Музика XX століття — сукупність надбань музичного мистецтва протягом ХХ століття. Загальні тенденції Протягом століття музика, до якої люди мали доступ, стала більш різноманітна. До винаходу масових ринкових грамофонних платівок та радіомовлення люди в основному слухали музику на концертах або театральних виставах, які були занадто дорогими для багатьох працюючих. Завдяки масовому випуску грамофонних платівок та радіопередач слухачі могли купувати або слухати по радіо записи чи прямі трансляції музичних творів з усього світу. Це дозволило набагато ширшому колу населення слухати симфонії та опери, зокрема й людям, що не можуть дозволити собі квитки на концерт.

Розвиток звукозапису уможливив появу масової культури, дозволивши записувати пісні та розповсюджувати їх по всьому світіБондаренко А.І. Сучасне музичне мистецтво і комп’ютерні програми. Київ:Ліра-К, 2022. с.9. Можливість відносно недорого записувати музику на вінілові платівки, компакт-касети, компакт-диски (з 1983), та транслювати музику на радіо, телебаченні, і через Інтернет, дозволила людям знайомитися з виступами провідних артистів з усього світу. Запровадження мультитрекового запису в 1955 році та використання мікшування мали великий вплив на поп- та рок-музику, дозволивши поєднувати велику кількість інструментальних та вокальних доріжок в єдине ціле і досягати звучань, недосяжних у прямому ефірі.Watson, Allan. Cultural Production in and Beyond the Recording Studio. Routledge, 2014. (Multitrack recording and mixing made the recording "...studio a tool of musical composition" in which producers could "...create a reality which could not actually exist" in a live performance. p. 25) Розвиток технологій звукозапису породили нові музичні напрями, такі як конкретна (1949) та електроакустична музикаSchaeffer, P. (1966), Traité des objets musicaux, Le Seuil, Paris. (1955). Розробка потужних, гучних гітарних підсилювачів та систем підсилення звуку в 1960-х і 1970-х дозволила навіть невеликим колективам проводити концерти у великих приміщеннях або просто неба.

Симфонічна музика XX століття успадкувала сформований у попередньому столітті склад симфонічного оркестру, проте були і певні нововведення. Так, в багатьох симфонічних творах почали використовувати саксофони (Болеро М. Равеля, Симфонії № 6 і 9 Воана-Вільямса та ін.), а також інструменти, властиві рок-музиці, такі як електрична гітараLagnella, David. The Composer's Guide to the Electric Guitar. Mel Bay Publications, 2003. (Ex. Composers Tim Brady, Steve Mackey, Rhys Chatham, René Lussie, Glenn Branca, Scott Johnson and Eliot Sharp used the electric guitar in their chamber works and orchestral works, p. 5) та бас-гітара.Walker-Hall, Helen. Music by Black Women Composers: A Bibliography of Available Scores. Center for Black Music Research, 1995. (Ex. Composer Margaret Harris-Schofield wrote Piano Concerto No. 2 in 1971, scored for solo piano, full orchestra, electric bass and drums. p. 35)

Завдяки новим технологіям, жанро-стильова палітра музичної творчості суттєво розширилась. Нерідко, різні стилі поєднуються (наприклад, злиття джазу та рок-музики кінця 1960-х для створення джаз-року).

Напрями Модернізм Музиці початку XX століття властиве стильове багатоманіття. Творчість таких композиторів як С. Рахманінова, Р. Штраус, Дж. Пуччіні та Е. Елгар спирається на традиції XIX століття. Натомість дедалі впливовішим стає модернізм, риси якого помітні в творчості О. Скрябіна, К. Дебюссі, І. Стравінського, а також А. ШенберґBotstein 2001. і Ч. Айвз, у творчості яких відмова від тональності. М. Равель, Мійо та Ґершвін, поєднували класичну та джазову стилістику.

