Пилипенко Михайло Корнійович (білор. Міхаїл Карнеевіч Піліпенка; — ) — радянський воєначальник військ зв'язку, Герой Радянського Союзу (1943), генерал-лейтенант (СРСР), генерал-полковник (Україна). Почесний громадянин міста Києва (1989) , громадський діяч, був членом багатьох ветеранських та інших організацій.
Біографія Народився 3 вересня 1924 року в селі Дубровці Хотимського району Калінінського округу Білоруської РСР у селянській родині. Білорус. Батько — Корній Юхимович Пилипенко (1902—1981), мати — Серафима Онисимівна Пилипенко (1904—1939). Дружина — Лариса Павлівна Пилипенко (нар. 1928), уроджена Шелепенко.
Коли розпочалась Німецько-радянська війна, разом з батьком добровільно пішов на фронт на початку липня 1941 року. Через два тижні під Козельськом прийняв «бойове хрещення», вступивши в бій з авіадесантом ворога. В цьому бою отримав поранення. Учасник параду 7 листопада в Москві.
Потім воював на Західному, Калінінському, Північно-Західному, Воронезькому, Степовому, 1-му Українському фронтах. Брав участь у таких відомих битвах, як битва за Москву, оборона Ленінграда, Курська битва, битва за Дніпро, Корсунь-Шевченківська операція.
У складі 1318-го стрілецького полку (163-тя стрілецька дивізія 38-ї армії Воронезького фронту) командир відділення роти зв'язку молодший сержант Михайло Пилипенко тричі форсував Дніпро. Спочатку 25 вересня 1943 року навпроти Києва через Матвіївську затоку на Труханів острів. 27-29 вересня 1943 року — друге форсування південніше Києва біля села Бортничі через Жуків острів, де брав участь у визволенні села Чапаєвка. Потім 163-тя стрілецька дивізія була перекинута в район на північ від Києва. І там біля села Лютіж ця дивізія в третій раз форсувала Дніпро, захопивши ділянку на Лютіжському плацдармі. Під час всіх цих десантних операцій зв'язківець-розвідник Михайло Пилипенко під вогнем противника забезпечував зв'язок підрозділів 1318-го стрілецького полку. У ході визволення Києва в районі Пуща-Водиця німецькі війська прорвали лінію фронту і перейшли в контрнаступ. Михайло Пилипенко залишився зі своєю радіостанцією в тилу ворога. Для того, щоб ліквідувати прорив Михайло Пилипенко для коригування дій артилеристів викликав вогонь на себе.
За проявлені мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР за участь у форсуванні Дніпра, міцне закріплення на правому березі в бою 29 жовтня 1943 року М. К. Пилипенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Учасник Параду Перемоги в Москві на Червоній Площі, який відбувся 24 червня 1945 року.
Після закінчення війни закінчив Куйбишевське військове училище зв'язку та Військову академію зв'язку в Ленінграді. У 1972 році пройшов навчання на академічних курсах.
Надалі служив на різних посадах у Білоруському військовому окрузі, у Військової академії зв'язку, у Групі радянських військ у Німеччині, начальником гарнізону зв'язку ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР у селищі Ватутінки Ленінського району Московської області.
З 1972 по 1988 роки Михайло Корнійович Пилипенко очолював Київське вище військове інженерне двічі Червонопрапорне училище зв'язку імені М. І. Калініна (КВВІУЗ їм. М. І. Калініна). У 1973 році Михайлу Корнійовичу присвоєно військове звання генерал-майор.
На посаді начальника училища вніс великий внесок в удосконалення навчального процесу, покращення матеріально-технічного оснащення та підвищення престижу цього навчального закладу. У 1984 році Михайлу Корнійовичу присвоєно військове звання генерал-лейтенант.
У 1986 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 30-кілометровій зоні, внаслідок чого отримав інвалідність 1-ї групи як ліквідатор Чорнобильської катастрофи.
У листопаді 1988 року Михайло Корнійович вийшов на пенсію.
Указом Президента України Леоніда Даниловича Кучми Михайлу Корнійовичу Пилипенку присвоєно військове звання генерал-полковник.
