Массалія

Массалія (грецькою : Μασσαλία; латинською : Массілія, сучасний Марсель) була стародавньою грецькою колонією, що робить його «другим найстарішим містом Франції»Roger Duchêne et Jean Contrucci, Marseille : 2600 ans d'histoire, Fayard, 1998, 862 p. та одне з найстаріших постійно населених поселень Європи.. Походження назви пов'язують з грецьким словом «поселення», хоча деякі теорії припускають фінікійське коріння, що означає «місце молитви» або «гавань» чи запозичення у місцевих лігурійських племен.

Історія Засновано в 600 р. до н. е. фокейськими торгівцями Протисом і Симосом й впливою жрицею Аристархою на середземноморському узбережжі сучасної Франції, на сході від річки Рони, на каланці (лагунне та болотисте місце), що утворює гирло річки Ібелькос, нинішнього Ювона, іонійськими поселенцями з Фокеї, в Західній АнатоліїLa Constitution des Marseillais est citée dans un ouvrage disparu dont l'existence est mentionnée par Athénée de Naucratis, qui n'en conserve qu'un fragment, Deipnosophistes, XIII, 36. Навколо мешкали лігури-сегобриги на чолі із вождем Нанном. Мешканці цього узбережжя, можливо, також контактували з фінікійськими, етруськими або іберійськими мореплавцями та торговцямиDominique Garcia, Les Celtes de Gaule méditerranéenne, définition et caractérisation dans M. Szabo (dir.), Celtes et Gaulois, l’Archéologie face à l’Histoire, 3 : les Civilisés et les Barbares (du ve au iie siècle), Glux-en-Glenne, Bibracte, Centre archéologique européen, 2006, p. 63-76. Вже невдовжі фокейські колоністи вступили у протистояння з тірською колонією Карфаген за місця для рибальства. Перемога над останнім у першій рибальській війні, що завершилася 580 року до н.е., сприяло приєднанню до Массалії Пітіузьським островів та розширення меж дії торгівельного й рибальського флотів Массалії. У 560-х роках до н.е. Массалія здобула нову перемогу над Карфагеном у другій рибальській війні, внаслідок чого позиції останнього суттєво ослабли у Західному середземномор'ї.

Після захоплення Фокеї персами в 545 році до н. е. нова хвиля поселенців (10 тис.) на чолі із Креонтіадом втекла до колонії. . З них бл. 4 тис. фокейців залишилося в Массалії, а решта заснувала колонію Алалію на Корсиці.

Після середини VI століття до н. е. Массалія стала важливим торговим пунктом західного Середземномор'я. Відносини між массаліотам та лігурами і сегобригами не завжди були гармонійними. Останні на чолі із Команом, вождем сегобригів, атакував Массалію, але зазнав поразки. Їхня поразка дозволила массаліотам розширити свою територію (хору). Вони панували в нижній долині Ювон і простягалися до гірського масиву Марсельвер. Водночас з союзі з іншою фокейською колонією Алалія на Корсиці Массалія вступило у протистояння з Карфагеном. Наслідком стала морська битва при Алалії 535 року до н.е., в якій брали участь 40 массаліотських трієр. Проте массаліоти вважали себе переможцями, оскільки фактично отримали контроль над східним узбережжям Лігурії, а катойкії (торгівельні центри) служили опорними пунктами, такими як Ольбія, або торговими постами, такими як Антиполіс, що простягалися на захід зі своїми емпоріями. На честь цієї перемоги вони побудували скарбницю Массаліотів в Дельфах. Разом з тим колонія Емпоріон невдовзі здобуває незалежність від Массалії. Також було втрачено Пітіузькі острови на користь Карфагену.

Кінець VI та V століть до н.е. ознаменувався успіхом територіальної та торгівельної експансії Массалії вздовж узбережжя та у глибинці, що поширився до берегів Етан-де-Берр та дельти Рони, зі створенням фортець Теліне (Арль) та Авеніотес. Це призвело до конфліктів з з фінікійськими союзами на чолі із Гадесом і КарфагеномMichel Gras, « Marseille, la bataille d'Alalia et Delphes », Dialogues d'histoire ancienne, vol. 13, no 1,‎ 1987, p. 161-181.

Він переріс у створення власних колоній на морському узбережжі Галлії Нарбоненської протягом 4-го і 3-го століть до нашої ери, включаючи Агату (кінець 5-початок 4 ст. е.), Olibia (бл. 325), Тавренцій (початок 3 ст.), Антиполіс і Нікея (бл. середини III ст.). Массалія була відома в стародавні часи своїми дослідниками: Євтимен подорожував до західного узбережжя Африки наприкінці VI століття до н.e., а Піфей досліджував північно-західну Європу наприкінці 4 століття до н.e..

Протягом V століття до н.е. поліс переживав великий період процвітання завдяки миру в західному Середземномор'ї, спричиненому поразкою карфагенян при Гімері на Сицилії (480 р. до н. е.), а невдовзі після цього поразкою етруськів при Кумах (474 ​​р. до н. е.) проти сіракузян. Ця поразка ознаменувала кінець динамізму південних етруських міст, і торгові шляхи біля узбережжя Кампанії перейшли під контроль Сіракуз. Протягом майже 70 років массаліотські кораблі могли безперешкодно плавати Тирренським морем. На межі IV до н.е. посилення Карфагенської держави, розпад Афінського морського союзу та політичні та економічні проблеми, з якими зіткнулися Сіракузи, вплинули на масалійську морську торгівлю. Це призвело до періоду економічного спаду Массалії, а розширення ролі в галльській торгівлі не змогло таке компенсувати. В цей же період встановлюються дружні відносини з Римською республікоюStrabon. Géographie. V, 1, 4, а 389 року до н.е. між державами було підписано союзний договір на рівних умовах (). Массалійським відвідувачам Риму були надані певні привілеї, такі як право на громадську гостинність, почесний привілей (місце серед сенаторів для відвідування видовищ) та імунітети (право торгувати в Римі без сплати податків). Таким чином, протягом сотень років Марсель зберігав свою номінальну незалежність, хоча й жив під певним захистом. Формальний союз тривав з 389 по 49 рік до н.е., до початку громадянської війни між Гаєю Юлієм Цезарем і Гнеєм Помпеєм Великим.

Створення наприкінці III ст. до н.е. племенного союзу салювіїв спричинило політичний тиск на Массалію. На узбережжі лігурійські пірати одночасно змушували грецьке місто постійно посилювати захист своїх морських торгових шляхів, створюючи епітейхісмати (колоніальні укріплення). Археологія виявляє сліди наземних військових втручань навколо Етан де Берр ще близько 200 р. до н. е.Livius, Epit. 60. З 181 року до н.е. почав закликати Рим на допомогу проти салювіїв та лігурів, давши тому привід для загарбання Лігурії та початку створення провінції Нарбовнської Галлії.

Колонія залишалася вірним союзником Риму протягом усіх Пунічних воєн (264—146 рр. до н. е.). Відступ Карфагена від Іберійського узбережжя після його поразки в Другій Пунічній війні (218—201) надав Массалії панування над Левовою затокою, а падіння Карфагена в 146 році, ймовірно, призвело до активізації торгівлі між грецькою колонією та кельтиберами.

У 125 році до н.е. Массалія знову запросила Рим на допомогу проти салювіїв. Внаслідок війни 124—121 років до н.е. римляни захопили землі племенного союзу салювіїв, міцного закріпившись в регіоні. Завойований регіон отримав назву Трансальпійська Галлія. Гней Доміцій, призначений там проконсулом, з 120 по 117 рік до н.е. розширив римські володіння. У 118 році до н.е. він проклав сухопутний шлях, Віа Доміція, між Іберійськими територіями, тобто сучасною Іспанією та Цизальпінською Галлією. Він заснував римську колонію в Нарбонні. Массалія та її зменшені землі утворили вільний анклав у Трансальпійській Галлії.

Спочатку Массалія обрала нейтралітет під час Громадянської війни між Цезарем і Сенатом, але все ж таки стала на бік противників Цезаря після прибуття Луція Доміція Агенобарба. Місто було обложено в 49 році до н. е., і врешті-решт довелося здатися армії Цезаря, що закінчилося знищенням її військового флоту. Після цієї поразки Массалія втратила більшу частину своєї внутрішньої території та була приєднана до провінції Нарбонська Галлія.

Протягом римського та пізнього античного періодів місто, тоді відоме як Массілія на латині, залишалося головним центром морської торгівлі. Він став civitas в межах Римської імперії не пізніше бл. 300 року н. е. 310 року імператор Максиміан намагався сховатися у місті, але населення відкрило брами військам імператора Костянтина ITimothy D. Barnes, Constantine and Eusebius, Harvard University Press, 1984, p. 34–35.

