Гаррі Декстер Вайт (, Гаррі Декстер Уайт; 9 жовтня 1892 — 16 серпня 1948) — американський економіст, представник міністерства фінансів США на Бреттон-Вудській конференції. Зокрема, Вайт був автором проєкту створення Міжнародного Валютного Фонду через тиждень після атаки на Перл-Гарбор, а також брав участь в створенні Світового Банку — основних установ Вашингтонського консенсусу. Вайт давав свідчення та захищав свою репутацію перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності в серпні 1948 року. Через три дні після дачі свідчень Вайт помер від серцевого нападу в літньому будинку в Фіц Вільям, штат Нью-Гемпшир. Декілька джерел інформації, зокрема архівні документи ФБР та СРСР, вказують на те, що він передавав секретні дані Радянському СоюзуJohn Earl Haynes, Harvey Klehr and Alexander Vassiliev, Spies: The Rise and Fall of the KGB in America (New Haven: Yale University Press, 2009).
Молодість Народився в Бостоні, штат Массачусетс, був сьомою, найменшою дитиною в родині єврейсько-литовськихR. Bruce Craig, Treasonable Doubt: The Harry Dexter White Spy Case,University Press of Kansas, 2004 p. 17 ISBN 978-0-7006-1311-3 емігрантів, Джозефа Вайта та Сари Магілевськи, які оселились в США в 1885 році. В 1917 році він вступив до лав армії США, отримав звання лейтенанта, служив у Франції в не-бойових загонах, протягом Першої світової війни. У віці 30 років вступив до Колумбійського університету, потім перейшов до Стенфордського університету, де отримав перший науковий ступінь з економіки. Після захисту Ph.D. з економіки в Гарвардському університеті у віці 38 років, Вайт викладав чотири роки в університеті Лоуренса, в Епплтоні, штат Вісконсин. Видавництво Гарвардського університету надрукувало його дисертацію в 1933 році під назвою «Французькі національні рахунки, 1880—1913 рр.» ().
Відділ валютних досліджень Вайт був відданим інтернаціоналістом, всю свою енергію він присвятив збереженню Великого Альянсу союзників у Другій світовій війні, та збереженню миру через торгівлю. Він вірив в те, що потужні, багатосторонні інститути могли уникнути помилок Версальських угод та запобігти виникненню нової світової економічної депресії. Будучі головою Відділу валютних досліджень, який мав незалежні джерела фінансування, Вайт міг брати на роботу персонал ігноруючи звичайні правила для державних службовців та оминаючи перевірку в органах державної безпеки.
Міністерство фінансів В 1934 Джейкоб Вайнер, професор Чиказького університету, який працював в Міністерстві фінансів, запропонував Вайту роботу.
Після атаки на Перл-Гарбор в грудні 1941 року, Вайт був призначений помічником міністра фінансів Генрі Моргентау (молодшого), аби бути посередником між Державним департаментом та Міністерством з усіх питань міжнародних відносин. Також на нього була покладена відповідальність за «керування та роботи Стабілізаційного валютного фонду без права зміни робочих процедур.» Згодом, Вайт став відповідальним за справи міждержавних відносин в міністерстві, де мав доступ до великої кількості конфіденційної інформації про стан економіки США та її військових союзників.
За словами сина Моргентау, Вайт був основним творцем плану Моргентау. Повоєнний план Моргентау, у варіанті Вайта, полягав у виведенні всієї промисловості з Німеччині, розпуску її збройних сил, та перетворення її на аграрну країну, усуваючи більшу частину німецької економіки та здатність протистояти зовнішній агресії. Варіант плану, який ставив на меті перетворити Німеччину на «країну в основному хліборобів та пастухів», був підписаний Президентом США Франкліном Делано Рузвельтом та Британським прем'єр-міністром Вінстоном Черчиллем на другій конференції в Квебеці у вересні 1944 року. Однак, працівник відділу Вайта з доступом до деталей плану передав його пресі, а Вайт передав копію плану радянській розвідці. Протести громадськості примусили Рузвельта публічно зректися цих намірів. Нацисти та Йозеф Геббельс дуже зраділи викриттю, скористались планом Моргентау для пропаганди та піднесенню бойового духу військових, придушенню критичних голосів проти війни у Німеччині, та зірвали можливий сепаратний мир з Заходом. Дії Вайта також допомогли Радянському Союзові, фактично гарантуючи, що Нацисти, або їхні наступники, не укладатимуть сепаратний мир з Заходом. Однак, Моргентау все ж таки вдалось вплинути на остаточну окупаційну політику,Frederick H. Gareau «Morgenthau's Plan for Industrial Disarmament in Germany» The Western Political Quarterly, Vol. 14, No. 2 (Jun., 1961) в тому числі, завдяки окупаційній директиві JCS 1067, яка діяла до літа 1947 року та забороняла будь-які спроби економічного відновлення в Німеччині. В доповіді про стан справ в Німеччині через два роки окупації, колишній Президент США Герберт Гувер в березні 1947 року відзначив:
Руйнування важкої промисловості на заході Німеччини, узгоджене на Потсдамській конференції, тривало до 1951 року.
