Підбуж

Пі́дбуж — селище в Україні, у Східницькій селищній територіальній громаді Дрогобицького району Львівської області.

Площа селища у межах забудови становить 710 га або 7,16 км². З урахуванням приналежних полів, лісів тощо — 4096 га або 40,96 км².

У селищі діють середня загальноосвітня школа та Мала академія мистецтв, районна лікарня, заводи мінеральних вод «Легенда Карпат» та «Підбузька», база відпочинку «Карпати», геріатричний пансіонат тощо.

Є сакральні споруди XVIII-ХІХ ст.

Символіка Автор проєктів — А. Гречило.

Прапор Квадратне полотнище, що складається з 3 рівновеликих вертикальних смуг — синьої, жовтої та синьої, на середній жовтій — два стилізовані сині грона винограду з зеленими хвостиками. На даному полотнищі розміщений виноградний кущ, який є символом щедрості й багатства та дві сині смуги, що уособлюють дві річки — Бистрицю і Сторонявку. На прапорі зображені два грона, які вказують на 2 населені пункти, підпорядковані селищній раді, тобто Підбуж та Сторону.

Герб У золотому полі, на зеленому пагорбі, зелена виноградна лоза з листочками і синіми гронами. Герб вписано у декоративний картуш, у вінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення.

Зображення виноградного куща з гронами виступало на печатці селища (на той час — містечка Дрогобицького повіту Королівства Галичини) ще в 1870-х рр., про що свідчать матеріали колекції документів відомого галицького краєзнавця ХІХ століття Антонія ШнайдераЛьвівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Фонд 144. — Опис 3. — Спр. 14. — Арк. 116.

Історія

Походження назви селища Підбуж Існує декілька версій походження назви селища Підбуж: за народними переказами, Ярослава-Богдана Рудницького, Владислав Макарського, Юрія Кругляка та ін.

Український мовознавець Ярослав-Богдан Рудницький класифікуючи географічні назви Бойківщини, відносить «Підбуж» до розділу «Сумнівні [wątpliwe] назви». Автор припускає, що назва походить, можливо, від слів «Buh» чи «Bug».

Польський дослідник Владислав Макарський вважає, що назва «Підбуж» сформувалась навколо кореня «bug» (Pod-bug-je), що означає місцевість, яка розташована над водою. Крім того, зазначає, що назва трансформувалась від «Подбуже» до «Подбуж» ("Podbuge — Podbug). Проте, стосовно мовного походження назви «Підбуж», автор відносить її до назв нейтральних, тобто таких, стосовно яких важко встановити їхню мовну приналежність (йдеться про українську і польську мови).

Юрій Кругляк у своєму топонімічному дослідженні трактує походження назви «Підбуж» згідно з даними народних переказів. Відповідно до одного із переказів назва походить «…від того, що перші поселенці відвойовували в гір клаптики землі й селилися по схилах під буками…», у іншому переказі мовиться про походження назви від польського слова «буж» (бір).

Таким чином, можна виділити дві версії походження назви селища Підбуж: від слова «bug», відповідно до версії Владислава Макарського, назва пов'язана із заснуванням поселення над водою (річкою); від слова «бук» (дерево), «під буками», відповідно до народних переказів.

Підбуж у XVII—XIX ст. (за даними Географічного словника Польського королівства) За часів І Речі Посполитої (1569—1795 рр.) село належало до королівських маєтностей Підбузької країни Самбірської економії Перемишльської землі. Станом на 1686 рік. (за даними люстрації) територія села становила 25 ланів (це приблизно 425 га, сьогодні територія майже 700 га), війтівських — 3 лани, попівських (священика) — 2 лани, гайдуцьких 1 лан тощо. З цих ланів платився чинш, тобто регулярний податок натурою чи грошима. Село давало з кожного лану по 2 гуски, 4 курки, 16 яєць тощо. Також зазначається про суттєве спустошення села в цей час, тобто у 1686 р.: «spustoszala i nie masz nad dwie chalupy, w których ludzie mieszkają». Крім того, місцевим мешканцям заборонялось займатись пасічництвом та робити копальні в лісах, що мотивувалось збереженням лісу.

До так званої «Країни Підбузької», яка належала до Самбірської економії входило 14 сіл: Підбуж, Розогач (Rosochacz), Мита (Myta), Дольжки (Dolzki), Сторона, Сприня і Спринька, Нагуєвичі, Лукавиця, Смолиця (Smolica), Залокоть, Опака, Ясениця і Бистриця.

Майже через століття територія Підбужа, згідно з даними інвентаря за 1760 рік, не змінилась, тобто залишалось 25 ланів, з яких засіяних 8 1/2, кошених 10 1/2, пустих 6 тощо. Посесором (орендатором) був пан Антоній Татомир, який сплачував до королівської казни 22 зл. 15 гр. Війтами, тобто очільниками місцевого самоврядування, були Василь та Юрій Татомири.

Серед повинностей Підбузької громади були: репарація (матеріальна відповідальність) до всіх жуп нарівні з іншими селами (окрім Нагуєвич і Сприні); робити паркани у Котові нарівні з іншими селами; обсаджувати пастівник у Котові; копати рови; привозити дерево, до всіх жуп відвозити водні кола до млинів; 2 вози дров доставляти до навколишніх жуп — з півночі на південь від Нагуєвичі до Котовської жупи, отримуючи за це плату. Також селянам заборонялось вирубувати ліс, окремі породи дерев.

До «Країни Підбузької» входили вже 11 сіл, на три менше ніж минулого століття: Підбуж, Сторона, Сприня і Спринька, Нагуєвичі, Лукавиця, Смільна, Залокоть, Опака, Бистриця і Ясениця Зварицька.Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Warszawa, 1887. T. 8. S. 368.

Згідно з даними за 1880 рік у Підбужі було 263 двори та 1461 мешканець, тобто вдвічі менше ніж сучасне населення селища. За віровизнанням в селі проживали 131 католик, 1192 греко-католик та 206 юдеїв. За національністю переважною більшістю села були українці (1176 осіб), також було чимало поляків (346 осіб) та лише 3 німці.

Греко-католицька парафія належала до Мокрянського деканату, Перемишльської єпархії. Була дерев'яна церква св. Йоана Хрестителя, однокласова школа, повітовий суд, пошта і телеграф, фундуш для вбогих — 479 злотих, цегельня, паровий тартак силою 40 коней. Цей тартак щорічно використовував 18 тис. куб. м дерева «swierkowego i jedlowego» (смерекового і ялинового), а виробляв 11500 м³ «tarcie, lat, rygli». Римо-католицька парафія належала до Дрогобицького деканату Перемиської дієцезії, до парафії належали такі села: Бистриця, Довге, Кропивник, Майдан, Нагуєвичі, Опака, Підмонастирок, Смільна, Уріж, Винники, Залокоть і Рибник. У селі був мурований костел св. Йоана Хрестителя, побудований у 1869.

У 1868 в селі працювала парова фабрика парафінових виробів, яка щоденно переробляла 5 ц земного воску і виробляла щотижнево 2 ц парафінових свічок. На фабриці працювало 16 людей.

До складу камеральної Підбузької країни входило близько 20 сіл, зокрема: Підбуж, Бистриця, Опака, Смільна, Сторона, Залокоть, Жданне (Zdzianne, тепер мабуть Жданівка), Волосянка Велика і Мала, Ісаї (Isaje), Ясінка Масьова і Стецьова (Jasionka Masiowa i Steciowa), Кондратів, Ластівки і Свидник; з 1789 — Довге, Рибник, Майдан тощо.

В період австрійської адміністрації Підбуж розвивався в напрямку перетворення на повітове містечко для навколишніх теренів. Саме впродовж ХІХ ст. було споруджено приміщення повітового суду, поштового уряду, нотаріату. Також в селі існувала адміністрація навколишніх лісів, парового тартаку барона Лібіга. Свої власності барон у 1918 продав чеській фірмі «Годуля».

Впродовж міжвоєнного періоду (1918—1939), в складі Польщі, в селі було по три тартаки (лісопильні) та млини, пекарня, лимонадний завод, цегельня, 25 єврейських та три українські крамниці, три українські ресторани, аптека.

1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу сільської ґміни Підбуж в Дрогобицькому повіті.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», селище увійшло до складу Східницької селищної територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дрогобицького району (1940—2020), селище увійшло до складу новоствореного Дрогобицького району.   

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська281399.65%російська70.24%білоруська20.07%інші/не вказали10.04%Усього2823100%

Культура

Релігія Церква Преображення Господнього (1722). У 1890 р. в містечко перенесена стара церква 1722 р. будови з села Опаки і посвячена як каплиця Преображення Господнього. Ймовірно, тоді ж трохи перебудована. Тепер це тризрубна будівля, увінчана на восьмерику нави великою грушастою банею з ліхтариком і маківкою.

Парафія Собору Св. Йоана Хрестителя у XVI—XIX ст.

Перші письмові згадки про існування в Підбужі православної парафії можна знайти в документах XVI ст. Зокрема, у поборовому реєстрі Руського воєводства за 1515 р. зазначається про священика. Згадується про місцевого пастиря і в люстрації за 1565—1566 рр.

Серед нечисленної кількості джерел з історії парафії XVI—XVII ст. збереглась ікона Св. Миколая з двома житійними сценами другої половини XVI ст., яка сьогодні знаходиться у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Окрім Св. Миколая, якого зображено у фронтальній поставі, обабіч ніг святителя подані дві житійні сцени — порятунок потопаючого Димитрія та порятунок корабля від потопу.

Свідченням функціонування парафії у XVII ст. є відомості про одну із даровизн, тобто пожертву, до храму Собору св. Йоана Хрестителя. Зокрема, у 1611 р. Лаврентій (імовірно мешканець Підбужа та парафіянин церкви) придбав у Василя з Дрогобича Устав чи Типікон (одна із богослужбових книг). На купленій книзі було зроблено дарчий запис, іншими словами словесно затверджено пожертву книги Лаврентієм до церкви у Підбужі. Як мовиться у записі здійснено було таку пожертву, щоб у цьому храмі молилися за його сина «небожчика» Якова, за його «душевное спасенїє», а також і за «телесноє здравїє» та відпущення гріхів дарувальника, тобто Лаврентія. Сьогодні цей Устав зберігається у Бібліотеці національної академії наук Румунії у Бухаресті.

У XVIII ст. на території села існувало дві парафії — горішня та долішня. Кожна із церковних громад мала окрему церкву із однаково посвятою — Св. Йоана Хрестителя. У 1737 р. підбузькій парафії було надано презенту (документ, який засвідчував поставлення духовної особи на парафію), якою підтверджувались церковні маєтності (документ зберігається в Архіві давних актів у Варшаві). Під час візитації парафії у 1780 р. (документ зберігається у Державному архіві в Перемишлі — далі APP), про горішню церкву зазначено, що вона стоїть «на доброму фундаменті [проте] над хорами діри прогнилі … підлога частково кам'яна, частково дерев'яна… а цвинтар оточений частково камінням, частково парканом». Натомість долішня церква була з трьома куполами і «зверху трохи побита … посередині знищена … попсута дерев'яна підлога». В церквах були всі необхідні богослужбові книги, окрім Ірмолоя, відповідно існувала можливість провадити повноцінне богослужбове життя.

Станом на 1766 р. у 83 селах Самбірської економії було 90 церков із 126 священиками. Два із них служили на парафії у Підбужі. Зокрема у 1768 р. це були брати Іван та Василь Кецило. В останній чверті XVIII ст. до парафії належали близько 830 прихожан, що становила майже 90 % всіх мешканців села. Крім осіб «грецького» віросповідання, ще було 90 осіб римо-католицього та 22 юдейського.

Серед семи настоятелів парафії Собору св. Йоана Хрестителя у ХІХ ст. найдовше служив о. Іван Ланкевич. Отець Іван служив місцевій громаді впродовж 41 року!, а саме з 13 липня 1832 року до своєї кончини 20 серпня 1873 року. Народився він у 1801 році, був рукоположений (висвячений на священика) у 26 років, тобто у 1827 р. Отець Іван служив на парафії у Підбужі, будучи вдівцем. Про високий статус українського (руського) священника (йдеться про о. Івана Ланкевича) в тогочасній поліконфесійній та багатоетнічній громаді Підбужа свідчить третій номер (зі 162) у списку виборців села під час виборів до Галицького сейму у 1870 р. (документ зберігається у Національному архіві в Кракові).