Громадянська війна в Англії 1135—1154 років — тривалий феодальний конфлікт в Англо-Нормандській державі середини XII століття, спричинений боротьбою за престол після смерті короля Генріха I. Обрання англійським королем у 1135 році Стефана Блуаського було оскаржено прибічниками імператриці Матильди, дочки Генріха I. Аристократія країни поділилась на два ворожі табори й упродовж близько двох десятиліть вела міжусобну війну, ускладнену агресією з боку Шотландії та Анжуйського графства. Боротьба завершилась 1153 року, коли король Стефан визнав своїм спадкоємцем сина Матильди Генріха Плантагенета, який наступного року вступив на престол і заснував династію Плантагенетів. В англійській історіографії цей період відомий під назвою «Анархія» ().

Проблема спадкування престолу

Незважаючи на наявність багатьох побічних дітей, король Генріх I мав лише одного законного сина — Вільгельма, який 1120 року трагічно загинув у катастрофі судна поблизу берегів НормандіїДжуетт С. О., Завоювання Англії норманами, 2003, стор. 291. Невдовзі після цього Генріх I одружився вдруге, з Аделізою Лувенською, але цей шлюб виявився бездітним. Єдиним нащадком герцогів Нормандії прямою чоловічою лінією й першим кандидатом на престол Англонормандської монархії залишився Вільгельм Клітон, син старшого брата і давній супротивник Генріха I, однак і він 1128 року помер. Король наблизив до себе Стефана Блуаського, сина своєї сестри Адели Нормандської, якому думав передати престол у разі своєї смерті. Але 1125 року помер імператор Генріх V, чоловік дочки Генріха I Матильди. Остання прибула в Англію, де її продовжували називати імператрицею Матильдою, й була проголошена спадкоємицею престолу Англії та Нормандії. У 1127 році король організував складання баронами королівства клятви вірності Матильді. Однак значна частина англонормандської аристократії із невдоволенням ставилась до перспективи передачі престолу жінці, до того ж невдовзі батько й дочка серйозно посварилисьРижов К. В., Всі монархи світу. Західна Європа,2001, стор. 82.

Традиція правління жінками ані в Англії, ані в Нормандії ще не склалась. Сама Матильда після свого шлюбу з імператором Генріхом V рідко бувала в Англії й не мала впливової опори серед баронів. Більше того, імператриця відзначалась неприємним характером, була пихатою, зверхньою й вимогливою. Найбільшої перестороги викликав її другий шлюб: 1127 року вона вийшла заміж за Жоффруа Плантагенета, спадкоємця Анжуйського графства і представника дому, який упродовж понад століття був основним супротивником нормандських герцогів у Франції. Можливість встановлення в Англонормандській монархії Анжуйської династії серйозно турбувала місцеву знатьЕрнест Лавісс, Альфред Рамбо. Епоха хрестових походів, 2005, стор. 682—683.

Племінники Генріха I, сини його сестри Адели Нормандської, Тібо II Шампанський і Стефан Блуаський мали гарну репутацію серед англонормандської аристократії й були досить популярними. Старший Тібо був правителем двох великих французьких графств — Блуа і Шампані. Стефан, хоч і був молодшим братом, мав набагато більше зв'язків в Англії та Нормандії. Він виховувався при дворі Генріха I, який особисто посвятив його в лицарі, та був власником чималих земель в Англії (Ланкастер і Ай) та Нормандії (Мортенське графство). Окрім того, одруженням зі спадкоємицею Булонського графства Стефан придбав важливий стратегічний пункт на Ла-Манші й землі, що не належали Булонським графам в АнгліїРижов К. В. Всі монархи світу. Західна Європа, 2001, стор. 407.

Коронація Стефана (1135—1136 років)

Негайно після смерті короля Генріха I 1 грудня 1135 року, Стефан відплив до Англії. Поки в Нормандії барони обговорювали питання, кого слід обрати наступником Генріха I, Стефан прибув у Лондон, де його з натхненням зустріли місцеві жителі, й був проголошений королем. Він негайно поспішив у Вінчестер і захопив королівську казну. Вже 22 грудня 1135 року Стефан був коронований королем Англії. На початку наступного року його коронація була визнана папою римським, що означало звільнення англонормандської аристократії від провини за невиконання клятви вірності, даної раніше Матильді. Під час сходження на трон Стефан видав хартію, в якій обіцяв духовенству невтручання корони до прав церкви, аристократії — пом'якшення низки королівських законів, а простому люду — скасування данських грошейЕрнест Лавісс, Альфред Рамбо. Епоха хрестових походів, 2005, стор. 691—692.

Успіху Стефана сприяла підтримка, яку надало йому англійське духовенство. Молодший брат Стефана Генріх Блуаський був єпископом Вінчестера і мав значний вплив в англійській церкві. На бік Стефана також встали архієпископ Кентерберійський Вільгельм де Корбейль і Роджер Солсберійський, фактичний глава королівської адміністрації в Англії. У березні-квітні 1136 року на засіданнях Великої королівської ради у Вестмінстері й Оксфорді нового короля підтримала й англійська аристократія, включаючи Роберта Глостерського, зведеного брата імператриці Матильди. Визнання аристократії вимагало від Стефана значних поступок: перші роки його правління відзначились роздаванням земель і безпрецедентною кількістю нових графських титулів, започаткованих для англійського дворянстваХарперська енциклопедія військової історії Дюпюї Р. та Дюпюї Т., Всі війни світової історії. Книга 2. 1000—1500 рр., 2004, стор. 24. Агресія шотландського короля у 1136 році була зупинена ціною поступки Карлайлу, Донкастеру й володіннями Гантінгдонського графства. Тим не менше, після укладення 1136 року угоди між королем і Робертом Глостерським, за свідченням сучасників, вся Англія підкорилась королю СтефануGesta Stephani, 1955.

Війна в Нормандії (1137—1140 років) Умиротворення в Англії дозволило Стефану у 1137 році вирушити в Нормандію. Після смерті Генріха I Матильда закріпилась у південній Нормандії, отримавши фортеці Домфрон, Аржантен, Алансон і Се. Однак введення в герцогство загонів Жоффруа Анжуйського, які почали розграбовувати нормандські землі, спричинив хвилювання місцевої аристократії. Матильді не вдалось залучити на свій бік дворянство Котантену й Верхньої Нормандії, а успішні дії Галерана де Бомона, графа де Мьолан, зупинили просування анжуйців. Коли Стефан у березні 1137 року висадився в Нормандії, він міг розраховувати на допомогу антианжуйськи налаштованого дворянства, підтримку короля Франції й графа Блуаського, а також на лояльність нормандського духовенстваЕрнест Лавісс, Альфред Рамбо. Епоха хрестових походів, 2005, стор. 423. Однак воєнні дії розвивались невдало: похід на Аржантен провалився, в армії почались конфлікти між нормандським лицарством і фламандськими найманцями короля. До кінця 1137 року Стефан був змушений повернутись до Англії. Наступного року під контроль анжуйців потрапили Бессен, Кан і більша частина Котантену, й до 1140 року, незважаючи на контратаки Галерана де Бомона і Вільгельма Іпрського, центральні та західні області Нормандії визнали владу Матильди.

Початок війни в Англії (1138—1140 роки) Невдача в Нормандії, нове вторгнення шотландських військ 1138 року до Північної Англії та повстання в Уельсі сильно послабили становище короля. Вже влітку 1138 року Роберт Глостерський заявив про свій перехід на бік Матильди й почав підготовку до війни. До нього незабаром приєдналось багато баронів західних та південних графств. Первинно успіх був на боці короля: йому вдалось захопити основні укріплені пункти заколотників, в тому числі Шрусбері, Герефорд, Дувр і Варем, а армія шотландського короля Давида I була розбита північноанглійським ополченням у «битві Штандартів». Однак арешт і конфіскація майна Роджера, єпископа Солсберійського, та двох його племінників (єпископів Лінкольнського та Елійського) у 1139 році позбавили короля підтримки англійського духовенства, яку він мав з початку царюванняЕрнест Лавісс, Альфред Рамбо. Епоха хрестових походів, 2005, стор. 693. 30 вересня того ж року в Еранделі висадилась імператриця Матильда й Роберт Глостерський, що спричинило новий підйом баронського заколоту. Роберт закріпився у Бристолі, який упродовж наступного десятиліття залишався військовим центром прибічників Матильди. Операції короля у відповідь були вкрай невдалими: Стефан один за одним брав у облогу замки повсталих баронів, однак тільки один із них (Малмсбері) вдалось узяти. Дії військ короля у 1139—1140 роках не мали системності та будь-якого плану, що у поєднанні з невчасними проявами галантності (Матильді було надано королівський ескорт для переїзду з Ерандела в Бристоль) різко погіршило становище короля у країні. У квітні 1139 року Стефан був змушений поступитись шотландцям усім Нортумберлендом, що продемонструвало слабкість короля. У той самий час прибічники Матильди розграбували Вустер, а в листопаді 1139 року Роберт Глостерський захопив Вінчестер, де знаходилась англійська королівська казна.

