Штетли Луцька — райони в місті Луцьку, де проживали євреї і яким був притаманний особливий устрій життя, що проявився в плануванні цих районів, побуті, діяльності громадських інституцій та інших аспектах життя.
Перший єврейський район в місті почав формуватися із появою євреїв в місті у XIV столітті. Він розташовувався на острівній частині Луцька у південно-західній стороні. Саме тут розміщувалися перші синагоги, а згодом і Головна синагога міста. Із розвитком Луцька та його територіальним розширенням з'являлися нові штетли. Внаслідок особливостей розвитку міста в один і той самий час єврейські райони виглядали по-різному, в них проживали різні шари єврейського суспільства.
В останні десятиліття перед Другою світовою війною в Луцьку існувало три великі єврейські райони (Жидівщина, Мокрий Луг, Вулька), які були знищенні під час війни. Станом на 2012 рік штетли забудовані новими будинками і практично втратили свої особливі ознаки. В місті ще зберігається кілька будинків, які в минулому використовувалися євреями для житла, освітніх, релігійних та інших потреб.
Історичні фактори розвитку штетлів
Перші євреї з'явилися в Луцьку, імовірно, тільки в XIV столітті, проте за деякими даними, на Волині вони проживали ще з ХІІ століття. Перше поселення євреїв було на острівній частині міста на південному заході. Тут же були й перші синагоги. Хоча єврейські будинки були і в різних місцях Луцька і навколо нього, але головне поселення не виходило за межі так званої Жидівщини — першого єврейського кварталу на території міста.
В Луцьку євреї займалися різними справами — варили пиво, працювали у цехах та були їхніми власниками, торгували. Але найпопулярніше заняття було пов'язане з фінансовою діяльністю. Так, згідно з Германом Розенталем, багато луцьких євреїв були збирачами податків уже безпосередньо після повернення до Великого князівства Литовського після вигнання. Особливо заможними були Шамах Данилевич, Ребінко Левеєвич, Михайло Єзофович та інші. Останній був головним збирачем податків у місті в 1509 році. Загалом євреї часто мали особливі привілеї. У 1551 році були звільнені від податку серебщина, а пізніше король Сигізмунд II Август звільнив від податків на всі товари, крім воску й соліLutsk by Herman Rosenthal in JewishEncyclopedia.com.
Подібна ситуація зберігалася до XIX століття, коли Волинь була анексована Російською імперією. Нове законодавче поле суттєво вплинуло на професії євреїв, що у свою чергу стало один із визначальних факторів розвитку чи занепаду різних єврейських районів. У 1804 році євреям було заборонено тримати шинки, здавати в оренду приміщення в селах, торгувати нерухомим майном, займатися банківською діяльністюСамарцев І. Г. Євреї в Україні на початок ХХ ст. // Український історичний журнал — 1994, № 4 — с.19. Це все стримувало розвиток єврейського населення і призводило до нагромадження проблем єврейського кварталу. Після скасування багатьох заборон в другій половині XIX століття ситуація стала природнішою і в Луцьку з'явилися нові штетли.
Кількість єврейських жителів міста постійно зростала. Перші відомості про кількість будинків, а звідси і кількість осіб, походять з 1552 року — близько 200 осібБершадский С. А. Литовские евреи. СПб, 1883. Через 100 років перед 1648 роком — 525 осібKraszyńska Fanny. Żydzi Łuccy do końca XVII w. // Rocznik Wołyński. T. VII. Równe, 1938, s.139-178, а в 1787 — 1331 осібМетельницький Р. Деякі сторінки єврейської забудови Луцька. — К.: Дух і літера, 2001 ISBN 966-72-73-16-4. Крім того, постійно зростав відсотковий вклад у загальне населення міста.
Зростання населення теж є одним із факторів розвитку єврейських районів. Оскільки збільшення населення не призводило до збільшення району, то це спонукало переселятися на нові місцевості.
