Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Римські митці збагатили театром свої архітектури. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре спроєктованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.

Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. IV ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперії відповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найзначущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.

Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурні ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.

Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії).

Огляд Незважаючи на технологічний розвиток давніх римлян, які своїми будівлями далеко відійшли від базової давньогрецької концепції, що колони потрібні для підтримки важких балок та дахів, вони продовжували використовувати класичні ордери в офіційних публічних будівлях, хоча вони і стали значною мірою декоративними.

Інновації у будівництві почалися у III–II ст. до н. е., коли був винайдений римський бетон як легкодоступний супровідник або замісник каменю та цегли. Почалось створення ризикованіших будівель, з високими стовпами, які підтримували широкі арки та куполи. Свобода бетону також надихнула створення колонадного екрану, ряду виключно декоративних колон перед стіною, яка несе навантаження. У менш масштабній архітектурі сила бетону вивільнила поземні плани від необхідності слідувати прямокутному поділу на користь вільнішого дизайну.

Такі фактори, як багатство та висока щільність населення в містах змусили давніх римлян винайти власні нові архітектурні рішення. Використання склепінь та арок, разом зі знанням будівельних матеріалів, дозволило їм досягти безпрецедентних успіхів у будівництві громадської інфраструктури, прикладами якої є акведуки Риму, терми Діоклетіана і Каракалли, базиліки і Колізей. У меншому масштабі вони були відтворені у більшості важливих міст Римської імперії. Деякі зі вцілілих споруд збереглися майже повністю, наприклад, римські мури Луго у провінції Тарраконська Іспанія, нині північна Іспанія.

Особливо за часів Римської імперії, архітектура часто мала політичну функцію, демонструючи силу римської держави взагалі та окремих особистостей, які замовили будівлю, зокрема. Адміністративна структура, багатство імперії та використання кваліфікованої і некваліфікованої рабської сили уможливили виконання масштабних проєктів навіть у віддалених від основних центрів місцевостяхHenig, 26. Можливо свого піку давньоримська архітектура досягла за часів імператора Адріана, до чиїх звершень включають перебудову Пантеону в його сучасну форму та залишення сліду на ландшафті північної Британії Адріановим валом.

Витоки Незважаючи на запозичення від попередньої архітектури етрусків, наприклад використання гідравліки та будівництво арок, престижна римська архітектура міцно залишалась під впливом давньогрецької архітектури та класичних ордерів.Henig, 27 Спочатку це відбувалось через т. зв. Велику Грецію, грецькі колонії на півдні Італії, та опосередковано через грецький вплив на етрусків, але після римського завоювання Греції — прямо від найкращих класичних та елліністичних прикладів грецького світу. Це вплив видимий у багатьох речах; наприклад у запозиченні та використанні триклінію у римських віллах як місця і стилю приймання їжі. Римські будівельники наймали греків у різних функціях, особливо на піку будівництва ранньої імперії; деякі з них були рабами, захопленими при завоюванні.

Римська архітектурна революція Римська архітектурна революція, також знана як революція бетону, полягала у початку широкого використання у давньоримській архітектурі раніше мало використовуваних архітектурних форм арки, склепіння та купола. Вперше в історії їх потенціал повністю використовувався у будівництві широкого рядку інженерних споруд, громадських будівель та оборонних споруд. До них належали амфітеатри, акведуки, терми, мости, цирки, дамби, куполи, гавані та храми.

Вирішальним фактором цього розвитку, який мав тренд до монументальної архітектури, став винахід римського бетону (opus caementicium), що сприяло вивільненню форм від диктату традиційних каменя та цегли.

Це дозволило будівництво акведуків по всій імперії, наприклад акведука у Сеговії, Пон-дю-Гар та 11 акведуків Риму. Ті ж принципи створили численні мости, деякі з яких і сьогодні щоденно використовуються, напр. Римський міст () в іспанській Мериді та Пон-Жульєн () і міст Везон-ла-Ромен, обидва у Провансі, Франція.

Купол дозволив будівництво склепінь без перехресних балок та уможливив великі накриті публічні місця, такі як публічні терми та базиліки, напр. Пантеон Адріана, терми Діоклетіана та терми Каракалли, всі в Римі.

Римляни запозичили арку в етрусків та почали використовували у власному будівництві, але використання арок, що виходять прямо згори колон — це римський винахід, присутній з I ст. н. е., який пізніше дуже широко використовувався у середньовічній західній, візантійській та ісламській архітектурі.