Неофольклоризм

У XX столітті звернення композиторів до фольклору набуває нових якостейДерев'янченко, Олена Олександрівна. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ століття [Текст]: дис… канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Дерев'янченко Олена Олександрівна ; Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського. — К., 2005. — 215 арк. — арк. 176—200: відбір матеріалу для творчості обумовлений діалогом із такими шарами фольклору, які з різних культурно-історичних причин не були прийняті як елементи професійної творчості: пласт архаїчного фольклору, звуки міської атмосфери, фольклор різних культурно-етнічних спільностей; особливості тематичної структури та способи тематичного розвитку полягають у використанні поспівкового тематизму і фольклорного тематизму фігураційного типу способи тематичного розвитку, що включають поступове «вирощування» теми з її початкової інтонації, розмивання контурів фольклорної теми або перенесення її до контрапунктуючих шарів, розвиток на основі повторності та варіантності, розвиток на основі повторності та варіантності, прийоми ланцюгового розгортання.

Яскравими представниками неофольклоризму першої половини XX століття є Б. Барток, ранній І. Ф. Стравинський, та С. Прокоф'єв.

У британській, американській та латиноамериканській музиці початку XX століття представниками неофольклоризму є Ральф Воган Вільямс, Аарон Копланд, Альберто Джинастера, Карлос Чавес, Сільвестр Ревуельтас та Ейтор Вілла-Лобос використовували народні теми, зібрані ними самими або іншими, у багатьох своїх основних композиціях.

Мікротональна музика У перші десятиліття двадцятого століття, композитори, такі як Хуліан Каррільо, Мілдред Купер, Алоїс Хаба, Чарльз Айвз, Ервін Шульгоффа, Іван Вишнеградський звернули увагу на четвертитонову (24 рівних інтервалів в октаві) і дрібнішу техніку. У середині століття такі композитори як Гаррі Парч та Бен Джонстон, досліджували просто інтонацію. У другій половині століття серед відомих композиторів, що застосовували мікротональність, були Ізлі Блеквуд-молодший, Венді Карлос, Адріан Фоккер, Террі Райлі, Езра Сімс, Карлхайнц Штокхаузен, Ла Монте Янг та Янніс Ксенакіс.

Неокласицизм

Напрям в академічній музиці XX століття, представники якого прагнули до відродження стилістичних рис музики ранньокласичного і докласичного періоду. Найбільшого розвитку досяг в 1920-х — 1930-х роках. Представники неокласицизму – Б. Бріттен, П. Гіндеміт, Л. Далапіккола, А. Казелла, Л. Маліп'єро, І. Піцетті, частково С. Прокоф'єв, Д. Шостаковича (ранні твори), М. Равель та М. де Фалья (пізні твори). В Україні через негативний вплив радянської політики щодо мистецтва неокласицизм з’явився лише в 1960-х роках (М. Скорик)

Експериментальна музика Композиційна традиція виникла в середині XX століття — особливо в Північній Америці — під назвою «експериментальна музика». Найвідомішим і найвпливовішим його представником був Джон Кейдж (1912–1992).Grant 2003, 174 За словами Кейджа, «експериментальна дія — це результат, який не передбачається».Cage 1961, 39 і він був особливо зацікавлений у виконаних роботах, які виконали непередбачувану дію.Mauceri 1997, 197. Серед композиторів, які вплинули на Джона Кейджа, були Ерік Саті (1866–1925), Арнольд Шенберґ (1874–1951) та Генрі Діксон Коуелл (1897–1965).

Мінімалізм Мінімалістична музика із спрощенням матеріалів та інтенсивним повторенням мотивів почалася наприкінці 50-х років минулого століття у композиторів Террі Райлі, Стіва Рейха та Філіпа Гласса. Мінімалізм був пристосований до традиційної симфонічної обстановки композиторами, включаючи Рейха, Гласса та Джона Адамса. Мінімалізм активно практикувався протягом другої половини століття і перейшов у XXI століття. Композитори Арво Пярт, Генрік Горецкі та Джон Тавенер також представники мінімалізму.

Сучасна класична музика Сучасна класична музика належить до періоду, що розпочався в середині 70-х — на початку 90-х років. Включає модерністську, постмодерністську, неоромантичну та плюралістичну музику.Botstein "Modernism " §9: The Late 20th Century (subscription access). Цей термін може також використовуватися у широкому розумінні для позначення всіх музичних форм після 1945 року."Contemporary" in Du Noyer 2003, 272. Багато композиторів, що працювали на початку XXI століття, були видатними діячами XX століття. Олівер Кнуссен, Вольфганг Рім, Георг Фрідріх Хаас, Джудіт Вір, Джордж Бенсон, Річард Барретт, Саймон Бейнбрідж, Джон Лютер Адамс, Тошіо Хосокава, Брайт Шенг, Кайя Сааріахо, Тан Дан, Магнус Ліндберг, Філіп Манурі, Ольга Нойвірт, Ребекка Сондерс, Девід Ленг, Ганспетер Кібурц, Джеймс Макміллан, Марк-Ентоні Турнедж, Томас Адес, Марк-Андре Далбаві, Унсук Чін, Клаус-Стеффен Манкопф та Майкл Догерті писали музику наприкінці XX століття.

Електронна музика

Протягом століть інструментальна музика створювалася або співом, або за допомогою механічних музичних технологій. На початку ХХ століття були винайдені електронні пристрої, здатні генерувати звук в електронній формі без початкового механічного джерела вібрації. У 30-х роках минулого століття такі композитори як Олів'є Мессіан, включали електронні інструменти в концертні виступи. Технологія звукозапису часто пов'язана з ключовою роллю, яку вона відіграла у створенні та масовому збуті популярної музики, нова електрична та електронна технологія звукозапису також використовувалася для створення музики мистецтва. Concrète musique (французька: «конкретна музика»), розроблена приблизно в 1948 р. П'єром Шеффером та його однодумцями, була експериментальною технікою із використанням записаних звуків як сировини. Після Другої світової війни деякі композитори швидко прийняли розвиваються електронні технології. Електронну музику сприйняли такі композитори як Едґар Варез, Карлгайнц Штокгаузен, Мілтон Беббітт, П'єр Булез, Бруно Мадерна, Анрі Пуссер, Карел Гойварц, Ернст Кренек, Луїджі Ноно, Лучано Беріо, Герберт Брюн та Яніс Ксенакіс. У 1950-х роках кіноіндустрія почала широко використовувати електронні саундтреки. Серед основних рок-груп, які раніше застосовували синтезатори, є The Moody Blues, The Beatles,W. Everett, The Foundations of Rock: from "Blue suede shoes" to "Suite: Judy blue eyes" (Oxford: Oxford University Press, 2009), , p. 81. The Monkees,E. Lefcowitz, The Monkees Tale (San Francisco CA: Last Gasp, 1989), , p. 48. і The Doors.

Фольклор Зазвичай народна музика передавалась і виконувалась усім співтовариством (не спеціальним класом експертів чи професійних виконавців, можливо, виключаючи ідею аматорів), і передавалась із вуст в уста (усна традиція). Народну музику композитори використовували в інших жанрах. Деякі роботи Аарона Копленда чітко спираються на американську народну музику. Важливою роботою щодо реєстрації традиційних мелодій балканського регіону була робота Бели Бартока, оскільки це перший композитор, котрий цікавився записом звуку, а також його аналізом із етнологічної точки зоруBéla Bartók The Musical Quarterly Vol. 33, No. 2 (Apr., 1947), pp. 240–257.

Музика блюґрас (bluegrass) Музика блюґрас — це форма музики американського корінного населення та споріднений жанр кантрі-музики. Під впливом музики АппалачіRobert Cantwell, Bluegrass Breakdown: The Making of the Old Southern Sound (University of Illinois Press, 2002), pgs 65–66., блюґрас змішала в традиційній музиці елементи ірландської, шотландської, валлійської та англійськоїMusicologist Cecil Sharp collected hundreds of folk songs in the Appalachian region, and observed that the musical tradition of the people "seems to point to the North of England, or to the Lowlands, rather than the Highlands, of Scotland, as the country from which they originally migrated. For the Appalachian tunes...have far more affinity with the normal English folk-tune than with that of the Gaelic-speaking Highlander." Olive Dame Campbell & Cecil J. Sharp, English Folk Songs from the Southern Appalachians, Comprising 122 Songs and Ballads, and 323 Tunes, G. P. Putnam's Sons, 1917, pg xviii., а також пізніше музики афроамериканців завдяки включенню джазових елементів.