Майлз Дьюї Девіс III (; 26 травня 1926, Олтон — 28 вересня 1991) — американський джазовий трубач, бенд-лідер і композитор. Він є однією з найвпливовіших і найвідоміших постатей в історії джазу та музики XX століття. За свою майже п'ятдесятирічну кар'єру Девіс змінив безліч музичних напрямків, що дозволило йому бути в авангарді багатьох основних стилістичних змін у джазі.
Народившись у родині середнього класу в Олтоні, штат Іллінойс, і вирісши у Іст-Сент-Луїсі, Девіс почав грати на трубі в ранньому підлітковому віці. Він поїхав навчатися до Джульярдської школи в Нью-Йорку, а потім кинув навчання і дебютував як професійний музикант у складі бібоп-квінтету саксофоніста Чарлі Паркера з 1944 по 1948 рік. Невдовзі після цього він записав для лейблу Capitol Records сесії Birth of the Cool, які відіграли важливу роль у розвитку кул-джазу. На початку 1950-х років, працюючи на Prestige Records, Девіс записав кілька ранніх записів хард-бопу, але робив це безсистемно через героїнову залежність. Після широко відомого виступу на джазовому фестивалі в Ньюпорті, він підписав довгостроковий контракт з Columbia Records і записав альбом 'Round About Midnight у 1955 році. Це була його перша робота з саксофоністом Джоном Колтрейном і басистом Полом Чемберсом, ключовими учасниками секстету, який він очолював на початку 1960-х років. У цей період він чергував оркестрові джазові колаборації з аранжувальником Гілом Евансом, такі як Sketches of Spain (1960), та записи з оркестром, такі як Milestones (1958) та Kind of Blue (1959). Останній запис залишається одним з найпопулярніших джазових альбомів усіх часів, проданий накладом понад п'ять мільйонів копій у США.
Девіс зробив кілька змін у складі під час запису альбому Someday My Prince Will Come (1961), концертів Blackhawk 1961 року та Seven Steps to Heaven (1963), ще одного комерційного успіху, який представив басиста Рона Картера, піаніста Гербі Генкока та барабанщика Тоні Вільямса. У 1964 році, додавши до свого нового квінтету саксофоніста Вейна Шортера, Девіс очолив серію абстрактніших записів, часто написаних учасниками гурту, допомагаючи піонерам постбоп-жанру з такими альбомами, як E.S.P. (1965) та Miles Smiles (1967), перш ніж перейти до свого електричного періоду творчості. Протягом 1970-х років він експериментував з роком, фанком, африканськими ритмами, новими електронними музичними технологіями та постійно змінюваним складом музикантів, серед яких були клавішник Джо Завінул, барабанщик Ел Фостер та гітарист Джон Маклафлін. Цей період, починаючи зі студійного альбому 1969 року In a Silent Way і закінчуючи концертним записом 1975 року Agharta, був найбільш суперечливим у його кар'єрі, відштовхнувши і кинувши виклик багатьом у джазі.; Його альбом Bitches Brew, що розійшовся мільйонним тиражем у 1970 році, допоміг відродити комерційну популярність жанру з джаз-ф'южном протягом десятиліття.
Після п'ятирічної перерви через поганий стан здоров'я Девіс відновив свою кар'єру у 1980-х роках, залучивши молодих музикантів і поп-звучання на альбомах The Man with the Horn (1981) і Tutu (1986). Критики часто були несприйнятливими, але це десятиліття принесло Девісу найвищий рівень комерційного визнання. Він давав аншлагові концерти в усьому світі, одночасно працюючи в образотворчому мистецтві, кіно і на телебаченні, до своєї смерті в 1991 році від комбінованого впливу інсульту, пневмонії і дихальної недостатності. У 2006 році Девіса було введено до Зали слави рок-н-ролу, яка визнала його «однією з ключових постатей в історії джазу». Rolling Stone описав його як «найбільш шанованого джазового трубача всіх часів, не кажучи вже про одного з найважливіших музикантів XX століття», а критик Джеральд Ерлі назвав його, безперечно, одним з найвпливовіших та найінноваційніших музикантів того періоду.
