Політична історія

Меровінги

Германські племена франків жили вздовж нижньої течії Рейну. На чолі кожного племені стояв свій військовий вождь. Аполінарій Сідоній (V ст..) описує франків так:

З голови на обличчя спадає їхнє руде волосся, голена потилиця сяє на сонці. У них світлі очі сіро-блакитного відтінку, і всі вони чисто поголені. Замість бороди носять рідкі вуса, за якими старанно доглядають…Чоловіки носять тісний одяг. Розважаються ж вони тим, що кидають дволезові сокири та списи на великі відстані. Кинувши спис, вони стрибками намагаються його випередити, щоб, таким чином, першими досягти ворога. Любов до війни у них закладається з дитинства.Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», с.45 Наприкінці V ст. серед франкських вождів виділився Хлодвіг (481—511 рр.), який був третім у династії Меровінгів, що походили від легендарного вождя Меровея — «народженого морем». Він спромігся підкорити своїй владі всіх франків. Хлодвіг був хитрим, жорстоким, обачливим, віроломним, безпринципним, вступив у союз із вождями інших племен і вирушив для завоювання Галлії, якою після загибелі Західної Римської імперії управляв колишній римський намісникТурский Григорий История франков http://krotov.info/acts/06/turskiy/ . 486 року франки біля міста Суассона розгромили військо римлян і підкорили собі частину Галлії. Внаслідок цього завоювання склалася початкова територія Франкської держави.

Здобувши перемогу при Суассоні, франки серед іншої здобичі захопили дивної краси і розмірів чашу. Хлодвіг попросив віддати цю чашу йому понад належну йому частку. Воїни відповіли: «Роби все, що тобі заманеться, бо ніхто не може опиратися твоїй владі». Але один воїн підійняв бойову сокиру і розрубав чашу, сказавши: «Нічого з цього не отримаєш, крім того, що дісталося тобі за жеребом». Всі були вражені цими словами, а король приховав образу. Через рік він наказав всьому війську зібратися на військовий огляд. І ось, обходячи ряди, підійшов до цього воїна і сказав: «Ніхто не тримає у такому безладі зброю, ніж ти». Вирвавши у нього сокиру, кинув її на землю, а коли воїн нахилився, щоб підняти сокиру, король розрубав йому голову. «Так, — сказав він, — ти вчинив із чашею у Суассоні». Коли воїн помер, Хлодвіг наказав іншим розійтися по домівках, вселивши їм ще більший страх до себе. «Легенда про Суассонську чашу» Вдаючись до підкупу, обману, зрадництва, насильства, хитрощів, підступництва, Хлодвіг знищив інших військових вождів, усіх суперників у боротьбі за владу, підкорив франкські племена та населення всієї Галлії і став королем. Хлодвіг з військового вождя одного з племен стає правителем усіх франків. За його наказом на початку VI ст.. були записані судові звичаї франків. Цей судебник отримав назву «Салічна правда», тому що до нього увійшли закони лише одного із племен — салічних (приморських) франків. Хлодвігом було введено у державі нову релігію — християнство. Сам Хлодвіг охрестився у 498 р.Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.

Так виникло Франкське королівство, в якому правила заснована Хлодвігом династія Меровінгів. На відміну від військового вождя король передавав владу в спадщину своїм дітям. Король зосередив у своїх руках усі функції державного управління, центром якого став королівський двір.

