями, там навіть поселилися дикі звірі. Занедбанню сприяло значне зменшення населення Риму, що виживало завдяки фермерству.
З XI століття і до 1132 року Колізей слугував фортецею для знатних римських родів, що оскаржували один у одного вплив і владу над співгромадянами, особливо для родин Франджіпані і Аннібальді. Останні, проте, були змушені поступитися Колізеєм імператорові Генріху VII, який подарував його римському сенату і народу. Ще в 1332 році місцева аристократія влаштовувала тут бої биків, проте відтоді почалося систематичне руйнування Колізею.
У 1349 році Колізей постраждав від землетрусу і частина споруди обвалилася. На нього знову почали дивитися як на джерело будівельного матеріалу: каменю та заліза. В 1381 частину Колізею було подаровано релігійним громадам для відправи Страсної служби з огляду на поширення уявлень, що арена була місцем страти християн. Служби збирали тисячі людей, але в 1539 припинилися через свою дорожнечу, стихійність і протести євреїв.
Папа Римський Павло II брав з нього матеріал для спорудження так званого венеціанського палацу, кардинал П'япіо — палацу канцелярії, Павло III — палаццо Фарнезе. Проте значна частина амфітеатру уціліла, хоча будівля в цілому залишилася спотвореною. В 1485 Леон-Баттіста Альберті видав книгу із замірами Колізею та його описом, виконаним раніше на прохання Миколая V, який мріяв про відбудову Риму в його колишній величі. Сікст V мав намір скористатися підземними приміщеннями для обладнання фабрики. Климент IX планував побудувати на арені церкву, але справа не пішла далі встановлення пам'ятного хреста в 1674.
Новий час