Біографія
Ранні роки Девіс народився 26 травня 1926 року в заможній афроамериканській родині в Олтоні, штат Іллінойс, за 15 миль на північ від Сент-Луїса. У нього була старша сестра Дороті Мей (1925—1996) і молодший брат Вернон (1929—1999). Його мати, Клеота Мей Генрі з Арканзасу, була вчителькою музики і скрипалькою, а батько, Майлз Дьюї Девіс молодший, також з Арканзасу, був стоматологом. Вони володіли маєтком у 200 акрів (81 га) поблизу Пайн-Блаффа, штат Арканзас, з прибутковою свинофермою. У Пайн-Блаффі він та його брати і сестри рибалили, полювали і каталися на конях. Бабуся і дідусь Девіса були власниками ферми в Арканзасі, де він проводив багато літніх канікул.
У 1927 році родина переїхала до Іст-Сент-Луїса. Вони жили на другому поверсі комерційної будівлі за стоматологічним кабінетом у переважно білому районі. Батько Девіса незабаром віддалився від дітей, оскільки Велика депресія змусила його дедалі більше поглинати роботу; зазвичай він працював шість днів на тиждень. З 1932 по 1934 рік Девіс відвідував початкову школу Джона Робінсона, школу для чорношкірих, потім школу Кріспуса Аттакса, де він мав хороші успіхи в математиці, музиці та спорті. Раніше Девіс відвідував католицьку школу. У ранньому віці він любив музику, особливо блюз, біг-бенди та госпел.
У 1935 році Девіс отримав свою першу трубу в подарунок від Джона Юбенкса, друга свого батька. Після цього він щотижня брав уроки у «людини, яка справила найбільший вплив на моє життя», Елвуда Б'юкенена, вчителя і музиканта, який був пацієнтом його батька. Мати хотіла, щоб він грав на скрипці. Всупереч тогочасній моді, Б'юкенен наголошував на важливості гри без вібрато і заохочував його використовувати чистий, середній тон. Девіс казав, що коли він починав грати з сильним вібрато, Б'юкенен ляскав його по кісточках. У пізніші роки Девіс говорив: «Я віддаю перевагу круглому звуку, в якому немає ніякої позиції, як і круглому голосу з не надто сильним тремоло і не надто сильним басом. Просто посередині. Якщо я не можу отримати такий звук, я не можу нічого зіграти». Незабаром сім'я переїхала на Канзас-авеню, 1701 у Іст-Сент-Луїсі.
У своїй автобіографії Девіс писав: «До 12 років музика стала найважливішою річчю в моєму житті». На його тринадцятий день народження батько купив йому нову трубу, і Девіс почав грати в місцевих оркестрах. Він брав додаткові уроки гри на трубі у Джозефа Ґустата, головного трубача Симфонічного оркестру Сент-Луїса. Девіс також грав на трубі в шоу талантів, які він організовував разом із братами та сестрами.
У 1941 році 15-річний хлопець відвідував середню школу Лінкольна на Іст-Сент-Луїса, де приєднався до маршового оркестру під керівництвом Б'юкенена і брав участь у музичних конкурсах. Через роки Девіс розповідав, що на цих змаганнях його дискримінували через расову приналежність, але додав, що цей досвід зробив його кращим музикантом. Коли барабанщик попросив його зіграти певний уривок музики, а він не зміг цього зробити, він почав вивчати теорію музики. «Я пішов і дістав усе, кожну книгу, яку міг дістати, щоб дізнатися про теорію». У Лінкольні Девіс зустрів свою першу дівчину, Ірен Берт (пізніше Коутон). У нього був гурт, який виступав у клубі Elks Club. Частину заробітку він віддав на навчання сестри в університеті Фіска. Девіс подружився з трубачем Кларком Террі, який запропонував йому грати без вібрато, і виступав разом з ним протягом кількох років.
За підтримки свого вчителя та дівчини, Девіс зайняв вакантне місце в оркестрі Rhumboogie Orchestra, також відомому як Blue Devils, під керівництвом Едді Рендла. Він став музичним директором колективу, до обов'язків якого входило наймати музикантів і складати графік репетицій. Через роки Девіс вважав цю роботу однією з найважливіших у своїй кар'єрі. Сонні Стітт намагався переконати його приєднатися до гурту Тіні Бредшоу, який проїжджав через місто, але мати наполягла на тому, щоб він закінчив середню школу, перш ніж їхати на гастролі. Пізніше він сказав: «Я не розмовляв з нею два тижні. І з групою я теж не поїхав». У січні 1944 року Девіс закінчив середню школу, а в червні отримав диплом заочно. Наступного місяця його дівчина народила доньку Шеріл.