Купол Римляни були першими будівельниками в історії архітектури, які зрозуміли потенціал куполів для створення великих та добре виражених внутрішніх просторів. Куполи були привнесені до ряду типів римських будівель — храмів, терм, палаців, мавзолеїв, а пізніше і до церков. Також популярністю користувались і напівкуполи, які були запозичені як апсиди у християнську сакральну архітектуру.

Монументальні куполи почали з'являтись у I ст. до н. е. у Римі та провінціях довкола Середземного моря. Разом зі склепіннями, вони поступово замінили традиційну конструкцію «стовп та перемичка», яка використовує колону і архітрав. Їх великі розміри залишались неперевершеними до запровадження структурних сталевих форм наприкінці XIX ст. (див. список найбільших куполів світу)..

Вплив на пізнішу архітектуру

Давньоримська архітектура забезпечила «базовий словник» дороманської та романської архітектури та поширилась по християнській Європі далеко поза кордонами колишньої імперії, напр. до Ірландії та Скандинавії. На сході, архітектура Візантійської імперії створила нові стилі церков, але більшість інших будівель залишались близькими до форм пізньої Римської імперії. Схоже відбувалось і в ісламській архітектурі, де римські форми довго існували, особливо у приватних будівлях, таких як будинки та хамами, та в інженерних спорудах (укріплення та мости).

Італійське Відродження було свідомим відновленням правильних класичних стилів, спочатку базуючись виключно на давньоримських прикладах. Праці Вітрувія були з повагою проінтерпретовані рядом теоретиків архітектури, також були вперше формалізовані тосканський та композитний ордери.

Після барвистості архітектури бароко, неокласична архітектура XVIII ст. відновила чистіші версії класичних стилів та вперше додала прямий вплив з давньогрецького світу. Також існували численні регіональні класичні стилі, напр. палладіанська архітектура, георгіанська архітектура та архітектура Регентства у англомовному світі, пізніше у США — федеральна архітектура, оголений класицизм () та класичний модерн ().

Давньоримські впливи оточують нас і сьогодні, у банках, урядових та публічних будівлях, але і у маленьких будинках, можливо у формі портика з дорійськими колонами чи стилобатом або у каміні, або у мозаїці на підлозі душа, запозиченої з римського оригіналу, часто з Помпей чи Геркулануму. У Великій Британії протягом останніх 5 сторіч збудовано тисячі публічних і приватних будівель у неокласичному стилі, а деякі з найвражаючих будівель чисто класичні за стилем, напр. Букінгемський палац. Римські колони, куполи та арки присутні і у Новому Світі, напр. у будівлях Капітолія, Білого дому, Меморіалу Лінкольна тощо. Для США взагалі характерно будівництво регіональних урядових будівель у римських традиціях — з високими сходами, що піднімаються до портиків з колонами, з великими куполами, які прикрашені всередині темами, що були популярні і в Давньому Римі. </clear>

Матеріали

Камінь Копалень мармуру поруч з Римом не має, а тому він досить рідко використовувався до часів Октавіана Августа, який хвастався, що «прийняв Рим з цегли, а лишив Рим з мармуру», хоча мармур був переважно використаний для облицювання споруд з цегли чи бетону. Храм Геркулеса Віктора кінця II ст. до н. е. є найранніший вцілілий виняток у Римі. З часів правління Августа, для потреб Риму інтенсивно розробляли копальні у Каррарі, але також і інші родовища в імперії,Henig, 28 особливо престижних видів грецького мармуру, напр. парійського. Травертиновий вапняк, який добре витримує навантаження, видобувався значно ближче, довкола Тіволі, і використовувався з часів кінця республіки; наприклад, саме з цього каменю переважно збудований Колізей (він має цегляну основу)Henig, 32. На території імперії використовувались і інші більш-менш місцеві каменіFavro, (ii) Materials and construction techniques.

Римляни дуже поціновували імпортовані «люксові» види мармуру — кольорового, з прожилками, тому інтер'єри найважливіших будівель часто облицьовувались плитами з такого мармуру; нині вони переважно розграбовані, навіть якщо сама будівля вціліла. Відповідний імпорт з Греції почався у II ст. до н. е.Henig, 22; Favro, (ii) Materials and construction techniques, which lists major quarries

Давньоримська цегла