Т-80 — радянський легкий танк періоду Другої світової війни. Розроблено восени 1942 року в танковому конструкторському бюро Горьківського автомобільного заводу (ГАЗ) під керівництвом Миколи Олександровича Астрова, провідного розробника всіх радянських легких танків того періоду. У грудні 1942 року Т-80 прийнятий на озброєння Робітничо-селянської Червоної армії і серійно випускався Митищинським заводом № 40.Також у деяких джерелах, наприклад, у брошурі , зустрічаються згадки про випуск на ГАЗі п'яти Т-80. Виробництво Т-80 тривало до вересня 1943 року, коли на складальних лініях заводу № 40 його замінили самохідно-артилерійською установкою СУ-76. Всього було випущено від 75 до 85 легких танків Т-80, які 1943 року брали участь у боях німецько-радянської війни. Т-80 зняли з виробництва через ненадійну роботу рушійної установки, недостатньо потужне озброєння для 1943 року, а також через велику потребу РСЧА в самохідних установках СУ-76М. На початку 1943 року на базі Т-80 було створено дослідний танк. Цей танк був оснащений 45-мм танковою гарматою ВТ-43 великої потужності. Однак цей дослідний танк не було прийнято на озброєння РКЧА. Т-80 став останнім легким танком радянської розробки воєнного часу.
Історія створення Починаючи з прийняття легкого танка Т-70 на озброєння РКЧА, радянські військові фахівці вказували на його головну ваду — одномісну башту. Але конструкція танка ще мала резерви, які можна було використати для усунення цього недоліку. Танкове конструкторське бюро ГАЗ на чолі з Астровим обіцяло це військовим ще при показі прототипу ГАЗ-70 і почало роботи практично відразу ж після налагодження серійного випуску Т-70. Протягом пізньої весни, літа і ранньої осені 1942 року з'ясували, що установка двомісної башти значно збільшить навантаження на двигун, трансмісію і ходову частину танка. Випробування довантаженим до 11 тонн танка Т-70 повністю підтвердили ці побоювання — на тестах лопалися торсійні підвіски, ламалися траки, виходили з ладу вузли та агрегати трансмісії. Тому основною роботою було посилення цих елементів конструкції, вона успішно завершилася прийняттям на озброєння РКЧА модифікації Т-70М. Також до осені виготовили й успішно випробували двомісну башту для танка Т-70, але серійному виробництву завадили дві обставини.
Першою з них була недостатня потужність спареної рухової установки ГАЗ-203. Її планувалося збільшити форсуванням до загальної потужності 170 к. с. збільшенням коефіцієнта наповнення циліндрів і підвищенням ступеня стиснення. Друга перешкода виникла з вимог забезпечити великі кути піднесення гармати для ураження цілей на верхніх поверхах будівель у міських боях. Також це могло збільшити можливості вогневої протидії авіації противника. Зокрема, на цьому наполягав командувач Калінінським фронтом генерал-лейтенант Конєв. Уже розроблена двомісна башта для Т-70 цій вимозі не відповідала і її переконструювали для стрільби з гармати під великим кутом піднесення. Другий прототип з новою баштою отримав заводське позначення 080 або 0-80. Для зручнішого розміщення гармати з можливістю зенітної стрільби і двох членів екіпажу довелося розширити діаметр погона і зробити під похилими гранями башти броньове кільце-барбет товщиною 40-45 мм. Через ширший погон башти демонтаж двигуна без попереднього знімання башти став неможливим — броньове кільце накривало знімну наддвигунну броньову плиту.
У грудні 1942 року прототип 080 успішно пройшов полігонні випробування і був прийнятий на озброєння РКЧА під індексом Т-80. Проте організація його випуску планувалася не на ГАЗі, оскільки перехід горьківського автогіганта на виробництво «вісімдесятки» міг знизити обсяги випуску танків і самоходок СУ-76, яке не можна було допускати в умовах воєнного часу. Тому освоєння випуску Т-80 доручили новоствореному Митищинському заводу № 40.