У липні 1944 року Біллі Екстайн відвідав Сент-Луїс з групою, до складу якої входили Арт Блейкі, Діззі Гіллеспі та Чарлі Паркер. Трубач Бадді Андерсон був занадто хворий, щоб виступати, тому Девіса запросили приєднатися. Він грав з групою протягом двох тижнів у клубі Riviera. Після гри з цими музикантами він був впевнений, що повинен переїхати до Нью-Йорка, «де вирує життя». Його мати хотіла, щоб він вступив до університету Фіска, як його сестра, і навчався грі на фортепіано або скрипці. У Девіса були інші інтереси.
Кар'єра
1944—1948: Нью-Йорк і роки бібопу
У вересні 1944 року Девіс погодився на пропозицію батька навчатися в Джульярдській школі музики в Нью-Йорку. Пройшовши прослуховування, він відвідував заняття з теорії музики, фортепіано та диктанту, часто прогулюючи заняття.
Значну частину часу Девіс проводив у клубах у пошуках свого кумира, Чарлі Паркера. За словами Девіса, Коулман Гокінс сказав йому: «Закінчуй навчання в Джульярді і забудь про Птаха [Паркера]». Знайшовши Паркера, він приєднався до групи завсідників клубів Minton's і Monroe's у Гарлемі, які щовечора влаштовували джем-сейшени. Серед інших завсідників були Дж. Дж. Джонсон, Кенні Кларк, Телоніус Монк, Фетс Наварро та Фредді Вебстер. Девіс возз'єднався з Коутон та їхньою донькою, коли вони переїхали до Нью-Йорка. Паркер став їхнім сусідом по кімнаті. Приблизно в цей час Девісу виплачували допомогу в розмірі $40.
В середині 1945 року Девіс не зміг зареєструватися на осінній семестр в Джульярд і кинув навчання після трьох семестрів, бо хотів виступати на повну ставку. Через роки він критикував Джульярд за надмірну концентрацію на класичному європейському та «білому» репертуарі, але хвалив школу за те, що вона навчила його теорії музики та вдосконалила його техніку гри на трубі.
Девіс почав виступати в клубах на 52-й вулиці з Коулманом Гокінсом та Едді Локджо Девісом. Вперше він записався 24 квітня 1945 року, коли увійшов до студії як акомпаніатор групи Гербі Філдса. Наступного року він вперше записався як лідер із Секстетом Майлза Девіса, а також з Ерлом Коулманом та Енн Бейкер, що стало одним з небагатьох випадків, коли він акомпанував співакам.
У 1945 році Девіс замінив Діззі Гіллеспі у квінтеті Чарлі Паркера. 26 листопада він взяв участь у кількох сесіях звукозапису у складі групи Паркера Reboppers, в якій також грали Гіллеспі та Макс Роуч, демонструючи натяки на стиль, за яким він стане відомим у майбутньому. На мелодію Паркера «Now's the Time» Девіс зіграв соло, яке передбачало кул-джаз. Потім він приєднався до біг-бенду під керівництвом Бенні Картера, виступав у Сент-Луїсі та залишився з колективом у Каліфорнії. Він знову грав з Паркером і Гіллеспі. У Лос-Анджелесі у Паркера стався нервовий зрив, через який він на кілька місяців потрапив до лікарні.On this occasion, Mingus bitterly criticized Davis for abandoning his «musical father» (see The Autobiography). У березні 1946 року Девіс грав на студійних сесіях з Паркером, а влітку того ж року розпочав співпрацю з басистом Чарльзом Мінґусом. Коутон народила другу дитину Девіса, Грегорі, у Іст-Сент-Луїсі, перш ніж возз'єднатися з Майлзом у Нью-Йорку наступного року. Девіс зазначав, що до цього часу «я все ще був настільки захоплений музикою, що навіть ігнорував Ірен». Він також звернувся до алкоголю та кокаїну.