До середини 1140 року Англія виявилась розділеною на два табори: у західних та південно-західних графствах укріпились прибічники імператриці Матильди на чолі з Робертом Глостерським та Мілем Глостерським. Крайнім східним форпостом Матильди був Воллінгфорд неподалік від Оксфорда, який боронив її вірний соратник Брайєн Фіц-Каунт. Під владою короля залишились Лондон і східні графства. Воєнні дії велись, головним чином, на території Беркширу, Вілтширу, Глостерширу й Оксфордширу. Війна тривала зі змінним успіхом, супроводжувалась розграбуванням земель, підпалами міст, облогами замків і фактично набула характеру взаємних грабіжницьких рейдів: уникаючи битв, феодали з одного та іншого боку прагнули захопити якомога більше здобичі. Маючи за головну мету власне збагачення, а не політичні переконання, багато лицарів неодноразово переходили з табору Матильди у табір Стефана й назад, б'ючись на боці того, хто більше заплатить.Вільям Ньюбурзький. Історія Англії.

Полон короля і правління Матильди (1141 рік)

У 1140 році на бік Матильди перейшов Ранульф де Жернон, граф Честер, один з найсильніших та найбагатших англонормандських аристократів, що контролював весь північний захід країни. Наприкінці 1140 року Ранульф захопив Лінкольн, жителі якого звернулись по допомогу до короля. Стефан поспішив на північ, однак неподалік від Лінкольна його зустріла велика армія Ранульфа Честерського і Роберта Глостерського, до складу якої, зокрема, входили й валлійські загони. У битві під Лінкольном 2 лютого 1141 року королівська армія була вщент розбита, сам король Стефан потрапив у полон.

Полонений Стефан був перевезений у Бристольський замок. Матильда й Роберт Глостерський вирушили у Вінчестер, де 8 квітня 1141 року Матильда була обрана королевою Англії. Вона прийняла титул правительки Англії () та на чолі своїх загонів вирушила до Вестмінстера, де за традицією відбувалась коронація англійських монархів. Міста, розташовані на шляху слідування Матильди (Вілтон, Оксфорд, Редінг), визнали її владу. Лондонці, що підтримували Стефана, під тиском папського легата Генріха Блуаського також відчинили свої ворота перед імператрицею. Однак брутальність і зверхність Матильди, її зневага до міських привілеїв й вимоги тальї невдовзі спричинили заколот в Лондоні. Імператриця була змушена тікати в Оксфорд. Більше того, у південно-західних графствах була сформована армія прибічників Стефана, на чолі якої встала дружина короля Матильда Булонська. До неї приєдналась частина баронів, які раніше підтримували імператрицю, але розчарувались у методах її правління. Війська Матильди Булонської вступили в Лондон, а потім рушили на захід назустріч армії імператриці. 14 вересня 1141 року неподалік від Вінчестера армія Матильди Булонської розгромила загони імператриці. Хоча останній вдалось втекти з поля бою, її брат і лідер партії її прибічників Роберт Глостерський був узятий у полон. 1 листопада 1141 року Роберта обміняли на короля Стефана, який таким чином отримав свободу.

Реставрація Стефана (1141—1148 роки)