Вайт був головним представником США на конференції у Бреттон Вудсі в 1944 році, та, за свідченнями, домінував на конференції та нав'язав своє бачення, попри заперечення представника Британії Джона Мейнарда КейнсаDonald Markwell, John Maynard Keynes and International Relations: Economic Paths to War and Peace, Oxford University Press, 2006. По завершенню Війни, Вайт був наближений до процесу створення так званих Бреттон Вудських установ — Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку. Ці інститути мали запобігти відтворенню деяких економічних проблем, які трапились після Першої світової війни. Вже наприкінці листопада 1945 року Вайт підтримував поліпшення відносин з Радянським Союзом. Пізніше, Вайт став директором та представником США у МВФ.
В червні 1947 року Вайт несподівано йде у відставку, та звільняє свій кабінет того ж дня.
Звинувачення в шпигунстві
2 вересня 1939 року, наступного дня після вторгнення нацистів до Польщі та менше, ніж два тижні після підписання пакту Молотова — Ріббентропа, помічник державного секретаря та радник Президента Рузвельта з внутрішньої безпеки Адольф Берлі зустрівся завдяки журналісту Ісааку Дон Левайну з радянським агентом-метунцем Віттекером Чемберсом. В зроблених вечорі замітках про зустріч, Левайн перелічив імена, зокрема, він записав «містер Вайт». Замітки Берлі про зустріч згадок про Вайта не містятьJohn Earl Haynes and Harvey Klehr, Venona: Decoding Soviet Espionage in America (New Haven: Yale University Press, 1999), p.90-91. Берлі написав меморандум на 4 сторінках, та передав його Президенту, котрий відкинув ідею шпигунських кіл в своєму оточенні як «абсурдну». Директор ФБР, Джон Едгар Гувер, відкидав викриття Чемберса як «історію, гіпотезу, чи умовивід» ще в 1942 роціRobert Skidelsky, John Maynard Keynes: Fighting for Britain, 1937—1946, Macmillan, London 2000 p.256.
20 березня 1945 року офіцер з безпеки Державного департаменту допитав Чемберса. В його замітках записано, що Чемберс назвав Вайта «взагалі агентом, але слабким», котрий допоміг багатьом учасникам комуністичного підпілля знайти роботу в Міністерстві фінансівAllan Weinstein, Perjury: The Hiss–Chambers Case (New York: Alfred A. Knopf, 1978), ISBN 0-394-49546-2, p. 346.
7 листопада 1945 року, радянська шпигунка-кур'єр Елізабет Бентлі перекинулась на бік США та розповіла слідчим Федерального бюро розслідувань, що наприкінці 1942 або на початку 1943 року вона дізналась від радянських шпигунів Натана Грегорі Сільвермастера та Людвіга Ульмана, що одним з джерел державних документів, які вони фотографували та передавали нею куратору від НКВС Якову Голосу був Гаррі Декстер ВайтFBI file: Underground Soviet Espionage Organization (NKVD) in Agencies of the United States Government , October 21, 1946, p. 78-79 (PDF pp. 86-87).
Наступного дня, директор ФБР Джон Едгар Гувер відправив лист кур'єром раднику з військових питань Президента Трумена, генералу Гаррі Ваугхану, повідомляючи, що «деякі наймані урядом США працівники передають інформацію та дані стороннім особам, які, в свою чергу, передають цю інформацію агентам розвідки Радянського Союзу.» Лист назвав з десяток названих Бентлі підозрюваних, другим в списку був Гаррі Декстер ВайтHoover to Vaughan, November 8, 1945, FBI Silvermaster file, Vol. 16 , PDF pp. 98 , 99 , 100 . Cf. Robert Louis Benson and Michael Warner, eds., Venona: Soviet Espionage and the American Response, 1939—1957 (Washington, D.C.: National Security Agency/Central Intelligence Agency, 1996), Document 15, pp. 69 , 70 , 71 .
