Артур Антонович Анатра (; 29 грудня 1878 [], Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — , Ла-Гаренн-Коломб, ФранціяКнига реєстрації актів цивільного стану. Nanterre (Hauts de Seine, France), 1941—1945.) — одеський підприємець, банкір, громадський діяч, мільйонер, один із засновників Одеського аероклубу (ОАК) (першого в Україні), засновник та власник авіаційного заводу «Анатра». Видавав в Одесі ілюстрований журнал «Зоря авіації».

Життєпис

Перші роки Народився 29 грудня 1878 в Одесі в сім'ї Антоніо Анжеловича Анатри, що належала до купців-переселенців італійського походження, чия діяльність багато в чому сприяла розвитку Одеси і залишила яскравий слід в її історії. Його дід, Анжело Анатра, заповзятливий сицилійський моряк, спочатку будував човни і перевозив товари та пасажирів між берегом і суднами в Одеському порту 1830-х («човнярі»), з часом став купцем-негоціантом і домовласником, організував компанію портових вантажників («дрягелів») і суднове агентство, займався громадською діяльністю і благодійністю .

Антоніо Анатра (батько Артура) і його брати — Анжело, Йосип і Варфоломій — продовжили справу, розпочату батьком.

У 1875 заснована торгово-промислова фірма «Брати Анатра», яка складалася із експортного дому, борошномельного млина та пароплавства, що стало одним з найбільших приватних Чорноморських пароплавств. Фірма спеціалізувалася на транспортуванні хлібних вантажів, здійснюючи перевезення від Запоріжжя і Вознесенська до Одеси (успішно конкуруючи в цьому з суднами РТПіТу)А. Захаров. «Благополучный Херсон» — город проблем , на виробництві та експорті зернопродуктів та імпорті англійського вугілля. В Одеському державному архіві зберігається свідоцтво «Про почесне громадянство», яке містить інформацію щодо високого статусу сім'ї Анатра:

Одеський купець 1-ї гільдії Антоній Анжелів Анатра представленими актами довів право на спадкове почесне громадянство. Вважати А. А. Анатра з його дружиною Марією Кузьмівною, дітьми — Артуром і Генріхом, дочками Валентиною-Кармелою і Юлією-Марією такими, що належать до почесних громадян. Всемилостивіше наказуємо користуватися, як йому, так і його потомству, усіма правами і перевагами, Маніфестом дарованими. Закінчивши 3-тю гімназію Одеси, Артур Анатра навчався на фізико-математичному факультеті Імператорського Новоросійського університету, в архіві якого зберігся документ, підписаний його Ректором: Маю честь просити фізико-математичний факультет про перепровадження до мене особистих документів та диплома про закінчення курсу Артура Анатра, обраного факультетом на посаду понадштатного лаборанта по кафедрі технічної хімії — без утримання. У наступні роки, не пориваючи зв'язку з університетом, був активним членом Товариства сприяння академічного життя Одеського університету .

Кар'єра

Підтримував багато новацій, що характеризували життя Одеси початку ХХ століття. При його фінансовому сприянні в Одесі на вулиці Гаванній, 13 був відкритий перший у місті стаціонарний кінотеатр «Мулен-руж» .

У 1907 узяв участь в одних з перших на території Російської імперії автомобільних перегонах, організованих також за його фінансової підтримки. Перегони проходили з Одеси до Миколаєва за участю 28 автомобілів . Про інтерес Артура до автомобілів свідчить і той факт, що літня резиденція Одеського автомобільного товариства розташовувалася при відділенні заводу «Анатра» на вулиці Леонтовича, 17.

Зацікавившись повітроплаванням, Артур Анатра стає одним із засновників Одеського аероклубу (ОАК), який був заснований у березні 1908, а потім і його президентом (1910—1918), змінивши на цій посаді барона Олександра Каульбарса. На свої кошти він відряджає до Франції свого особистого шофера та пілота клубу Бартоломео Каттанео — що став, дякуючи цьому, одним з перших дипломованих та дуже відомих авіаторів Італії — з тим, щоб він пройшов навчання в школі Блеріо, привіз замовлені для ОАК два аероплани «Блеріо» та передав членам ОАК придбані в школі навички керування літаком.

(21) березня 1910 на біговому полі Одеського іподрому відбулися перші показові польоти Михайла Єфімова, який повернувся до Одеси після закінчення авіашколи в Мурмелоні-ле-Гран. У присутності великої кількості глядачів (близько 100 000) він здіймався в небо п'ять разів. Третій політ був здійснений з першим пасажиром — президентом ОАК Артуром Антоновичем Анатрою, який одразу після приземлення сказав репортерам: Я звик до повітряних куль, але на аероплані відчув абсолютно нове почуття — гордість за людину, яка здобула перемогу над повітряною стихією. Важко передати, який захват охопив мене, коли ми відірвалися від землі і плавно понеслися туди, куди хотів авіатор. Хоча політ тривав всього чотири хвилини, він все ж вирішив придбати аероплан для особистого користування. На одеській виставці 1910 одним з найцікавіших відділів був відділ повітроплавання, організований аероклубом. Головою експертної комісії з повітроплавного відділу був Артур Антонович Анатра.