Занепад влади Меровінгів Після смерті Хлодвіга 511 року країну поділили між його чотирма синами. Постійні військові сутички між ними послаблювали владу королів і авторитет династії Меровінгів. За останніх Меровінгів у Франкському королівстві влада фактично перейшла до майордомів. Майордоми були великими землевласниками. Вони з власної волі садили на престол або усували королів з династії Меровінгів, яких сучасники називали «лінивими королями». 732 року майордом Карл Мартел, що в перекладі означає «молот», який правив франками у 715—741 роках, у битві біля міста Пуатьє розгромив арабів, зупинивши їх просування в Європу з Піренейського півострова, який вони завоювали. Карл Мартелл зміцнив свою одноосібну владу. Перемогу здобув завдяки проведеній військовій реформі. Син Карла Мартела майордом Піпін Короткий (прозваний так за малий зріст) попросив римського папу роз'яснити, хто має бути королем франків: той, хто має реальну владу, той, хто має лише звання короля. Таким чином при допомозі папи вирішив усунути Меровінгів і сам сісти на трон. Папа ухвалив рішення на користь ПіпінаПадаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007. .. 751 року на зборах франкської знаті у Суассоні Піпіна Короткого було проголошено королем (751—768). За це Піпін Короткий здійснив два походи проти лангобардів (754, 757), витіснив їх подалі від Рима й передав у дарунок Папі область у Римі та місто Равенну на півночі Італії. Так було започатковано Папську область — попередницю сучасного Ватикана. Останнього короля з династії Меровінгів і його сина було ув'язнено в монастирі. Піпін Короткий підкорив усе королівство франків, усунув Меровінгів від влади і започаткував нову династію, названу на честь його сина Карла Великого Каролінзького.

Держава Каролінгів

Карл Великий (742—814) Син Піпіна Короткого, прозваний Великим за невтомну діяльність зі створення могутньої, міцної та сильної централізованої держави, яка за розмірами наближалася до колишньої Західної Римської імперії. Прославився також служінням християнській церкві, покровительством культурі й просвіті.Середницька Г. В. Всесвітня історія. Опорні конспекти 7 кл., Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с. Карл мав величезний авторитет у тогочасному світі. 808 року отримав титул імператора, який повинен був піднести престиж франкського короля, бо прирівнював його до наймогутнішого правителя того часу — візантійського імператора. Багато зробив для просвітництва своєї країни. За його правління відбулося піднесення культури, що істориками було названо «Каролінзьким Відродженням». У народних переказах Карл Великий виступав як мудрий правитель, але для ворогів він був «залізним» Карлом, від яви військ якого тремтіла земля. Особистість Карла Великого була увіковічена Ейнхардом, який створив його «Життєпис».Эйнхард Жизнь Карла Великого — Институт философии, теологии и истории св. Фомы Аквинского, 304 ст. Карл Великий помер 28 січня 814 року. На його могилі в Ахені, де була його улюблена резиденція (тут теплі, цілющі джерела), зроблено напис: «У цій могилі лежить тіло Карла, великого і побожного імператора, що шляхетно збільшив королівство франків й успішно врядував сорок сім років».

Державне управління за Карла Великого Держава Карла Великого не мала столиці. Королівський двір мандрував країною. Він здійснив 53 походи у сусідні країни, 27 з яких очолював сам. Спромігся розширити свою державу у всіх напрямах.

Карл же завдяки згаданим війнам спочатку приєднав Аквітанію, Саксонію й усе від хребта Піренейських гір до річки Ібера, що …, пробігаючи найбільш родючі поля Іспанії, впадає в Балеарське море …, потім усю Італію …; потім — Саксонію, чималу складову частину Німеччини …; після цього — обидві Паннонії й розташовану на тому березі Данубія Дакію, й Істрію, і Лібурнію, і Далмацію, крім приморських міст, якими по дружбі й у силу укладеного договору Карл поступився константинопольському імператорові; нарешті, усі варварські й дикі народи, що населяють Німеччину й живуть між Рейном і Вістулою, … досить різні за вдачею й способом життя, але близькі між собою мовою. Народи ці Карл послабив настільки, що зробив своїми данниками. …

772—804 роки — саксонські війни, що тривали 30 років. Війна була тривалою і важкою. Сакси заселяли території на північний схід від франків між Рейном і Ельбою. Карл здійснив проти саксів вісім походів. Саксонію було розділено на графства. Графами призначено знатних франків і вождів саксів.

