Морська́ мі́на — інженерний боєприпас (міна), що встановлюється у воді і призначена для ураження підводних човнів, надводних кораблів і суден противника, а також ускладнення їх плавання.

Морські міни поділяються на якірні, донні і плавучі. У якірних корпус, що має додатну плавучість, утримується на заданій глибині під водою за допомогою мінрепів (сталевого троса), з'єднаного з лежачим на ґрунті якорем. У корпусі розміщується заряд вибухової речовини масою до 350 кг, запальний пристрій і прилади, що входять в комплект детонатора. Різновидом якірних морських мін є сфероконічні та протичовнові антенні міни контактної дії.

Донні морські міни ставляться на дні моря (океану). Їх металеві корпуси мають розміри до 0,6 м у діаметрі та довжиною до 6 м, та мають зарядну камеру з 250—1000 кг вибухової речовини і детонаторами, приладову камеру з апаратурою підривача, відсік для розміщення парашута (для авіаційних морських мін). Зазвичай глибина постановки донних мін не перевищує 50—70 м. Спеціальні донні морські міни призначені для боротьби з підводними човнами, можуть встановлюватися і на великих глибинах. Плавучі морські міни після постановки дрейфують за течією, утримуючись на заданому поглибленні під водою за допомогою спеціальних пристроїв.

Характеристики та будова

Сфероконічна міна Сфероконічна міна — плавуча якірна морська міна, що утримувалась на необхідній глибині невеликим та малопомітним буйком, або якорем. Міна використовувалась наприкінці XIX — на початку XX століття. Вперше була застосована в російсько-турецьку війну 1877—1878 років.

Якорна міна утримувалась на необхідній глибині якорним кінцем — тросом. Притоплення перших зразків мін забезпечувалось ручним налаштуванням довжини троса. На початку 1980-х років на Чорноморському флоті були випробувані пристрої автоматичної постановки таких мін конструкцій флігель-ад'ютанта С. О. Макарова та лейтенанта Азарова. Конструкція Азарова, як більш проста, була прийнята на озброєння.

Принцип дії конструкції Азарова полягав в наступному. Міна оснащувалась системою зі свинцевого тягаря та підвішеного над тягарем якоря. Якірний кінець намотувався на барабан. Під дією тягаря та якоря барабан вивільнявся від гальма і кінець змотувався з барабана; коли тягар досягав дна, сила витягування кінця зменшувалась і барабан стопорився, за рахунок чого міна занурювалась на глибину, що відповідала відстані від тягаря до якоря.

У 1909 році завідувач майстерні водолазних і телефонних приладів у Кронштадті капітан 1-го рангу Є. В. Колбасьєв запропонував конструкцію плавучої міни, що підвішувалася під невеликим буйком. Буйкова міна разом з буйком мала позитивну плавучість близько 1 кг, що дозволяло використовувати невеликі буйки. Незабаром прилад плавання був доопрацьований за принципом «риб'ячого міхура», що надувався від стисненого повітря. Обидва варіанти успішно пройшли випробування, але на озброєння флоту прийняті не були. У 1913 році мінний офіцер 1-го Балтійського екіпажу лейтенант С. А. Калчев запропонував свій варіант плавучої міни П-13 з електричним приладом плавання. Його міна пройшла випробування й отримала рекомендацію до виробництва, але на озброєння флоту також не надійшла.

Сфероконічні міни перебували на озброєнні флоту до 1960-х років.

Див. також Мінне поле Конвой суден Протитанкова міна Протипіхотна міна Mk.60 «Кептор» — міна-торпеда ВМС США

Примітки

Джерела

Література Popular Science, March 1940, Can Mines Conqueror Sea Power Popular Science, November 1943, Mine Killers at Work «Fighting The Submarine Mine — How Navies Combat A Deadly Sea Weapon» October 1941 «Mines Are Dirty Tricks» , February 1951

Посилання

1. Энциклопедия вооружения Technical details of German Second World War sea mines 'Stonefish' — a British influence mine Henry Norton Sulivan: a depiction of early Naval Mine Belgian-Netherlands Naval Mine Warfare School, NATO Center of Excellence W.L.Clowes in 1855 Дьяконов Ю. П. История возникновения и развития подводного минного оружия в России Накануне первой мировой войны Минный класс