Одеська Авіашкола

15 червня 1910 за ініціативою Артура Анатри, яка була підтримана Командувачем військами Одеського Військового округу генерал-ад'ютантом Миколою Зарубаєвим, при Одеському аероклубі відкритий військово-авіаційний клас з безкоштовною формою навчання. Для його облаштування Артур Анатра, який займав також посаду Віце-президента Новоросійського товариства заохочення кіннозаводства, надав іподром цього товариства і подарував аероплан «Луї Блеріо». Поблизу бігового кола та трибун був встановлений ангар. Начальником військово-авіаційного класу став завідувач повітроплавальним парком Аероклубу, помічник командувача Одеським морським батальйоном підполковник Х. Ф. Стаматьєв.

У 1911 авіаційний клас був перетворений на авіашколу, при якій було відкрито відділення з платною формою навчання для цивільних осіб. В офіційному Звіті про діяльність Одеського аероклубу 1911 року за підписом Артура Анатри було сказано: Чудово усвідомлюючи всю величезну важливість завдання навчання офіцерів літати, Одеський аероклуб постарався поставити свою школу якнайширше і якнайкраще забезпечити її всім необхідним. До початку 1916 школа, що отримала ім'я Великого князя Олександра Михайловича, налічувала близько 100 курсантів з відповідним числом викладацького складу і розташовувалася біля Стрільбіщного поля (з 1960-х частина терену одеського Південно-Західного житлового масиву «Черьомушки»Е. Краснова, А. Дроздовский «Дорогие наши Черемушки!» , «Всемирные одесские новости» № 3 (77), декабрь 2010 ). Йшло будівництво нових корпусів, розрахованих на 200 учнів«А. Анатра и авиация в Одессе» «Заря авиации» № 2, август 1916 . У програмі навчання авіашколи, спрямованої в УВВФ 1 грудня 1916 року, значилися такі елементи пілотажу: ковзання, крутий віраж, переставлення, штопор, мертва петля та бій у повітріВ. Бычков. «Тайна Арцеулова» , retroplan.ru..

З 1916 починає видавати журнал «Зоря авіації» під редакцією І. Радецького, який підписувався: «І. М. Радецький, почесний секретар Школи авіації в Одесі». Журнал виходив з 1916 до початку 1917Т. Щурова. «Перемога над страхом» , odessitclub.org.

В серпні 1917 року А. Анатра передав авіаційну школу з майстернями та ангарами, загальною вартістю в 1, 5 мільйонів рублів, державі«Вестник особой армии», 15 (28) августа 1917. № 218, с. 4. Последние известия. .

Авіабудування

У 1911 на базі авіаремонтних майстерень ОАК був заснований Одеській авіабудівний завод А. А. Анатри.

10 червня 1913 завод отримав замовлення на 5 літаків «Фарман-XVI», яке через 5 місяців успішно виконав.

Протягом наступних чотирьох років завод випускав літаки «Фарман», «Nieuport», «Вуазен» і «Morane-Saulnier» за французькими зразками. Паралельно з 1915 почалося виробництво власних літаків: «Анатра Анаде» (друга назва — Анатра Д), «Анатра ВІ», «Анатра Анасаль». Останній був найуспішнішою моделлю, яка вдало проявила себе в Першій світовій війні. На початку 1917 завод виробляв до 100 літаків на місяць.

У 1914 купив у Сімферопольської міської управи терен біля річки Слов'янки, де побудував ще один авіазавод, який у 1918 був вивезений німецькими військами. Район біля терену заводу і досі називається «Анатра».

У 1919 емігрував до Франції, де він і помер 1 січня 1942. 5 січня був похований на кладовищі Пер-Лашез.

За радянських часів завод в Одесі відновили, спочатку він називався «Державний авіаційний завод №11», потім — «Державний авіаційний завод №7». Надалі завод став «Державними авіаремонтними майстернями №7». З 4 вересня 1946 року підприємство було «302-ою авиаремонтною базою ВПС», у 1964 році знову отримало статус заводу, ставши 562-м авіаремонтним заводом ВПС. З 2005 року завод працював як Державне підприємство Міністерства оборони України «Одесавіаремсервіс». У 2012 році повернув собі назву «Одеський авіаційний завод».

Примітки

Посилання aviastory.com.ua Retroplan: Деятельность завода Артура Анатра Airwar: літаки Анатра Airwar: Анатра Анаде Airwar: Анатра Анасаль Анатра в Одесі — пам'ятник літаку Анатра «Анасаль»

Література та джерела