773—774 роки. На прохання Папи Римського виступив проти короля Лангобардії, який прагнув заволодіти Римом і створити сильну державу. Двічі франки переходили високі гори Альпи і вторгалися в Італію. Було розгромлено лангобардів і приєднано більшу частину Італії.

778—801 роки, Карл вів війну з іспанськими арабами. Війна з арабами була невдалою і франкам довелося відступити. Відхід франкського війська прикривав невеликий загін на чолі з племінником короля графом Роландом, який потрапив у засідку і був повністю знищений місце-вими жителями — басками. Героїчна смерть Роланда була пізніше оспівана у французькому епосі «Пісня про Роланда».«Пісня про Роланда» Французький героїчний епос. http://www.ae-lib.org.ua/ Згодом Карл завоював невелику область на південь від Піренейських гір до річки Ебро.

778—803 роки. Похід проти аварів і розгром Аварського каганату. Авари-кочівники, що прийшли з Азії і проживали на землях уздовж середньої течії Дунаю, були розгромлені військами Карла і зникли з території Європи.

786—799 роки. Військовий похід до Бретані, Встановлена залежність Бретані від Карла Великого.

806—812 роки. Походи проти західнослов'янських племен (сербів, чехів, лужичан та ін,). Уклав союз зі слов'янськими племенами лютичів та ободритів. Відтоді у слов'янській мові з'явилося слово «король» від слова Карл.

Верденський договір Після смерті Карла Великого 814 року за його спадщину почали сперечатися син та внуки. 843 року було підписано Верденський договір, що привів до поділу країни між трьома внуками. Старший — Лотар — зберігав за собою імператорський титул. Йому належала територія Італії і землі вздовж Рейну. Середній — Людовік Німецький — заволодів територією на схід від Рейну і на північ від Альп, яка згодом стала називатися Німеччиною. Молодший — Карл Лисий — отримав Західно-франкське королівство, територію майбутньої Франції.

Династія Каролінгів проіснувала до X ст. Наприкінці X ст. великі феодали Франції обрали королем графа паризького Гуго Капета. Почалася династія Капетингів, яка проіснувала до XVIII ст.

Династія Капетингів

Посилення королівської влади Упродовж Х-XI століть Франція була феодально роздробленою країною. Правителі окремих герцогств — Нормандії, Бретані, Бургундії, Шампані, Тулузького — були незалежними від короля, карбували свою монету, утримували власне військо. Королівські володіння — домени — були на той час невеликими, а влада короля слабкою. Великі феодали вважали короля «першим серед рівних» і не завжди йому підкорялися. 987 року помер останній з Каролінгів — Людовик Лінивий. Королем було обрано графа Паризького Гуго Капета, який започаткував династію Капетингів (987—1328). Рішучого удару сваволі феодалів завдав Людовик VI (1108—1137):

Він невтомно зупиняв розбої на дорогах, знищував замки зухвалих васалів, а їх самих приводив до покори. Король негайно кинув проти нього своє військо. У супроводі кліру, до якого завжди ставився він зі смиренною пошаною, попрямував король до найміцнішого замку Кресі і раптово захопив його могутньою рукою своїх воїнів або, скоріше, (рукою) Божою. Приступом взявши міцну башту, немовби вона була хатиною селянина…, їх знищив. Здобувши цю перемогу,… попрямував король до іншого замку — Ножан,… зруйнував це пекельне й злочинне місце (1115 р.) та, відпустивши невинних, винних піддав тяжкій карі.., а зруйнувавши ці прелюбодійні замки…, повернувся король до міста Ам'єна й обложив башту цього міста, в якій засів якийсь Ада, жорстокий тиран, що розорював церкви і всю округу. Тримав господар Людовик у тісній облозі цю башту майже два роки, поки не примусив оборонців здатися на його милість… Зруйнувавши цю башту, встановив він у країні солодкий мир… Відомо, що у королів довгі руки. «Про життя короля Людовика Товстого» абат Сугерія (XII ст.).