ФБР проаналізувало надані Бентлі відомості та результати проведених на їх основі розслідувань названих нею підозрюваних, включно з Вайтом, , p. 47 (PDF p. 45) та видало доповідь «Радянська розвідка в США» (), яка була відправлена 4 грудня 1945 року до Білого Дому, Генеральному прокурору та Державному департаментуFBI memo: Harry Dexter White , PDF p. 54. Через шість тижнів, 23 січня 1946 року, Трумен номінував Вайта на посаду директора відділу США в Міжнародному валютному фонді. У відповідь, ФБР надіслало меморандум на 28 сторінках присвячений особисто Вайту та його контактам, який був отриманий в Білому Домі 4 лютого 1946 рокуHarry Dexter White , PDF pp. 24-52. Номінація Вайта була затверджена в Сенаті 6 лютого 1946 року.
Через шість років, Трумен свідчитиме, що Вайт був «одразу відокремлений від урядової служби» після отримання цієї інформації — спочатку від Міністерства фінансів, а потім від МВФRobert Skidelsky, John Maynard Keynes: Fighting for Britain, 1937—1946, Macmillan, London 2000 p. 257. Вайт все ще працював в МВФ 19 червня 1947 року — більш ніж два роки після того, як ФБР поставило Білий Дім до відома про його діяльність — коли він несподівано пішов у відставку (звільнивши свій кабінет того ж дня), після того, як Генеральний прокурор Том Кларк наказав Федеральному великому журі розслідувати звинувачення Бентлі.
31 липня 1948 року Бентлі розповіла комісії з розслідування антиамериканської діяльності, що Вайт брав участь в шпигунстві на користь Радянського Союзу протягом Другої світової війни, та передавав таємні документи Казначаейства агентам радянської розвідки. Бентлі заявила, що колеги Вайта передавали їй інформацію від нього. В свідченнях, даних в 1953 році, Бентлі заявила, що Вайт відповідальний за передачу радянським агентам друкарських кліше, які Міністерство фінансів використовувало для друку союзницьких військових марок в окупованій Німеччині, що дозволило Радянському Союзу друкувати гроші з надлишком,James C. Van Hook, «Treasonable Doubt: The Harry Dexter White Spy Case ,» Studies in Intelligence, Vol. 49, No. 1, 2005 підігріваючи чорний ринок та роздмухуючи інфляцію по всій окупованій Німеччині, завдавши США збитків на чверть мільярда доларівHenry Morgenthau, The Morgenthau Diaries, Book 732, pp. 97-99..
Бентлі написала в 1951 році, в автобіографії що вона була «здатна влаштувати із допомогою Гаррі Декстера Вайта передачу кліше Міністерством фінансів США Радянському Союзу». Бентлі досі не згадувала цей епізод в свідченнях, які вона дала ФБР, комітетам, великим журі, та прокурорам, і на той час не були відомі докази того, що Бентлі мала будь-яку роль в передачі. Дехто ставив під сумнів роль Гаррі Декстера Вайта в ній.
В свідченнях, даних 1953 року на комісії, очолюваній Джозефом Маккарті, вона розповіла, що виконувала вказівки, отримані від резидента НКВС у Нью-Йорку Ісхака Абдуловича Ахмерова (котрий діяв під іменем «Білл»), коли передала повідомлення через Людвіга Ульмана та Натана Сільвермастера Гаррі Вайту аби «натиснути в справі передачі кліше до Радянського Союзу»Testimony of Elizabeth Bentley, S. Prt. 107-84 — Executive Sessions of the Senate Permanent Subcommittee on Investigations of the Committee on Government Operations (McCarthy Hearings 1953-54), Vol. 4 , p. 3427.
Це єдиний випадок, коли біограф Катрин Олмстед дійшла висновку, що Бентлі казала неправду про свою роль, пославшись на думку історика Брюса Крейга про те, що «вся ця „схема“ — суцільна фабрикація».