Катери́нинська залізни́ця () — державна залізниця в українських губерніях Російської імперії, що побудована у 1883—1904 роках.
Роботи з будівництва першої черги залізниці тривали 34 місяці. Акт державної комісії був підписаний, і з 18 травня 1884 року розпочався регулярний рух поїздів.
Після жовтневого перевороту та зміни влади, у 1918 році націоналізована і передана до підпорядкування народного комісаріату шляхів сполучення.
Межі залізниці Залізниця проходила територією Харківської, Херсонської, Таврійської, Катеринославської губерній і територією Донщини.
Нині частини колишньої Катерининської залізниці входять до складу Донецької, Одеської, Придніпровської, Південної Укрзалізниці та частково до Південно-Східної залізниці Російських залізниць.
Гілки Ростов-на-Дону — Горлівка — Катеринослав — Долинська, з гілками на Звєрево, Маріуполь, Міллерове, Бердянськ, Куп'янськ Катерининська (1893 рік) Катерининська (1884) Донецько-Кам'яновугільна (1880)У 1893 році у слобідську частину Костянтинівської лінії (Костянтинівка — Ясинувата) була передана з Донецько-Кам'яновугільної в управління Курсько-Харьківсько-Азовської залізниці Донецько-Кам'яновугільна (1875) Костянтинівська (1872)
Історія
У 1862 році перший міністр шляхів сполучення імперії висунув проєкт будівництва залізниці від Катеринослава до Донбасу.
22 квітня 1875 року уряд затвердив план будівництва дільниць магістралі від станції Казанка до станції Катеринослав і від станції Ясинувата до станції Синельникове.
18 травня 1884 року відкрито постійний вантажний і пасажирський рух казенною Катерининською залізницею поїздів дільницями Ясинувата — Синельникове і Казанка — Катеринослав. Введений в експлуатацію залізничний міст через річку Дніпро. Також відкрився рух у напрямку Ясинувата — Гришине — Чаплине — Катеринослав — Долгінцеве — Долинська. Нова магістраль складалася з двох «ізольованих» ділянок Ясинувата — Синельникове та пост Амур (колишній Катеринослав Лозово-Севастопольської залізниці) — Катеринослав — Долинська, поділених ділянкою приватної Лозово-Севастопольської залізниці Синельникове — Амур, а також п'ять сполучних і «живильних» гілок, одна з яких, — Авдіївка — Юзівка, — була побудована безпосередньо в Донецькому вугільному басейні.
До 1884 року на промисловому Півдні Росії будували виключно приватні залізниці. Нова залізниця була казенною та широтною, тобто проходила перпендикулярно діючим магістралям у напрямку Центральної Росії — периферія. Вона мала зв'язати два промислових субрегіони, — Донецький кам'яновугільний та Криворізький залізорудний басейни. Не дивно, що вже через 5-10 років після відкриття постійного руху новою магістраллю почалося укладання других колій на всій трасі залізниці, а до початку ХХ століття вантажообіг Катерининської залізниці вийшов на перше місце серед залізниць Російської імперії. Адже вугілля і руда необхідні для виплавки металу, без якого не може обійтися жодна галузь промисловості.
З відкриттям Катерининської залізниці для обслуговування кустарних копалень, що на території сучасного Покровського району, були відкриті станції Удачна, Гришине і Желанна. Проте за документами того часу, у торгового селища Гришине (нині — Покровськ) в ХІХ столітті було небагато шансів перетворитися на залізничну станцію.
Нелегким був шлях від першої задумки широтної магістралі в напрямку Донбас через річку Дніпро у Кривбас до реалізації технологічно і економічно вивіреного проєкту із наявної нині трасою магістралі. Передісторія будівництва Катерининської залізниці по-своєму повчальна, сповнена епізодів гострої боротьби між гірничопромисловцями, губернським земством і транспортним відомством.