Хоча в Луцьку ще в XV–XVIII століттях були настільки заможні євреї, які навіть позичали гроші королям, але майнове розшарування тільки наприкінці XIX століття вплинуло на містобудівну ситуацію і розвиток штетлів. У Російській імперії єврейські громадянські права суттєво обмежувалися, місто загалом переживало економічний занепад. У 1862 році була збудована дорога Київ-Варшава, яка проходила через Луцьк, крім того, відбулися реформи, які поліпшили економічну ситуацію імперії. Вже у 1892 році серед близько 900 домовласників Луцька 677 були євреями. Найбагатші лучани того часу — євреї. Проте таких було тільки кілька десятків. Інші євреї були дуже бідними.
Майновий розподіл єврейського населення теж зумовив розвиток нових районів. Так, бідні євреї просто не могли дозволити собі великі будинки, або оренду в престижних районах. Натомість розбагатілі жителі намагалися покинути вулиці з бідним заселенням, тому врешті-решт це призвело до виокремлення багатих і бідних штетлів у Луцьку. А найбагатші зводили величезні громадські будинки на загальних міських вулицях, що врешті-решт призвело до нівелювання національного фактору в містобудуванні Луцька до Другої світової війни.
Отже, в Луцьку було 3 найбільші єврейські райони — Жидівщина, Вулька, Мокрий Луг.
Жидівщина
Історія
Розподіл давнього Луцька на квартали був типовим для міст Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. На південно-західній частині острівного міста знаходився єврейський квартал. Поруч на схід розміщувався латинський квартал, де знаходився комплекс споруд домініканського пріорату. На північ — караїмський та вірменський квартали. Із заходу та півдня єврейський район омивався річкою Стир.
Єврейський національний район входив у територію, обрамлену так званою другою лінією укріплень луцького середмістя. Автори припускаютьТерський С. Історія Луцька. Том 1. Лучеськ Х—XV ст. — Львів, 2006. — c. 74 ISBN 978-966-553-660-4, що ця лінія зводилася вже у часи Вітовта. Оборонний паркан був дерев'яним, проте згідно з описом венеціанського посла Амвросія Контаріні у 1473 році, доволі міцнимСічинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. — Львів, 1938 — 123 с..
У XVI столітті саме тут документально підтверджено наявність перших дерев'яних синагог. У 1506 році великий князь литовський Сигізмунд в листі до луцького старости Федора Янушевича згадує про синагогуРусско-еврейский архив. Т.1. Документы и регистры к истории литовских евреев (1338–1550), изданые С. А. Бершадским. — СПб, 1882 — с.68-69. На кінець цього століття кількість синагог збільшилася до 2-3. Одна із них могла бути мурованою. У 1626–1629 роках в цьому штетлі збудували нову муровану синагогу з оборонною вежею. Король Сигізмунд ІІІ Ваза був змушений двічі давати привілей на побудову, оскільки домініканці із сусіднього міського кварталу перешкоджали будівництву, побоюючись, щоб синагога не стала вищою за їхній костел. Одразу після побудови при синагозі була заснована єшива.
Кількість населення Жидівщини постійно зростала. Якщо у 1648 році тут проживало 525 осіб, то наприкінці наступного століття — понад 1300 осіб. Це призвело до зміни планування штетла. По-перше, освоювалися нові території на південь і захід від Головної синагоги так, як тільки можна було, адже неподалік уже текла річка Стир. По-друге, забудова ущільнювалася. Будинки подовжувалися углиб забудови, а на дорогу виходили торцями. Центральною вулицею штетла, яка вела від Великої синагоги до майдану Ринок, була вулиця Широка. Уздовж неї вже у XVII столітті розташовувалися близько 60 будинків, хоча її довжина близько 300 м. У 1789 році в цьому районі було 125 житлових об'єктів, з яких лише 2 були цегляними. Тут жили тільки бідні євреї. Багаті купували собі ділянки на інших вулицях міста.
Враховуючи релігійні, освітні, побутові та інші потреби єврейського населення Луцька, в Жидівщині повинні були знаходитися всі заклади, які б ці потреби задовільнили, проте тільки з XIX століття наявність таких закладів документально підтверджена. Так, в цьому штетлі була лазня, шпиталь, притулок, Велика синагога, єшива, 5 молитовних шкіл.
Після пожеж щільність забудови трохи зменшувалася, але дуже швидко відновлювалася. Загалом ситуація в цьому штетлі не змінювалася і впродовж XIX-ХХ століть: ті самі дерев'яні хатки, щільно притулені одна до одної, де проживала виключно єврейська біднота. У 1887 році в постановах міської думи написано:
Занедбаність навіть перейшла до Великої синагоги. Так, на початку XX століття вибори правління Головної синагоги зривалися кілька разів через відсутність виборців, а 8 червня 1910 року парафіяни синагоги скаржилися до міської думи на безлад господарства у синагозі.
На початку XX століття колишня вулиця Широка змінила назву на Берка Йоселевича, а потім і Шолом-АлейхемаВ.Пясецький, Ф.Мандзюк. Вулиці і майдани Луцька. — Луцьк, 2005. — c.32-33, 69 ISBN 966-361-050-6. Як і раніше, вона вела від Ринку до Великої синагоги, перед якою знаходився майдан Переца. Навколо головної синагоги розташовувалися інші синагоги, які іноді в документах називаються молитовними школами: Галицька, Кравецька, Асіра, Несухоїзька, Бойкер, Бейс-Медре, а також міква і шпиталь.
Наприкінці 1941 року в Луцьку було організоване єврейське гетто, яке територіально складалося із кількох частин. Найбільша була утворена саме в Жидівщині і територіях навколо неї (включно з Ринковим майданом). Помешкання євреїв були піддані погромам. Дорогоцінні речі вивезені. Всередині 1942 року в'язні усіх гетто Луцька були виведені за межі міста і розстріляні. Це близько 17 тисяч осіб. Згодом підірвали Велику синагогу. Майже всі єврейські будівлі були знищені.
Збережені після війни будинки були відремонтовані. Екстер'єр синагоги відбудували у 1970-х роках, перетворивши її на приміщення спортивного клубу. Тільки тоді в цьому штетлі була встановлена єдина меморіальна дошка розстріляним у гетто.
Сучасний стан
Жидівщина охоплює такі вулиці сучасного міста: південна частина Данила Галицького, частково Караїмська, Троїцька, ділянка між Данила Галицького та Драгоманова до майдану Ринок. Впродовж історії межі району трохи збільшувалися, але за Ринок на півночі та за домініканські території Жидівщина ніколи не виходила. Загалом тут збереглося близько 20 споруд довоєнного штетлу.
Вулька
Історія
На схід від ділянки, де розташовувався комплекс споруд бернардинського конвенту Луцька, простягалося село Вулька (інші назви: Волиця, Воля Підлуцька). Вже у XVIII столітті його населяли великою мірою євреї. Цей район був пологим з крутими схилами. Він був вільний від забудови багатих лучан, оскільки не був придатним для цього. Внаслідок перенаселення Жидівщини прилуцьку частину Вульки почали заселяти євреї. Можливо, ця територія спершу належала бернардинам, оскільки відомо, що вони видавали дозволи євреям на забудову своїх земельПерльштейн А. Луцк и его древности // Временник императорского московского общества истории и древностей российских. Кн.9 — М., 1851.
Офіційно Вулька була приєднана до Луцька в 1834 році. Але не зважаючи на статус міста, забудова здійснювалася хаотично, без проектів, самовільно. Крім того, постійно з'являлися нові вулиці, а зникали старі. Так, із порівняння планів 1855 та 1862 років випливає, що з'явилося 10 нових будинків, 4 зникло. У 1840 році був виданий документ, де заявлялося:
Проте самовільна забудова продовжувалася. У 1890-х роках була спроба виселення євреїв із Вульки. Так, було видано наказ, де зазначалася необхідність реєстру усіх єврейських мешканців штетлу з подальшим розглядом їхнього права проживати тут. Передбачалося, що це право треба розглянути на основі закону 1882 року, де євреям заборонялося проживати у сільській місцевості. Але з якихось причин цей наказ не врахував, що Вулька давно належить до території міста, тому закон 1882 року у цьому районі був нечинний.
Вулька була дуже схожа із Жидівщиною. Тут так само селилися бідні євреї, тип забудови і побуту був аналогічним. Переважна більшість хат дерев'яні. Проте за свої межі штетл майже не виходив. Він був чітко обмежений вулицями. У 1939 році дослідник Леонід Маслов писав про штетли ЛуцькаМаслов Л. Архітектура старого Луцька — Львів, 1939 — с.47: