Фрі́да Ка́ло де Ріве́ра (Фріда — німецьке ім'я від слова «мир», (Frieden); букву «е» в імені перестали писати приблизно з 1935 року, при народженні ; , Койоакан , передмістя Мехіко — , там же) — мексиканська феміністська художниця, письменниця та біографка. Зображала місцеву культуру, поєднуючи стилі кубізму, символізму та сюрреалізмуFrida Kahlo by Adam G. Klein.
Загальний опис Фріда Кало найбільш відома автопортретами. Натхненна мексиканською народною культурою, вона застосовувала стиль наївного народного мистецтва, акцентуючи питання національної ідентичності, постколоніалізму, гендерної, класової та расової нерівності в мексиканському суспільстві. Яскрава представниця феміністичного мистецтва. У багатьох її картинах виразні автобіографічні елементи і змішування дійсності з фантазією. Творчість Кало класифікують як сюрреалістичну та магічно-реалістичну і вважають її органічною складовою частиною постреволюційного руху в країні, який мав на меті, зокрема, сформувати мексиканську ідентичність. На міжнародному рівні роботи художниці визнано символом мексиканських національних, зокрема й корінних, традицій. Феміністки цінують її за достовірне й безкомпромісне зображення жіночого життя.
До кінця 1970-х років, коли мистецтвознавці й політичні активісти заново відкрили роботи Кало, вона була відома передусім як дружина Дієго Рівери. На 1990 рік її вважали не лише визнаною фігурою в історії мистецтва, але й символом фемінізму, рухів «Чиканос» та ЛГБТ (через її бісексуальністьFrida Kahlo).
Життєпис Її батько був німцем, а мати — метискою. Фріда провела більшу частину дитинства і дорослого життя у родинному домі «Ля Каса Асуль» («Блакитний будинок») в Койоакані. Усе життя вона мала слабке здоров'я: із шести років потерпала від наслідків поліомієліту, а у підлітковому віці потрапила у серйозну автомобільну аварію, після якої мусила перенести численні операції. Це вплинуло на все її життя. Вона була перспективною студенткою медичної школи, але після аварії мусила відмовитися від вищої освіти. Хоча з дитинства мистецтво було її захопленням, але лише під час свого тривалого відновлення Фріда почала серйозно задумуватися над тим, щоб стати художницею. Вона також зацікавилася політикою і 1927 року вступила в Мексиканську комуністичну партію. В партії зустріла художника-стінописця Дієго Ріверу і 1929 року побралася з ним. Через позашлюбні зв'язки обох стосунки були нестійкими. 1940 року пара розлучилася, а наступного року знов одружиласяLozano, Luis-Martín (2007), стр. 236.
Кінець 1920-х і початок 1930-х років Кало провела у подорожах Мексикою та Штатами з Ріверою, який працював там у відрядженнях. За цей час вона створила свій художній стиль. Натхнення черпала переважно з мексиканської народної культури і малярства. Писала здебільшого невеличкі автопортрети, в яких змішувала елементи доколумбової та католицької міфологій. Попри життя в тіні Рівери, картини Кало зацікавили сюрреаліста Андре Бретона, який влаштував для неї першу персональну виставку в у Нью-Йорку 1938 року. Виставка мала успіх. За нею була ще одна — в Парижі 1939 року. Французька виставка була менш успішною, однак Лувр придбав картину у Кало. Так вона стала першою мексиканською художницею, представленою в його колекції.
Упродовж 1940-х років Кало брала участь у виставках у Мексиці та США. Почала викладати в і стала однією із засновниць Семінару мексиканської культури (). У тому ж десятилітті й без того слабке здоров'я мисткині погіршилося. 1953 року відбулася її перша персональна виставка в Мексиці, а наступного року художниця померла у віці 47 років.
Кар'єра художниці
Рання кар'єра Змалку Фріда захоплювалася мистецтвом, брала уроки малювання в батькового друга, гравера Фернандо Фернандеса, і заповнювала ескізами зошит за зошитом. 1925 року почала підробляти після школи, щоб допомогти сім'ї. Влаштувалася працювати стенографісткою у Фернандеса, а невдовзі стала його стажеркою-граверкою і отримувала платню. Хоча Фріда ще не думала про кар'єру мисткині, її талант уже тоді вразив наставника.
1925 року, після автоаварії, три місяці будучи прикутою до ліжка, Фріда почала замислюватися про кар'єру ілюстраторки медичної літератури, маючи на меті практично поєднати зацікавленість наукою та мистецтвом. Щоб Фріда могла малювати лежачи, для неї зробили спеціальний підрамник, а над ліжком прикріпили велике дзеркало, у якому вона могла бачити своє відображення. Через живопис Фріда досліджувала питання ідентичності та буття. Згодом вона сказала, що аварія та ізольованість під час одужання спонукали її до бажання «почати знову малювати речі такими, як бачу своїми очима, і нічого більше».
Більшість картин Кало, створених у той час, — це автопортрети, портрети її сестер і шкільних приятелів. Її ранні картини й листування свідчать, що тоді на неї впливали переважно європейські художники, особливо майстри Відродження Боттічеллі та Бронзіно. Чинили вплив також авангардистські течії — нова речевість і кубізм.
1929 року Кало з Ріверою переїжджає до Куернаваки у штаті Морелос. Її надихав уже сам іспанський дух цього міста. Кало змінила свій художній стиль і дедалі більшою мірою черпала натхнення з мексиканського традиційного мистецтва. Історикиня мистецтва Андреа Кеттенманн стверджує, що на Фріду міг вплинути трактат Адольфо Беста Маугара на цю тему, адже вона застосовувала чимало методів, які окреслив автор, зокрема відсутність перспективи і поєднання елементів доколумбового та колоніального періодів у мексиканському мистецтві. Самоідентифікація з мексиканським народом (Ля Раса) і глибока зацікавленість його культурою на все життя суттєво відбились у її творчості.
Робота в США 1930 року переїхала з чоловіком до Сан-Франциско. Представлена американським художникам Едвардові Вестону, Ральфові Стекполу, Тімоті Пфлюгеру та Ніколасові Марі. Шість місяців у Сан-Франциско були продуктивним періодом, мисткиня розвинула стиль народного мистецтва, запозичений у Куернаваці. Вона написала портрети кількох нових знайомих, подвійний портрет «Фріда і Дієго Рівера» (1931) на основі весільної світлини, а також «Портрет Лютера Бербанка» (1931) — своєрідний гібрид людини і рослини. Уперше в житті Фріда публічно виставила свій твір: портрет «Фріда і Дієго Рівера» прийнято на Шосту щорічну виставку Сан-Францискського товариства художниць, яку влаштовували в Палаці Почесного легіону. Проте на людях вона й далі відрекомендовувалася не художницею, а просто дружиною Рівери .
Після переїзду з чоловіком до Детройта Кало мала численні проблеми зі здоров'ям, пов'язані з невдалою вагітністю. Попри нездужання та неприязнь до капіталістичної культури США, саме життя в цьому місті сприяло творчому самовираженню Кало. Вона експериментувала з різними техніками, як-от офорт і фреска, у її творах став відчутніший наративний стиль. Художниця наголошувала на темах «жахіття, страждання, душевних травм і болю». Попри популярність стінопису в тогочасному мексиканському мистецтві, Кало почала застосовувати діаметрально протилежну техніку ретабло — різновид вотивного живопису. У вужчому значенні слово «ретабло» позначає аматорські малюнки на релігійну тематику, виконані на маленьких металевих дощечках і призначені віддячитися святим за допомогу в скруті. До робіт детройтського періоду, виконаних у цій техніці, належать «Шпиталь Генрі Форда» (1932), «Моє народження» (1932) і «Автопортрет на кордоні між Мексикою та Сполученими Штатами» (1932). Хоча жодна з її робіт не потрапила на виставки у Детройті, газета Detroit News взяла у Фріди Кало інтерв'ю про її творчість і надрукувала його під зверхнім, поблажливим заголовком «Дружина вправного художника-стінописця забавляється творами мистецтва» (Wife of the Master Mural Painter Gleefully Dabbles in Works of Art).
Повернення до Мехіко і міжнародне визнання Повернувшись до Мехіко у 1934-му, Кало не написала жодної картини за рік і лише дві — за наступний. Натомість дуже продуктивними стали 1937 і 1938 роки, після того, як вона розлучилась і знову зійшлася з Ріверою. За ці два роки вона створила більше робіт, «ніж за всі минулі вісім років шлюбу», серед них «Моя няня і я» (1937), «Четверо жителів Мехіко» (1938) і «Що дала мені вода» (1938). На початку 1938 року деякі картини Кало виставлялись у галереї Національного автономного університету Мексики, однак сама вона й далі сумнівалась у власному таланті. Улітку 1938 року їй вперше вдалося заробити творчістю значну суму — 800 доларів, продавши чотири картини кінозірці та колекціонерові живопису Едвардові Робінсону. У квітні 1938 року французький сюрреаліст Андре Бретон відвідав Ріверу, і Кало здобула ще більше визнання. Під враженням від її творчості Бретон одразу визнав Кало сюрреалісткою, а її твори охарактеризував як «стрічку, пов'язану на бомбі». Він не лише пообіцяв організувати виставку її робіт у Парижі, але й написав своєму другові, торговцеві живописом . Той відповів згодою надати свою галерею на 57-й Східній вулиці у Мангеттені для персональної виставки Фріди Кало.
У жовтні Кало сама поїхала до Нью-Йорка, де її барвиста мексиканська сукня «стала сенсацією», і в ній вона мала «неймовірно екзотичний» вигляд. На відкритті виставки в листопаді побували художниця Джорджія О'Кіфф та письменниця Клер Бут Люс, а про саму виставку опубліковано багато позитивних відгуків у пресі, хоча багато критиків відгукнулися поблажливим тоном. Наприклад, у журналі Тайм написано: «У картинах Фрідоньки… є витонченість мініатюр, яскраві червоні та жовті барви мексиканських традицій і достобіса грайлива фантазія несентиментальної дитини». Попри Велику депресію, Кало продала половину з 25 картин, представлених на виставці. Крім того, вона дістала замовлення від Енсона Ґуд'єра, тодішнього директора Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва, а також від Клер Бут Люс, для якої намалювала портрет її подруги, світської левиці . Протягом трьох місяців у Нью-Йорку малювала мало, зосередившись на тому, щоб насолодитися містом, наскільки дозволяло її здоров'я. Тут мала стосунки з Ніколасом Марі, Жульєном Леві та Едгаром Кауфманном-молодшим. У січні 1939 року художниця відпливла до Парижа, на запрошення Андре Бретона, щоб організувати виставку своїх робіт. На місці з'ясувалося, що Бретон не розмитнив її картин і вже не був власником галереї. З допомогою Марселя Дюшана вдалося домовитись про виставку в галереї Рену і Колля, проте власники галереї погодилися виставити тільки дві картини Кало, вважаючи, що решта шокуватиме аудиторію. Зрештою, Бретон домігся, щоб цю решту доробку Кало виставили разом з фотографіями Мануеля Альвареса Браво, скульптурами доколумбової епохи, мексиканськими портретами вісімнадцятого й дев'ятнадцятого століть, а також усім, що він скуповував на мексиканських базарах, а Кало вважала «мотлохом»: цукровими черепами, іграшками тощо.
Відкрита в березні виставка викликала набагато менший інтерес, ніж у Штатах, і завдала збитків. Причиною цього почасти стала Друга світова війна, що насувалась. Фріді Кало довелося скасувати заплановану в Лондоні виставку. Попри те, Лувр купив картину «Рамка», і Кало стала першою мексиканською мисткинею, робота якої потрапила у збір цього музею. Її тепло прийняли паризькі художники Пабло Пікассо і Жоан Міро, а також представники паризького світу моди. Кало надихнула модельєрку Ельзу Скіапареллі створити сукню, і згодом у паризькому журналі Vogue Paris опублікували фото мисткині в ній. Однак у Кало склалося негативне враження від Парижа і представників сюрреалізму. У листі до Марі вона назвала їх «компанією дурнуватих безумців і дуже тупих сюрреалістів», які «аж так ідіотично зарозумілі та гнилі, що вже не можу їх терпіти».