Неосу́дність — стан психічного здоров'я людини, при якому вона не може контролювати свої дії або не перебуває у свідомості (розумова недорозвиненість, психічні захворювання тощо).
До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть тривати певний час і закінчуються повним одужанням (наприклад, реактивні стани, патологічний афект, патологічне сп'яніння).
Недоумство — це уроджений (олігофренія) чи придбаний (деменція) хворобливий стан психіки, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності.
Виділяють три ступені олігофренії: найбільш легкий — дебільність; середній — імбецильність; важкий — ідіотія.
При ідіотії та імбецильності людина завжди визнається неосудною. Практика показує, що дебільність у легкій формі в принципі не виключає стану осудності та обмеженої осудності.
Іншим хворобливим станом можуть визнаватися розлади психічної діяльності, які не підпадають під ознаки перших трьох категорій психічних захворювань. Це, наприклад, маревні явища на ґрунті важкого інфекційного захворювання.
Для визнання особи неосудною необхідно, щоб було встановлено факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, наявність доказів скоєння його саме цією особою (юридичний критерій) та наявність хоча б однієї ознаки соматичного критерію та однієї ознаки психіатрічного критерію.
Оскільки для визначення психічного стану конкретної особи (підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного) необхідні спеціальні знання, то у випадках наявності у судді, слідчого, адвоката обґрунтованих даних, що ставлять під сумнів осудність чи обмежену осудність особи, що вчинила передбачене КК суспільно небезпечне діяння, у справі призначається судово-психіатрична чи комплексна психолого-психіатрична експертиза.
Див. також
Література Неосудність // Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження): монографія / Володимир Бурдін. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 780 с.
Посилання Осудність обмежена // Неосудність // Обмежена осудність //