Синдро́м Кри́глера—Найя́ра — сімейна форма вродженої гіпербілірубінемії, при якій відбуваються окрім жовтяниці тяжкі порушення центральної нервової системи (ЦНС), дегенерація базальних гангліїв. Це дуже рідкісне захворювання — її частота в світі складає 1:1 000 000.
Назва Синдром назвали на честь педіатрів Джона Філдінга Криглера і Віктора Ассада НаяраWhonamedit? — A dictionary of medical eponyms. Crigler-Najjar syndrome , які першими у 1952 році описали клінічні випадки цього синдрому.Crigler JF Jr, Najjar VA (February 1952). «Congenital familial nonhemolytic jaundice with kernicterus; a new clinical entity». AMA American Journal of Diseases of Children 83 (2): 259–60.
Патогенез Синдром спричинює дефект УДФ-глюкуронілтрансферази, що відповідає за кон'югацію білірубіну у печінковій клітині — гепатоциті. Внаслідок дефіциту цього ферменту непрямий білірубін не кон'югується в прямий. Розрізняють два типи хвороби:
Синдром Криглера—Найяра І типу (КГ-І) успадковується аутосомно-рецесивно і характеризується повною відсутністю ферменту глюкуронілтрансферази. Проявляється вираженою жовтяницею з явним переважанням рівня непрямого білірубіну в крові безпосередньо після народження. Діти з таким типом синдрому швидко гинуть. Синдром Криглера—Найяра ІІ типу (КГ-ІІ, синдром АріасаНазваний на честь американського лікаря Ірвіна Монро Аріаса, який описав цей тип синдрому та показав, що має місце не абсолютний дефіцит глюкуронілтрансферази — Whonamedit? — A dictionary of medical eponyms. Crigler-Najjar syndrome , M Arias: Chronic unconjugated hyperbilirubinemia without overt signs of hemolysis in adolescents and adults. Journal of Clinical Investigation, New York, 1962, 41: 2233—2245.) — успадковується аутосомно-домінантно і відрізняється від першого типу тим, що внаслідок «пом'якшеної мутації» спостерігають часткове зниження активності ферменту, так що білірубін значною мірою кон'югується і виводиться з організму. Жовтяниця проявляється на першому році життя або навіть в підлітковому віці. Прогноз при цьому типі для хворих відносно сприятливий.Herold, Gerd: Innere Medizin — Eine vorlesungsorientierte Darstellung. Herold Verlag, Köln 2009. S. 489
Патогенез
Тип І При синдромі Криглера—Найяра типу І активність ферменту відсутня взагалі або наявні лише її сліди. Мутація розміщена в екзоні 2-5 гену УДФ-глюкорунілтрансферази, спричиняє утворення неповноцінного ферменту, який швидко руйнується. Внаслідок цього порушується процес глюкуронування білірубіну, стероїдних гормонів і медикаментів. Тому концентрація некон'югованого білірубіну значно підвищується. Активність інших печінкових ферментів (амінотрансферази, γ-глутамілтранспептидази, лужної фосфатази) достатня, гістологія без особливостей. Жовч хворих майже безбарвна. При цьому типі синдрому не вдається досягти активації ферменту при прийомі ензимоіндукторів (фенобарбітал, рифампіцин, рифаксимін). Накопичений білірубін метаболізується дуже повільно і елімінується з калом в занадто малих об'ємах. У сечі уробіліноген не визначають.
Тип II На противагу до першого типу при типі ІІ залишкова активність УДФ-глюкуронілтрансферази становить 10-20 % від норми. Відповідальний за цей дефект гену уражає також УДФ-ГТ1-ген (існує понад 10 відомих форм мутації). Деякі форми можуть приводити до подібних І типом порушень кон'югації гормонів і медикаментів. Рівень некон'югованого білірубіну в крові підвищується при ІІ типі не так сильно. За допомогою фенобарбіталу можна підвищити активність ферменту і досягти рівня білірубіну в крові до 50 мкмоль/л/год. Як і при І типі розміри печінки і гістологія без особливостей.
Клінічний перебіг Синдром Криглера—Найяра типу І проявляється безпосередньо після народження вираженою гіпербілрубунемією, яка при відсутності регулярного лікування призводить до розвитку ядерної жовтяниці з обтяжуючими неврологічними пошкодженнями.
Синдром Криглера—Найяра типу ІІ перебігає не так агресивно. Ядерна жовтяниця є рідким явищем. В подальшому житті жовтяниця і виражений свербіж шкіри можуть відчутно погіршити якість життя.
Лікування
Проводять з врахуванням типу і ступеня виразності хвороби. При типі І дуже важливим є ранній початок лікування. Етіологічне лікування полягає у вирішенні питання про трансплантацію печінки. При ІІ типі фенобарбітал, як єдиний на сьогодні ефективний печінковий індуктор ферментів для щоденного прийому, може допомогти знизити рівень білірубіну.
І тип Консервативна терапія синдрому Криглера—Найяра типу І базується на трьох ступенях: постійна щоденна фототерапія променями блакитного спектру; прийом тінпротопорфірину, препарат знижує активність гемоксигенази; прийом карбонату кальцію і фосфату кальцію (підвищую секрецію некон'югованого білірубіну у кишечнику). При такому лікуванні можна подовжити тривалість життя і сповільнити розвиток неврологічних ускладнень, що дасть можливість провести трансплантацію печінки якомога раніше. В експериментальній фазі знаходиться алогенна трансплантація клітин печінки.
ІІ тип Лікування типу ІІ досягається через щоденний прийом невеликих доз фенобарбіталу. Шляхом посилення ферментативної активності ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази рівень білірубіну в крові може знижуватися до того рівня, що дає можливість людині жити досить повноцінним життям.
Див. також Синдром Жильбера Синдром Дабіна — Джонсона Синдром Ротора
Примітки
Джерела Ш. Шерлок, Дж. Дули Заболевания печени и желчных путей (пер. с англ.) (под ред. З. Г. Апросиной, Н. А. Мухина). — 1999, М. «ГЭОТАР, Медицина». — 864 с. ISBN 5-88816-013-Х