У 1841 році дворянин А. С. Воронцов приступив до написання проєкту магістралі у напрямку Лисичанськ — Бердянськ — Олександрівськ із дерев'яними рейками. Звичайно, даний проєкт було відхилено, і причина зовсім не в дерев'яних напрямних для екіпажів. У 1830—1840-х роках був відсутній стійкий вантажопотік між казенними вугільними копальнями в Лисичанську (відкриті у 1796 році), а також річковими пристанями на Дніпрі і морськими портами Приазов'я. Одними хлібними вантажами підтримувати стійкий вантажопотік цілий рік не представлялося можливим. В середині XIX століття не був налагоджений навіть кустарний вуглевидобуток в Гришинському вугленосному районі, — «вугільна лихоманка» тут почалася дещо пізніше.
У 1862 році міністр шляхів сполучення П. П. Мельников запропонував проєкт Південно-Східної (антрацитової) залізниці Грушівка (Шахти Ростовської області, РФ) — Катеринослав. Кінцевий пункт цієї залізниці мав виходити до річки Дніпро в районі сучасного посту Амур. У Західному Донбасі траса антрацитової залізниці проходила приблизно в тих місцях, де нині проходить ділянка магістралі Ясинувата — Чаплине. Але в 1860-х роках на урядовому рівні перевагу віддали радіальним залізницям, що мали зв'язувати би центр імперії з периферією. Антрацитова ж залізниця була широтною, — перпендикулярної радіальним.
У 1873 році почалося обговорення проєкту побудови Донецької кам'яновугільної залізниці. Даний проєкт передбачав створення розгалуженої мережі залізничних ліній та гілок, яка складалася з трьох ділянок, для обслуговування вугільних копалень Донецького басейну. Для обслуговування Старого Донбасу передбачалася так звана центральна дільниця, — система сполучних ліній і живильних гілок між станціями Міллерове й Звєрєво Козловсько-Воронезько-Ростовської залізниці, Грушевськими антрацитовими копальнями на сході, а також Слов'янськ і Микитівка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, Лисичанськими кам'яновугільними казенними копальнями на заході. Для вивезення донецького вугілля на Волгу, від Грушевських копалень на схід передбачалася Східно-Донецька дільниця Донецької дороги. Для виходу донецького вугілля на Дніпро, а також Харківсько-Миколаївську залізницю, від Курсько-Харківсько-Азовської залізниці передбачалася Західно-Донецька дільниця Донецької дороги. Траса останньої дільниці перетинала Криворізьке залізорудне родовище, тому мала другу назву — «Криворогська» (у сучасних дослідників — Криворізька) гілка.
Проти одночасного будівництва всіх трьох дільниць Донецької залізниці у 1875 році виступив міністр шляхів сполучення К. М. Посьєт, він віддав «пальму першості» її центральній дільниці, побудованій у 1876—1879 роках як окрема приватна Донецька кам'яновугільна залізниця.
Дослідження Західно-Донецької дільниці затягнулися і не були завершені до 1875 року, що стало формальною причиною призупинення реалізації даного проєкту. По-суті розглядалися два варіанти трасування даної дільниці: через район казенного села Гришине і через район села Курахівка (нині — Зоряне Покровського району Донецької області).
«Гришинський» варіант трасування Західно-Донецької гілки вперше був озвучений на I З'їзді гірничопромисловців півдня Росії ще восени 1874 року. Даним варіантом передбачалося будівництво магістралі від станції Микитівка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці до станції Синельникове Лозово-Севастопольської залізниці, а також від міста Катеринослав (з мостом через Дніпро) до станції Казанка Харківсько-Миколаївської залізниці. Ділянка колії від Синельникове до поста Амур на лівому березі Дніпра в Катеринославі на той час вже була здана в експлуатацію і належала приватній Лозово-Севастопольській залізниці.
«Курахівський» варіант трасування передбачав примикання Західно-Донецької гілки в Донбасі по проєктованій станції Хацепетівка Донецької залізниці (згідно з попередніми дослідженням Міністерства шляхів сполучення у 1875 році) або Корсунь (Пантелеймонівка) Курсько-Харківсько-Азовської залізниці (клопотання окремих гірничопромисловців в 1874 році), з подальшим трасуванням через Богодухову балку, станцію Руднична (нині — Рутченкове) Костянтинівської залізниці, село Курахівка і село Іванівка, з виходом на Синельникове або Олександрівськ Лозово-Севастопольської залізниці, а після перетину мостом Дніпра — на Кривий Ріг і Казанку.
У 1875 році французьке Гірничопромислове товариство на півдні Росії, яке заволоділо напередодні маєтком в Курахівці, приступило до будівництва тут капітального вугільного рудника і залізничної гілки до нього від станції Руднична протяжністю 24 версти (так звана Рутченківсько-Курахівська залізниця). У 1876 році рудник, а також гілка до нього з мостом через річку Вовча і паровозним депо були здані в експлуатацію. Здавалося б, все вказувало на швидку реалізацію «Курахівського» варіанту трасування Західно-Донецької дільниці. Але у товариства почалися проблеми з видобутком вугілля в Курахівці та його збутом.
Оприлюднені варіанти трасування залізниці через район Гришине, і через район Курахівки, не були позбавлені головного недоліку — наявності ділянок з важким профілем колії. У першому випадку, передбачався перетин глибокої долини річки Кривий Торець в районі Новобахмутівки, у другому — подолання крутого правого берега річки Вовчої в районі Курахівки. Дана обставина серйозно обмежувала провізну і пропускну здатність напрямків, створювала проблеми з транзитом масових вантажів, — для чого, власне, і була задумана Західно-Донецька дільниця Донецької залізниці. Отже, обидва варіанти проєкту потребували суттєвого доопрацювання. Тому й не дивно, що К. М. Посьєт наполягав на додаткових дослідженнях напряму.
У 1876 році, завдяки злагодженій роботі Катеринославського губернатора І. М. Дурнова і губернського земства, вдалося довести перспективність варіанту трасування Західно-Донецької залізниці через Катеринослав з примиканням до існуючих залізниць в Донбасі по станції Ясинувата Костянтинівської залізниці або станції Микитівка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, взамін станції Руднична. Залізниця, як і кам'яновугільна, передбачалася у власності приватного товариства. У 1876 році Катеринославське губернське земське зібрання клопотало про надання концесії на будівництво Західно-Донецької лінії генералу А. Д. Фалькенгагену і дворянину М. К. Залєсському.
Розпочата у 1877 році війна з Османською імперією відсунула обговорення питань залізничного будівництва на задній план, і про Західно-Донецьку (Криворізьку) залізницю зовсім забули. Тому, коли у 1879 році гірничий промисловець О.М.Поль знову порушив клопотання про будівництво Криворізької гілки, довелося все доводити заново. До сих пір не було вирішене питання про місце розташування залізничного моста через Дніпро на проєктованій лінії. У 1880 році на засіданні Височайше затвердженої присутності по продовольчій частині було вирішено визнати корисним розпочати земляні роботи із продовження Донецької залізниці на захід через Катеринослав. Спонукали уряд до прийняття позитивного рішення наслідки низки неврожаїв, що мали місце в південних губерніях в середині 1870-х років XIX століття. Саме тому, що швидке будівництво Криворізької залізниці в 1880-х роках XIX століття було спровоковано проблемою постачання до віддалених куточків Катеринославської губернії хліба, Катерининську залізницю довгий час називали «хлібною». В якості нових претендентів концесії на Криворізьку залізницю в 1880 році виступили російський князь Долгоруков і американський банкір Баркер. Втім, «Височайше затвердженим» рішенням Комітету Міністрів від 6 лютого 1881 року нову залізницю вирішили будувати «казенним способом під безпосереднім веденням Міністерства шляхів сполучення».
Що стосується трасування Криворізької гілки, то у 1877 році нові дослідження даного напрямку вказали на неможливість включення Курахівської гілки в Західно-Донецьку лінію, — у зв'язку з проблемою одночасного спорудження нового мосту через Вовчу і будівництва станції примикання під'їзної колії Курахівського рудника на правому березі річки з використанням вже збудованого мосту. Згідно з новими дослідженнями, Західно-Донецька лінія прямувала через Курахівку, але не від станції Руднична, а від станції Юзове. У 1878 році під'їзну колію на Курахівку був законсервовано, хоча аж до 1881 року Гірничопромислове суспільство на півдні Росії намагалося включити останню до складу протяжної магістралі з Донбасу в Кривбас.