Виробництво Серійний випуск Т-80 розпочали в Митищах на заводі № 40 у лютому 1943 року. Обсяги випуску були невеликі, до закінчення виробництва у жовтні 1943 року випустили близько 80 машин. Загальна кількість випущених Т-80 невідома. За документами Головного бронетанкового управління РСЧА, всього було збудовано 75 «вісімдесяток». Однак звіти народного комісаріату танкової промисловості містять інші цифри. За даними цього відомства, впродовж 1943 року випущено 81 танк Т-80, а впродовж війни — 85. Проте до цієї кількості можуть зараховувати прототипи, дослідні і досерійні машини. Також деякі автори включають побудовані ГАЗом дослідні машини до загальної кількості випущених Т-80.
Припинення випуску Т-80 зумовлене кількома причинами: меншою мірою — ненадійною роботою форсованої рушійної установки М-80 (в джерелах її позначення також відрізняються — згадуються індекси М-80 або ГАЗ-203Ф); переважними причинами стали недостатня вогнева міць і бронезахист «вісімдесятки» станом на 1943 рік (див. розділ «Оцінка проєкту») і крайня потреба РКЧА в самохідно-артилерійських установках СУ-76М. До кінця 1943 — початку 1944 року форсовану рухову установку довели до прийнятного рівня надійності, але про відновлення випуску Т-80 взагалі не йшлося.
Опис конструкції Т-80 мав типову компонувальну схему для радянських легких танків того часу. Танк мав п'ять відділень, перерахованих нижче від лобової частини машини до корми: трансмісійне відділення; відділення управління; моторне відділення по правому борту середини корпусу; бойове відділення по лівому борту середини корпусу і у башти; кормове відділення, де розташовувалися паливні баки і радіатор двигуна. Ця компонувальна схема визначала загалом набір переваг і недоліків танка серед машин свого класу. Зокрема, переднє розташування трансмісійного відділення, тобто ведучих коліс, підвищувало їхню вразливість, оскільки саме передній край танка найбільше обстрілюється. З іншого боку, на відміну від радянських середніх і важких танків, у Т-80 паливні баки знаходилися поза бойовим відділенням в ізольованому броньованою перегородкою відсіку, що знижувало ризик виникнення пожежі при пошкодженні танку (особливо високий для машини з бензиновим двигуном) і цим підвищувалось виживання екіпажу. До інших переваг обраного для Т-80 компонування можна зарахувати невелику висоту і загальну масу танка (порівняно з машинами інших компонувальних схем), досягнуті, до того ж, всупереч вимушеному застосуванню «довготелесого» силового агрегату ГАЗ-203Ф. Як наслідок, зростали динамічні характеристики танка, і для нього не потребувався потужний спеціалізований двигун. Екіпаж танка складався з трьох осіб — механіка-водія, навідника і командира машини, який також був заряджаючим.
Броньовий корпус і башта Броньовий корпус танка зварювався з вальцованих гетерогенних (застосовувалася поверхневе гартування) броньових плит товщиною 10, 15, 25, 35 і 45 мм. Броньовий захист диференційований, протикульовий. Лобові і кормові бронеплити мали раціональні кути нахилу, борти вертикальні. Борт Т-80 виготовлявся з двох бронеплит, з'єднаних зварюванням. Для посилення зварного шва всередині корпусу встановлювалася вертикальна балка жорсткості і приклепувалась до передньої і задньої бортових частин. Деякі бронеплити корпусу (наддвигунний і надрадіаторний листи) були знімними для зручності обслуговування і заміни різних вузлів і агрегатів танка. Робоче місце механіка-водія перебувало в передній частині бронекорпусу танка з деяким зсувом вліво від центральної поздовжньої площини машини. Люк для посадки-висадки механіка-водія розташовувався на лобовій бронеплиті і мав врівноважуючий механізм для полегшення відкривання. Люк механіка-водія зменшував стійкість верхньої лобової деталі до влучань снарядів. Днище Т-80 зварювалися з трьох броньових плит товщиною 10 мм і для забезпечення жорсткості до нього приварювалися поперечні коробчасті балки, в яких розташовувалися торсіони вузлів підвіски. У передній частині днища під сидінням механіка-водія було зроблено аварійний люк-лаз. Корпус також мав люки і технологічні отвори для вентиляції житлових приміщень танка, зливу палива та мастила, доступу до горловини паливних баків, інших вузлів і агрегатів машини. Деякі отвори захищались броньовими кришками, заслінками і кожухами.