Проживав у Києві до 2002 року.
З 2002 року переїхав до Москви на постійне місце проживання. Помер 24 листопада 2009 року. Похований на центральній алеї Люблінського кладовища міста Москви.
Громадська діяльність З 1989 року працював у науковому центрі Збройних Сил України. Активний учасник ветеранського руху України, член Ради організації ветеранів України, член президії Київської організації ветеранів війни, голова Комітету Героїв Радянського Союзу України, очолював Білоруську діаспору в Україні. Михайло Корнійович був членом Міжнародної благодійної організації «Міжнародний клуб пошани визначних людей» і мав багато почесних урядових грамот і відзнак.
Після переїзду в Москву Михайло Корнійович Пилипенко бере участь у діяльності ветеранського руху Росії. Брав активну участь у створенні телеканалу «Зірка» Міністерства оборони Російської Федерації. За родом своєї громадської діяльності, завжди був публічною фігурою і підтримував контакти з першими особами та політичною елітою Росії і України.
Автор і співавтор багатьох книг і фільмів. Зокрема, співавтор книги «В битві за Київ», Київ, Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1983 рік. Автор книги «Віч-на-Віч з Війною», за підтримки Леоніда Даниловича Кучми та Олександра Олександровича Омельченка, Київ, Видавництво «Молодь», 1999 рік. Автор книги «Пишаюся Великим Минулим», Москва, Товариство дружби і розвитку співробітництва з зарубіжними країнами, 2008 рік. Співавтор книги «Антидот — Ляпас українському націоналізму», спільно з Віталієм Васильовичем Федорчуком, Москва, ФГУП «Виробничо-видавничий комбінат ВІНІТІ», 2010 рік. Один з творців фільму і один з ініціаторів його створення, спільно з Віталієм Васильовичем Федорчуком, «Ганебна таємниця Хатині», який був показаний в травні 2009 року на телеканалі «Зірка».
Нагороди та звання Звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі «Золота Зірка» (медаль «Золота Зірка» № 1834) та Ордену Леніна. Орден Леніна Три ордени Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня Український орден Богдана Хмельницького (Україна) III ступеня Український Орден «За заслуги» (Україна) III ступеня Нагороджений багатьма відомими медалями воєнного та мирного часу Заслужений працівник вищої школи СРСР Заслужений працівник зв'язку СРСР Почесний громадянин міста Києва Почесний громадянин міста Вишгород Київської області Почесний громадянин міста Біла Церква Київської області Почесний солдат 66-го окремого полку зв'язку Червонопрапорного Білоруського військового округу Почесний курсант КВВІУЗ їм М. І. Калініна
Вшанування пам'яті
У другій половині 70-х — початку 80-х років XX століття, в Києві створювався меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні. Біля входу в меморіальний комплекс скульптори задумали поставити монумент учасникам форсування Дніпра. Відомий скульптор Фрідріх Мкртичович Согоян вирішив взяти прообрази для монумента з конкретних Героїв-фронтовиків форсування Дніпра. Прообраз зв'язківця був узятий з Михайла Корнійовича Пилипенка. Стаття Олексія Норкіна «Кто из воинов-связистов до сих пор ведет бой за освобождение Киева? Подвиг» .
На честь славної пам'яті героя Радянського Союзу Михайла Пилипенка в Хотимському районі Республіки Білорусь названа його ім'ям одна з вулиць міста.
Примітки
Література Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь в 2 томах. Том II: — Москва: Воениздат, 1988. – стор. 269
Посилання Біографія М.К. Пилипенка на сайті Факультету №2 «Інформаційних технологій в системах управління» Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Біографія М.К. Пилипенка на сайті виконавчого комітету Хотимського району Стаття «Пилипенко Михаил Корнеевич Вызываю огонь на себя! До связи!» на сайті всеукраїнського союзу білорусів Балтянский М. «Трижды форсировал Днепр: Герой Советского Союза М.К. Пилипенко» // Рабочая газета. - 2013. - 8 ноября. - С. 1. (по матеріалам із фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні.