Жозефі́на Бе́йкер (, до шлюбу Фрі́да Джозефі́н МакДо́нальд, ; , Сент-Луїс, Міссурі, США — , Париж, Франція) — американо-французька співачка, акторка, танцюристка, джазвумен, активістка громадянських прав, розвідниця та письменниця.

Життєпис Позашлюбна донька музиканта-ударника єврейського походження Едді Карсона (за деякими даними) та чорної пралі Керрі Макдональд. 1907 року народився брат Жозефіни Річард, а батько покинув сім'ю. 1911 року мати Жозефіни вдруге вступила в шлюб, в якому народила ще двох сестер Жозефіни. Вітчим Жозефіни та Річарда Артур Мартін усиновив дітей.

2 липня 1917 року сім'я Жозефіни пережила різанину, в результаті якої за різними даними в Сент-Луїсі загинуло більше сотні людей. Ці події дуже вплинули на Жозефіну, і згодом вона стала затятою борчинею з расизмом.

13-річною дівчинкою Жозефіну видали в шлюб з набагато старшим за неї Віллі Велсом (союз протримався кілька тижнів). Того ж року Жозефіна вперше виступає статисткою в театрі «Букер Вашингтон» () в Сент-Луїсі.

1921 року Жозефіна одружилася з провідником залізниці Віллі Бейкером. Розлучившись 1925-го, залишила собі прізвище Бейкер.

1941 року Бейкер перенесла мертвонародження, після чого була змушена перенести гістеректомію. Протестуючи проти расизму, Бейкер усиновила 12 дітей: Маріанну, народжену у Франції, Стелліну, народжену в Марокко, та 10 хлопчиків: Акіо, корейського походження, Жанно, японського походження, Луїса, колумбійського походження, Ярі, нар. у Фінляндії, французького походження Жана-Клода і Ноеля, Мойса, ізраїльського походження, Брагіма, івуарійського походження та Мара венесуельського походженняStephen Papich, Remembering Josephine. pg. 149 . Певний час Бейкер жила з дітьми та великою кількістю персоналу в замку Шато-де-Міланд у провінції Дордонь.

Є свідчення бісексуальности Бейкер. Її син Жан-Клод і співавтор Кріс Чейс у книзі «Жозефіна: голодне серце» () стверджують, що Жозефіна брала часть у численних лесбійських сценах, як до, так і після весілля. Вони навіть перерахували імена її партнерок: Клара Сміт, Евелін Шеппард, , і Мілдред Смалвуд були чорношкірими, знайомились під час гастролей. Є докази роману Жозефіни Бейкер з Фрідою Кало .

8 квітня 1975 року відбулась прем'єра шоу «Жозефіна», яким знаменита танцюристка відсвяткувала 50-річчя сценічної діяльності. Незабаром у Жозефіни Бейкер стався крововилив у мозок, від наслідків якого вона померла 12 квітня того ж року . Жозефіна Бейкер стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями, в Монте-Карло.

Кар'єра Творчу кар'єру Жозефіна Бейкер почала у 16 років у «Стандарт Театрі» () у Філадельфії. Пізніше вона переїхала у Нью-Йорк і отримала роботу у водевілі, з яким півроку гастролювала країною. З 1923 по 1924 року Бейкер — хористка в музичній комедії «Shuffle Along» в Нью-Йорку та виступала в чорному ревю «The Chocolate Dandies». Після виступів у нью-йоркському клубі «Plantation Club» Бейкер отримала роботу в «La Revue Nègre», прем'єра якого відбулася в Парижі 2 жовтня 1925 року в «Театрі на Єлисейських полях».

Своєю хореографією Жозефіна Бейкер стрімко завоювала визнання паризької публіки, яка в її виконанні вперше побачила чарльстон. У 1926—1927 роках Бейкер стала зіркою Фолі-Бержер. Вона виступала в двох ревю у своїй знаменитій банановій спідниці. Після виступу в Берліні німецькі нудисти, для яких Бейкер стала символом свободи, запропонували їй відвідати їх співтовариство, на що отримали ввічливу відмову .

Через неймовірні костюми і танці Бейкер було заборонено виступати у Відні, Празі, Будапешті та Мюнхені, що робило артистку ще привабливішою для публіки. На борту корабля «Джуліо Чезаре» (Giulio Cesare) Бейкер співала в каюті Ле Корбюзьє, який малював її оголеною, а після цього створював свої нові будівлі в дусі її танців. Після зустрічі з Бейкер Корбюзьє побудував віллу «Савой» ().

1934 року Бейкер виконала провідну роль в опері Жака Оффенбаха 1875 року в театрі «Маріні» () на Єлисейських Полях у Парижі, прем'єра якої відбулась у грудні того ж року.

1937 року Бейкер, повернувшись у Францію після гастролей у США, одружилася з Жаном Ліоном, євреєм за походженням, і отримала французьке громадянствоJosephine Baker by Susan Robinson, Gibbs Magazine .

Бейкер полюбила нову батьківщину, і з початком Другої світової війни погодилась шпигувати на користь Франції в антигітлерівській коаліції. Популярність допомогла їй у розвідці: Бейкер відвідувала кафе, посольства, де завжди могла почути потрібну інформацію.

Після війни Бейкер за свою підпільну діяльність з рук генерала Шарля де Голля отримала медаль «медаль Опору», а також стала кавалером Ордена Почесного легіону .

У січні 1966 року Фідель Кастро запросив Бейкер на Кубу для виступу в музичному театрі в Гавані. У квітні того ж року на її виступ прийшла рекордна кількість глядачів. 1973 року Бейкер відкрила Карнегі-хол. 1974 року вона з'явилась на вечорі у театрі «Лондон Палладіум».

Правозахисна діяльність У Франції Бейкер підтримувала рух за цивільні права у США в 1950-х. Вона усиновила 12 сиріт різного походження, протестуючи проти расизму .

1951 року Бейкер звинуватила Шермана Біллінгслі в Мангеттені за відмову в обслуговуванні . Пізніше журналіст газети «Нью-Йорк Таймс» зв'язався з сином Бейкер Жаном-Клодом, який читав справу матері, ведену ФБР, і вважав чутки про інцидент з матір'ю перебільшеними.

Бейкер працювала в Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення (). 1963 року вона виступила на марші у Вашингтоні на боці Мартіна Лютера Кінга . Одягнена у форму Вільної Франції, з медаллю ордена Почесного легіону, вона була єдиною жінкою на мітингу . Після вбивства Кінга його вдова Коретта Скотт Кінг запропонувала Бейкер зайняти його місце. Після багатоденних роздумів Бейкер відмовилась з аргументом, що її діти «надто малі, щоб втрачати матір» .

Пам'ять

Місце Жозефіни у Монпарнасі названо її іменем. Її було включено до списку St. Louis Walk of Fame, це список відомих людей з Сент-Луїсу, які зробили внесок у культуру США, а також до Зали відомих людей з Міссурі (Hall of Famous Missourians).

Фільмографія

La Sirène des tropiques (1927) Zouzou (1934) Princesse Tam Tam (1935) Fausse alerte (1940) Moulin Rouge (1941) An jedem Finger zehn (1954) Carosello del varietà (1955) Grüsse aus Zürich (1963)

Примітки

Посилання Офіційний сайт Замок Жозефіни у Франції