Трику́тник Рело́ () — плоска опукла геометрична фігура, найпростіша після кола фігура сталої ширини. Утворюється перетином трьох однакових кіл з радіусом і центрами, розміщеними у вершинах рівностороннього трикутника зі стороною , де — число, яке називають шириною отриманої фігури.
Сталість цієї ширини означає наступне: якщо до трикутника Рело провести пару паралельних опорних прямихОпорна пряма проходить через одну точку границі фігури, не розділяючи при цьому фігуру на частини., то відстань між ними завжди буде дорівнювати , незалежно від обраного напрямку. Одна з цих прямих завжди проходить через одну з вершин трикутника, а друга є дотичною до протилежної дуги.
Трикутник Рело обмежує негладку замкнуту опуклу криву, яка має таку ж назву. Вона походить від прізвища німецького механіка Франца Рело, який першим продемонстрував сталість ширини цієї фігури та використовував її у своїх механізмах .
Серед інших фігур сталої ширини трикутник Рело виділяє низка його граничних властивостей — найменша площа, найменший можливий кут при вершині, найбільша асиметричність щодо центру. Також трикутник набув поширення в техніці — на його основі були створені кулачкові та грейферні механізми, роторний двигун Ванкеля, і навіть дрилі, що дозволяють свердлити квадратні отвори.
Історія
Рело не є першовідкривачем цієї фігури, хоча він і детально дослідив її. Зокрема, він розглядав питання про те, скільки контактів (в кінематичних парах) необхідно, щоб запобігти рухові плоскої фігури, і на прикладі викривленого трикутника, вписаного в квадрат, показав, що навіть трьох контактів може бути недостатньо для того, щоб фігура не оберталася.
Деякі математики вважають, що першим продемонстрував ідею трикутника з рівних дуг кола Леонард Ейлер у XVIII столітті. Проте, такий трикутник можна знайти ще раніше, у XV столітті його згадував у своїх рукописах Леонардо да Вінчі. Зокрема, трикутник Рело зустрічається в його манускриптах A і B (зберігаються в Інституті Франції), а також в Мадридському кодексі.
Приблизно в 1514 році Леонардо да Вінчі створив одну з перших у своєму роді мап світу. Поверхня земної кулі на ній була розділена екватором і двома меридіанами (кут між площинами цих меридіанів дорівнює 90°) на вісім сферичних трикутників, які були показані на площині карти трикутниками Рело, зібраними по чотири навколо полюсів .
Ще раніше, в XIII сторіччі, будівничі церкви Богоматері в Брюгге використовували трикутник Рело як форму для деяких вікон.
Властивості
Основні геометричні характеристики
Якщо ширина трикутника Рело дорівнює , то його площа дорівнює
периметр
радіус вписаного кола
а радіус описаного кола .
Симетрія Трикутник Рело має осьову симетрією. Він має три осі симетрії другого порядку, кожна з яких проходить через вершину трикутника і середину протилежної дуги, а також одну вісь симетрії третього порядку, що перпендикулярна до площини трикутника і проходить через його центрЦентр трикутника Рело — це точка перетину всіх медіан, бісектрис та висот його правильного трикутника.. Таким чином, група симетрій трикутника Рело складається з шести відображень (включаючи тотожне) і збігається з групою симетрій правильного трикутника.
Побудова циркулем Трикутник Рело можна побудувати за допомогою одного лише циркуля, не користуючись лінійкою. Ця побудова зводиться до послідовного проведення трьох однакових кіл. Центр першого можна обрати довільно, центром другого може бути будь-яка точка першого кола, а центром третьої — будь-яка з двох точок перетину перших двох кіл.
Властивості, спільні для всіх фігур сталої ширини Трикутник Рело, як фігура сталої ширини, має всі властивості, що характерні для будь-якої іншої фігури з цього класу. За теоремою Барб'є периметр трикутника Рело шириною дорівнює . З кожною із своїх опорних прямих трикутник Рело має лише по одній спільній точці. Відстань між двома довільними точками трикутника Рело шириною не може перевищувати . Відрізок, що сполучає точки дотику двох паралельних опорних прямих до трикутника Рело, є перпендикуляром до цих опорних прямих; Через довільну точку границі трикутника Рело проходить хоча б одна опорна пряма. Через кожну точку границі трикутника Рело проходить охоплювальне його коло радіусом , до того ж опорна пряма, що проведена до трикутника Рело через , торкається цього кола в точці . Радіус кола, що має не менше трьох спільних точок с границею трикутника Рело шириною , не перевищує . За теоремою про множини сталої ширини? трикутник Рело неможливо розділити на дві фігури, діаметр яких був би меншим від ширини самого трикутника. Трикутник Рело, як і будь-яку іншу фігуру сталої ширини, можна вписати у квадрат, а також у правильний шестикутник.
Унікальні властивості Трикутник Рело має низку властивостей, яких не мають інші фігури сталої ширини.
Найменша площа Серед усіх фігур сталої ширини трикутник Рело має найменшу площу. Це твердження має назву теореми Бляшке — Лебега (на честь німецького геометра Вільгельма Бляшке, котрий опублікував теорему у 1915 році, і французького математика Анрі Лебега, який сформулював її у 1914 році). У різний час варіанти її доведення пропонували Мацусабуро Фудзівара (1927 та 1931 рік), Антон Маєр (1935 рік), Гарольд Егглстон (1952 рік), Абрам Безикович (1963 рік), Дональд Шакеріан (1966 рік), Еванс Харрелл (2002 рік) та інші математики .
Визначити площу трикутника Рело можна додаванням до площі внутрішнього рівностороннього трикутника
площ трьох однакових кругових сегментів, що спираються на кут 60°
тоді площа трикутника Рело становить .
Фігура, що має протилежну граничну властивість — круг. Серед усіх фігур заданої сталої ширини його площа
є максимальноюЦе твердження випливає із сукупності двох теорем — класичної ізопериметричної задачі Дідони і теореми Барб'є.. Однак площа відповідного трикутника Рело менша лише на ~10,27 %. В цих незначних межах лежать площі усіх решти фігур заданої сталої ширини.
Найменший кут Через кожну вершину трикутника Рело, на відміну від інших його граничних точок, проходить не одна опорна пряма, а нескінченна множина опорних прямих. Перетинаючись у вершині, вони утворюють пучок. Кут між крайніми прямими цього пучка називається кутом біля вершини. Для фігур сталої ширини кут біля вершин не може бути меншим від 120°. Єдина фігура сталої ширини, що має кути, рівні 120° — це трикутник Рело.
Мінімальна центральна симетрія
З усіх фігур сталої ширини трикутник Рело має центральну симетрію у мінімальній мірі. Для того, щоб дати кількісну оцінку його симетричності, можна скористатись різними методами. Один з них — це міра Ковнера — Безиковича. У загальному випадку для опуклої фігури вона дорівнює
де — площа фігури, — центрально-симетрична опукла фігура максимальної площі, що міститься у фігурі . Для трикутника Рело такою фігурою є шестикутник з викривленими сторонами, що отримується перетином цього трикутника Рело зі своїм образом при центральній симетрії відносно свого центраЦентр трикутника Рело — це точка перетину усіх медіан, бісектрис і висот його правильного трикутника.. Міра Ковнера — Безиковича для трикутника Рело дорівнює
Інший метод — це міра Естерманна
де — центрально-симетрична фігура мінімальної площі, що містить . Для трикутника Рело — це правильний шестикутник, тому міра Естерманна дорівнює
Для центрально-симетричних фігур міри Ковнера — Безиковича і Естерманна дорівнюють одиниці. Серед фігур сталої ширини центральну симетрію має лише коло, яке (разом з трикутником Рело) і обмежує спектр можливих значень їх симетричності.
Кочення по квадрату
Нехай фігура сталої ширини вписана у квадрат зі стороною, рівною ширині фігури, причому напрямок сторін квадрата може бути вибрано довільно. Ця властивість повністю характеризує фігури сталої ширини. Іншими словами, довільна фігура, навколо якої можна «обертати» описаний квадрат, буде фігурою сталої ширини. Трикутник Рело — не виняток, він вписаний у квадрат і може обертатися у ньому, постійно торкаючись усіх чотирьох сторін .
Кожна вершина трикутника при його обертанні «проходить» майже весь периметр квадрата, відхиляючись від цієї траєкторії лише в кутах — там вершина описує дугу еліпса. Центр цього еліпса розташований в протилежному куті квадрата, а його велика та мала осі повернені на кут в 45 ° відносно сторін квадрата і рівні
де — ширина трикутника. Кожний з чотирьох еліпсів торкається до двох суміжних сторін квадрата на відстані
від кута.
Еліпс (позначений червоним кольором), що окреслює один з кутів фігур (її границю виділено чорним кольором), який покриває трикутник Рело при обертанні в квадраті Кут, що покривається обертанням фігури. Підписані точки дотику сторін квадрата з еліпсом. Світло-жовтим кольором показано не покритий при обертанні кут квадрата
Центр трикутника Рело при обертанні рухається траєкторією, що складається з чотирьох однакових дуг еліпсів. Центри цих еліпсів розташовані у вершинах квадрата, а осі повернуті на кут в 45° відносно сторін квадрата і дорівнюють .
Еліпс (виділений червоним кольором), що окреслює чверть кривої, по якій рухається центр трикутника Рело при обертанні в квадраті Траєкторія центру трикутника Рело при обертанні в квадраті. Виділено точки спряження чотирьох дуг еліпсів. Для порівняння показано коло (синім кольором), що проведене через ці ж чотири точки
Площа кожного з чотирьох не покритих обертанням кутків дорівнює
і, віднявши їх від площі квадрата, можна отримати площу фігури, яку утворює трикутник Рело при обертанні у ньому
Різниця з площею квадрата складає всього близько 1,2 %, тому на основі трикутника Рело створюють свердла, які дозволяють отримувати практично квадратні отвори.
Застосування
Свердління квадратних отворів
Свердло з перерізом у формі трикутника Рело і різальними окрайками, що збігаються з його вершинами, дозволяє отримувати майже квадратні отвори з прямими сторонами, але закругленими кутами (див. розділ Кочення по квадрату). Однак при обертанні такого свердла його центр не буде залишатися на місці, як це відбувається у випадку традиційних спіральних свердел, а буде описувати криву, що складається з чотирьох дуг еліпсів. Тому патрон, в якому затиснуте свердло, не повинен перешкоджати цьому руху.
Вперше зробити подібну конструкцію вдалося Гаррі Уаттсу, англійському інженеру, який працював у США. Для свердління він використовував напрямний шаблон з квадратним прорізом, в якому рухалося свердло, вставлене в «плавучий патрон». Патенти на патрон і свердло були отримані Уаттсом в 1917 році. Продаж нових дрилів здійснювала фірма Watts Brothers Tool Works . Ще один патент США на схожий винахід було видано в 1978 році.
Двигун Ванкеля
Інший приклад використання можна знайти в двигуні Ванкеля: ротор цього двигуна виконаний у вигляді трикутника Рело. Він обертається всередині камери, поверхня якої виконана по епітрохоїді. Вал ротора жорстко з'єднаний з зубчастим колесом, яке зчеплене з нерухомою шестернею. Такий тригранний ротор обкочується навколо шестерні, весь час торкаючись вершинами внутрішніх стінок двигуна і утворюючи три області змінного об'єму, кожна з яких по черзі є камерою згоряння. Завдяки цьому двигун виконує три повних робочих цикли за один оберт.
Двигун Ванкеля дозволяє здійснити чотиритактний термодинамічний цикл без застосування механізму газорозподілу. Сумішоутворення, запалювання, змащення, охолодження і запуск у ньому принципово такі самі, як у звичайних поршневих двигунах внутрішнього згоряння.
Двигуни Ванкеля в 2-3 рази менші за масою і розмірами, ніж звичайні поршневі двигуни внутрішнього згоряння аналогічної потужності. Також вони дозволяють отримати крутний момент без використання колінчастого вала та шатунів.
Грейферний механізм
Грейферний механізм плівкового кінопроєктора, що відповідає за «дискретне» протягування стрічки, використовує трикутник Рело, котрий обертається всередині рухомого квадрата.
Кришки для люків