Кандзі або канджі (, «китайські знаки») — ієрогліфічне письмо, складова частина японської писемності. Запозичене японцями в Китаї у V—VI століттях. До запозичених знаків додані ієрогліфи, розроблені самими японцями (国字 — кокудзі). Крім ієрогліфів, для письма в Японії також використовуються дві складові абетки: хіраґана та катакана, арабські цифри і латинська абетка ромадзі.
Історія
Японський термін кандзі (漢字) буквально означає «Знаки династії Хань». Точно невідомо, яким шляхом китайські ієрогліфи потрапили до Японії, однак сьогодні загальноприйнятою вважається версія про те, що вперше китайські тексти завезли в країну буддистські монахи з корейського королівства Пекче у V столітті. Ці тексти були написані китайською мовою, і для того, щоб японці могли їх прочитати, за допомогою діакритичних знаків із дотриманням правил японської граматики, була створена система канбун (漢文).
Японська мова в той час не мала письмової форми. Для запису споконвічних японських слів була створена система писемності манйоґана, першим літературним пам'ятником якої стала стародавня поетична антологія «Манйосю». Слова у ній записувалися китайськими ієрогліфами за звучанням, а не за значенням.
Манйоґана, записана ієрогліфічним скорописом, перетворилася у хіраґану — систему «писемності для жінок», яким вища освіта була майже недоступна. Більшість літературних пам'яток епохи Хей'ан із жіночим авторством були записані хіраґаною. Катакана виникла паралельно: монастирські учні спрощували манйоґану до єдиного значущого елементу. Обидві ці системи писемності, хіраґана й катакана, походили від китайських ієрогліфів і згодом перетворилися у силабічні абетки, які разом називаються каною.
У сучасній японській мові ієрогліфи використовують для запису основ слів в іменниках, прикметниках і дієсловах, водночас хіраґану використовують для запису флексій і закінчень дієслів та прикметників (див. окуріґана), часток і слів, у яких складно запам'ятати ієрогліфи. Катакану використовують для запису ономатопій і ґайраґо (запозичених слів).
Для запису запозичених слів катакану почали використовувати відносно недавно. До кінця Другої світової війни такі слова писали ієрогліфами за значенням (煙草 або 莨 табако — «тютюн», дослівно «трава, що димить») або за фонетичним звучанням (天婦羅 або 天麩羅 темпура — смажена страва португальського походження). Останній спосіб запису ієрогліфами називається атедзі.
Японські інновації Спочатку японські і китайські ієрогліфи нічим не відрізнялися: останні традиційно використовувалися для запису японського тексту. Однак у наш час між китайськими ханьцзи й японськими кандзі є значна різниця: деякі ієрогліфи були створені самими японцями, а деякі набули іншого значення. До того, після Другої світової війни написання багатьох японських ієрогліфів було спрощено.
Кокудзі (国字)
Кокудзі (国字 — «національні ієрогліфи») — ієрогліфи японського походження. Кокудзі іноді називають васей кандзі (和製漢字 — «китайські ієрогліфи створені в Японії»). Загалом налічується кілька сотень кокудзі. Більшість із них рідко коли використовуються, але деякі стали важливими доповненнями до письмової японської мови. Серед них:
峠 (とうげ) тоґе (гірський перевал) 榊 (さかき) сакакі (сакакі дерево з роду Камелій) 畑 (はたけ) хатаке (суходільне поле) 辻 (つじ) цудзі (перехрестя) 働 (どう/ はたらく) до, хатара(ку) (фізична робота)
Більшість із цих «національних ієрогліфів» мають тільки кунне (японське прочитання), але деякі були запозичені вже й самими китайцями і набули також онне (китайське прочитання).