Шестигранна зварна башта у формі зрізаної піраміди мала борти товщиною 35 мм, які не мали раціонального кута нахилу, щоб збільшити внутрішній простір для розміщення в ній двох осіб. Зварні стики граней башти додатково посилювалися броньовими косинцями. Лобова частина башти захищалася бронемаскою товщиною 45 мм, в якій були амбразури для установки гармати, кулемета і прицілу. Вісь обертання башти не збігалась із площиною поздовжньої симетрії машини внаслідок установки двигуна на правому борту танка. У даху башти встановлювалася нерухома командирська башточка з відкидним люком для посадки-висадки командира машини. У цьому люку встановлювався повноповоротний дзеркальний перископічний оглядовий прилад. Навідник для своєї посадки-висадки також мав свій відкидний люк, ліворуч від командирської башточки. Башта встановлювалася на кульковій опорі і фіксувалася затискачами щоб уникнути звалювання при сильному крені або перекиданні танка.
Озброєння Основним озброєнням Т-80 була нарізна напівавтоматична 45-мм танкова гармата зразка 1938 р. (20-Км або 20км), змонтована на цапфах у площині поздовжньої симетрії башти. Гармата 20-К мала ствол довжиною 46 калібрів, висота лінії вогню становила 1630 мм, дальність стрільби прямою наводкою досягала 3,6 км, максимально можлива — 6 км. З гарматою був спарений 7,62-мм кулемет ДТ, який міг легко зніматися зі спареної установки і використовуватися окремо. Спарена установка мала діапазон кутів підвищення від −8° до +65 ° і круговий обстріл по горизонталі. Поворотний механізм башти зубчастого типу з ручним приводом розташовувався ліворуч від командира танка, а підйомний механізм гармати (гвинтового типу, також з ручним приводом) — справа. Спуск кулемета — механічний, гармата оснащувалася електроспуском.
Бойовий комплект гармати складався з 94 — 100 пострілів унітарного заряджання (патронів). При стрільбі бронебійними снарядами екстракція стріляної гільзи здійснювалася автоматично, а при стрільбі осколковими снарядами через менший відкат ствола, обумовлений малою початковою швидкістю осколкового снаряда, напівтоматика не працювала, і командиру доводилося відкривати затвор і виймати стріляну гільзу вручну. Теоретична скорострільність гармати становила 12 пострілів за хвилину, але через необхідність ручної екстракції стріляної гільзи від осколкового снаряда темп вогню на практиці був у кілька разів нижче, 4 — 7 пострілів на хвилину. До боєкомплекту могли входити такі снаряди:
Номенклатура боєприпасівТипПозначенняМаса снаряда, кгМаса ВР, гПочаткова швидкість, м/сДальність таблична, мКаліберні бронебійні снарядиБронебійно-трасуючий тупоголовий з балістичним наконечникомБР-2401,4318,5 (A-IX-2)7604000Бронебійно-запалювальний трасуючий тупоголовий з балістичним наконечникомБЗР-2401,4412,5 +13 (запалювальна суміш)7604000Бронебійний тупоголовий з балістичним наконечникомБ-2401,4319,5 (A-IX-2)7604000бронебійно-трасуючий гостроголовий суцільний з балістичним наконечникомБР-240СП1,43немає7574000Підкаліберні бронебійні снарядиПідкаліберний бронебійно-трасуючий («катюшного» типу)БР-240П0,85немає985500Осколкові снарядиОсколковий сталевийО-2401,98 — 2,15783434200Осколковий сталистого чавунуО-240А1,98 — 2,15783434200КартечКартечЩ-2401, 62137 куль, 100 г пороху??