Територія Найдавніших слідів грецького поселення безпосередньо на цілинному ґрунті в найзахіднішій частині ділянки (пагорб Сен-Лоран). Місто швидко розширювалося, поширившись до східного схилу Бютт-де-Мулен. Зрештою, воно охопило третій пагорб (відомий як Бютт-де-Карм) до кінця VI ст. до н.е., досягли площі у 40 гаTréziny H. Urbanisme archaïque des villes ioniennes // REA. 2006. T. 108. № 1. р. 234. Остаточне розширення в елліністичний період дозволило йому досягти площі приблизно 50 гектарів, розмір якої місто не перевищувало до XVII століття.

Населення У V—IV ст. до н.е. населення коливалося від 30 000 до 40 000 осіб, що робило її одним з найбільших міських центрів Галлії. У 2-й пол. I ст. до н.е. воно вже становило 20 тис. осібBats M. Le territoire de Marseille Grecque: réfexions et problèmes // EM. 1986. V. 1. р. 17–42.

Опис Місто було розділено на квартали з вулицями під прямим кутом, які утворюють цілісні групи, адаптовані до природного рельєфу місцевості. Уздовж берегу вулиці мали різні осі, тоді як схили пагорбів розташовані у вигляді регулярної сіткиH. Tréziny, « Trames et orientations dans la ville antique : lots et îlots » dans Marc Bouiron (dir.) et Henri Tréziny (dir.) (Actes du colloque international d'archéologie tenu à Marseille les 3-5 novembre 1999), Marseille : trames et paysages urbains de Gyptis au Roi René, Marseille, Édisud, coll. « Études massaliètes » (no 7), 2001, p. 137-145.

Відомо небагато пам'яток цього періоду; Страбон згадує Ефесіон, присвячений Артеміді, та святилище Аполлона Дельфініоського. Деякі археологічні знахідки стосуються релігійних споруд: капітель кінця VI ст. до н.е., знайдено повторно використаною в сучасній стіні, та стели з сидящими богинями (можливо, зі святилища Кібели)H. Tréziny, « Les Lieux de culte dans Marseille grecque » dans Antoine Hermary (dir.) et Henri Tréziny (dir.), Les Cultes des cités phocéennes, Marseille, Édisud, coll. « Études massaliètes » (no 6), 2000, p. 81-99.

Біля підніжжя площі Ленш розташовано підвали Сен-Совера – єдина будівля, що збереглася з античності та завжди була відома; вважають її стародавнім фонтаном або зерносховищем чи арсеналом. Вона позначала топографічну межу між нижньою частиною (на південь), поблизу порту, та перевалом між пагорбами Сен-Лоран та де-Мулен. Вважається, що грецька агора розташовувалася на місці римського форуму, на південь від підвалів Сен-СовераH. Tréziny, « Les Caves Saint-Sauveur et les forums de Marseille » dans Bouiron et Tréziny 2001, p. 213-223. Розкопки також виявили термальну споруду IV ст. до н.е.

За межами міських стін розкопки виявили земельний реєстр, встановлений ще наприкінці VI ст. до н.е., а також свідчення глиняних кар'єрів, яких було багато в геологічному субстраті (місцевість Алькасар)M. Bouiron, « Le Site de l'Alcazar de la fondation à nos jours », Archéologia, no 435,‎ juillet-août 2006, p. 41.

Міські стіни датуються VI століттям до н.е. та містять численні залишки жител та вулицьFr. Conche, « Les Fouilles du 9, rue Jean-François Leca » dans Bouiron et Tréziny 2001, p. 131-136. Залишки укріплень IV ст. до н.е. було виявлено у двох місцях міста. У середині II ст. до н.е. усі укріплення було перебудовано з використанням великих блоків рожевого вапняку. Цей вал досі помітно в Саду Залишків (нахилена вежа та так звана стіна Крінас)H. Tréziny, « Les Fortifications de Marseille dans l'Antiquité » dans Marc Bouiron (dir.) et Henri Tréziny (dir.) (Actes du colloque international d'archéologie tenu à Marseille les 3-5 novembre 1999), Marseille : trames et paysages urbains de Gyptis au Roi René, Marseille, Édisud, coll. « Études massaliètes » (no 7), 2001, p. 45-57.