Коккун (国訓) На додаток до кокудзі, існують ієрогліфи, значення яких у японській мові відрізняється від китайського. Такі ієрогліфи називаються коккун (国訓 — «[знаки] національного прочитання»). Серед них:
沖 (おき) окі (відкрите море; кит. чун полоскання) 森 (もり) морі (ліс; кит. сень величний, пишний) 椿 (つばき) цубакі (камелія японська; кит. чун айлант)
Старі і нові ієрогліфи (旧字体, 新字体) Один і той самий ієрогліф може іноді бути записаний різними стилями: старим (旧字体, кюдзітай — «старі ієрогліфи»; у старому стилі 舊字體) та новим (新字体, сіндзітай — «нові ієрогліфи»). Нижче подано кілька прикладів запису одного і того самого ієрогліфа у двох стилях:
國 (старий) 国 (новий) куні, коку (країна, край) 號 (старий) 号 (новий) ґо (номер, назва, називатися) 變 (старий) 変 (новий) хен, ка(вару) (зміна, змінюватись)
Ієрогліфи старого стилю використовувалися до кінця Другої світової війни і переважно збігаються з традиційними китайськими ієрогліфами (повними, неспрощеними). У 1946 році японський уряд затвердив спрощені ієрогліфи нового стилю у списку «Тойо кандзі дзітай хьо» (当用漢字字体表). Деякі з нових знаків збігалися зі спрощеними китайськими ієрогліфами, які використовуються сьогодні у КНР. Як і в результаті КНРівської реформи писемності, низка нових знаків була запозичена зі скорописних форм (略字, рякудзі), які застосовувалися у рукописних текстах. Однак у певному контексті допускалося використання й старих («правильних») форм деяких ієрогліфів (正字, сейдзі). Існують також ще «спрощеніші» варіанти написання ієрогліфів , однак сфера їхнього використання обмежена приватним листуванням.
Теоретично, будь-який китайський ієрогліф може бути використаний у японському тексті, але на практиці дуже багато китайських ієрогліфів у японській мові не вживаються. Великий китайсько-японський словник (大漢和辞典) — один із найбільших словників ієрогліфів — містить близько 50 тис. знаків, однак більшість з них зрідка зустрічаються у японських текстах.
Прочитання ієрогліфів Залежно від того, яким шляхом ієрогліф потрапив до японської мови, він може використовуватися для написання одного або різних слів, а ще частіше морфем. З точки зору читача це означає, що ієрогліфи мають одне або декілька прочитань. Вибір прочитання ієрогліфа залежить від контексту, змісту та сполучення з іншими знаками, а інколи — від позиції у реченні. Прочитання поділяються на «китайсько-японське» (音読み, онйомі або он) та «японське» (訓読み, кунйомі або кун).
Онйомі
Онйомі (音読み — фонетичне прочитання, «онне прочитання») — китайсько-японське прочитання або японська інтерпретація китайської вимови ієрогліфа. Деякі знаки мають декілька онйомі, тому що були запозичені з Китаю кілька разів, у різний час і з різних областей. Кокудзі, або ієрогліфи, які вигадали самі японці, зазвичай не мають онйомі, хоча є винятки. Наприклад, в ієрогліфа 働 «працювати» є кунйомі (хатараку), але є і онйомі (до), проте в ієрогліфа 腺 «залоза» (молочна, щитоподібна тощо) є лише онйомі (сен).
Кунйомі
Кунйомі (訓読み) — японське прочитання, яке засноване на вимові споконвічних японських слів (大和言葉, ямато котоба — «слова Ямато»), до яких були за змістом підібрані китайські ієрогліфи. Інакше кажучи, кунйомі — це переклад китайського знаку японською мовою. У деяких ієрогліфів може бути відразу декілька кунйомі, а може й не бути зовсім.
Інші прочитання Існує багато сполучень ієрогліфів, для вимови складових яких використовуються і онйомі, і кунйомі. Такі слова називають «дзубако» (重箱 — «навантажена скриня») або «юто» (湯桶 — «діжка окропу»). Самі ці два терміни є автологічними: перший знак у слові «дзубако» читається за онйомі, а другий — за кунйомі. У слові «юто» — навпаки.
Інші приклади подібних змішаних прочитань: 金色 кін'іро — «золотий» (он-кун), 空手道 каратедо — «карате» (кун-кун-он).
Деякі кандзі мають маловідомі читання — нанорі (名乗り — «назва імені»), які зазвичай використовуються при озвучуванні власних імен. Як правило, нанорі близькі за звучанням до кунйомі. У топонімах також іноді застосовуються нанорі, або навіть такі читання, які ніде більше не зустрічаються.
Ґікун (義訓) — прочитання сполучень ієрогліфів, що не мають прямого стосунку до кунйомі або онйомі окремих знаків, а належать до змісту всього ієрогліфічного сполучення. Наприклад, сполучення 一寸 можна прочитати як «іссун» (тобто «один сун»), однак насправді це неподільне сполучення читатиметься як «тьотто» («небагато»). Ґікун часто зустрічається в японських прізвищах.
Використання атедзі для запису запозичених слів приводило до появи нових значень в ієрогліфів, а також сполучень, прочитання яких було незвичними. Наприклад, застаріле сполучення 亜細亜 адзіа раніше використовувалося для ієрогліфічного запису частини світу — Азії. Сьогодні для запису цього слова використовується катакана, проте знак 亜 набув сенсу «Азія» у таких сполученнях як «тоа» 東亜 («Східна Азія»).
Із застарілого ієрогліфічного сполучення 亜米利加 (амеріка — «Америка») був узятий другий знак, від якого виник неологізм 米国 (бейкоку), який буквально можна перекласти як «рисова країна», хоча насправді це сполучення позначає Сполучені Штати Америки.
Вибір варіантів Слова для подібних понять, таких як «схід» (東), «північ» (北) і «північний схід» (東北) можуть мати зовсім різні вимови: хіґасі і кіта є прочитаннями кунйомі і використовуються для перших двох ієрогліфів, тоді як «північний схід» буде читатися за онйомі — тохоку. Вибір правильного читання ієрогліфа є одним із найважчих аспектів вивчення японської мови.
Як правило, при читанні сполучень ієрогліфів вибираються їхні онйомі. Такі сполучення називаються японською дзюкуґо 熟語. Наприклад, сполучення 情報 (дзьохо, «інформація»), 学校 (ґакко, «школа») і 新幹線 (сінкансен) читаються саме за таким шаблоном.
Ієрогліф, що розташований окремо від інших ієрогліфічних знаків і оточений каною, зазвичай читається за кунйомі. Це стосується як іменників, так і відмінюваних дієслів та прикметників. Наприклад, 月 (цукі, "місяць), 情け (насаке, «жалість»), 赤い (акаі "червоний), 新しい (атарасії, «новий») 見る (міру, «дивитися») — у всіх цих випадках використовується кунйомі.
Ці два основні шаблонні правила мають багато винятків. Кунйомі також можуть утворювати складені слова, хоча вони зустрічаються рідше, ніж сполучення з онйомі. Серед прикладів можна навести 手紙 (теґамі, «лист»), 日傘 (хіґаса, «сонячна парасолька») або відоме словосполучення 神風 (камікадзе, «божественний вітер»)Під час другої світової війни японці читали слово «божественний вітер» як «сінпу» за читанням онйомі. Читання камікадзе, ймовірно, виникло внаслідок помилки американських перекладачів, які використали читання кунйомі. Згодом помилковий варіант став нормою у японській мові.. Такі сполучення також можуть супроводжуватися окуріґаною. Наприклад, 歌い手 (утаіте, «співак») або 折り紙 (оріґамі). Однак деякі з таких сполучень можуть бути записані й без неї — наприклад, 折紙 (оріґамі).
З іншого боку, деякі ієрогліфи, що стоять у тексті окремо, також можуть читатися за онйомі: 愛 (ай «любов»), 禅 (дзен), 点 (тен «позначка»). Більшість із таких ієрогліфів просто не мають кунйомі, що виключає можливість помилки.
У цілому, ситуація з прочитаннями онйомі досить складна, оскільки багато знаків мають декілька таких прочитань. Для порівняння — 先生 (сенсей, «учитель») і 一生 (іссьо, «ціле життя»).
У японській мові існують омографи, які можуть читатися по-різному залежно від значення, як українські «за́мок» і «замо́к». Наприклад, сполучення 上手 може читатися трьома способами: дзьодзу («вмілий»), увате («верхня частина, перевага») або каміте («верхня частина, верхня течія»). Додатково, сполучення 上手い читається як умай («вправний»).
Деякі відомі топоніми, включаючи Токіо (東京, токьо) і саму Японія (日本, ніхон чи інколи ніппон) читаються за онйомі, втім більшість японських топонімів читаються за кунйомі (наприклад, 大阪 Осака, 青森 Аоморі, 広島 Хіросіма). Прізвища й імена також, як правило, читаються за кунйомі. (наприклад, 山田 Ямада, 田中 Танака, 鈴木 Судзукі). Однак іноді зустрічаються власні імена, у яких змішані кунйомі, онйомі та нанорі. Прочитати їх можна лише маючи певний досвід (наприклад 大海 Дайкай (он-кун), 夏美 Нацумі (кун-он)).
Фонетичні підказки