Київводоканал

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія «Київводоканал», скорочено — ПрАТ «АК „Київводоканал“» — підприємство у сфері водопостачання та водовідведення в місті Києві.

Протяжність водопровідних мереж становить 4 231 км, з яких 1 798 старі.

Протяжність каналізаційних мереж становить 2 662 км, з яких 830 старі.

Київводоканал проводить забір, підйом води з поверхневих та підземних джерел водопостачання, очищення відповідно до вимог Технологічних регламентів, транспортування, подачу питної води споживачам згідно з вимогами Державних санітарних правил і норм 2.2.4-171.-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» з подальшим відведенням стоків не лише міста Києва, але й прилеглих населених пунктів Київської області.

Окрім Києва, діяльність підприємства поширюється на прилеглі міста і селища — Вишгород, Ірпінь, Вишневе, Гнідин, Щасливе, Чабани, Коцюбинське, Новосілки, Софіївська Борщагівка, Петропавлівська Борщагівка, Гатне.

Відеоінфографіка про роботу підприємства

Історія

V століття З моменту заснування першого поселення на Київських пагорбах його жителі для видобутку води починають активно використовувати криниці: було вирито десятки криниць і побудовано декілька систем для видобутку води з великих глибин. X століття З'являються перші трубопроводи, виготовлені з порожніх всередині дерев'яних колод. Є припущення, що в ті часи існували дерев'яні віадуки, які подавали на Поділ воду з джерел, що били на київських пагорбах. Для відведення дощових вод споруджувалися спеціальні дренажні системи, що вели до річок. Вигрібні і сміттєві ями після наповнення в той час просто засипалися землею. За кілька сторіч цей «культурний шар» підняв природний рельєф на 4-5 метрів. XVII століття Труби ще дерев'яні, але вже укладаються під землею на великі відстані. Дотепер збереглися фрагменти трубопроводу, що постачав воду у духовну семінарію на Подолі (1668 рік). Вигрібні ями вичищаються професійними золотарями, що вивозять в бочках «міські добрива» на поля. 1757 рік Дерев'яні і керамічні труби поступово витісняються металевими. Побудовано перший фонтан «Самсон», що зберігся до наших днів. Середина XIX століття Для подачі води починають використовувати парові насоси. У Київській фортеці з'являється перший ватерклозет. Там же пробурили і першу в місті артезіанську свердловину 103-метрової глибини. Встановлюються пожежні гідранти. 1872 рік Першу чергу міського водогону було споруджено та запущено в експлуатацію у березні 1872 року. Остаточні роботи закінчено у вересні цього ж року з підключенням садиб заможних громадян. Вода з Дніпра проходила через піщані англійські фільтри і питна вода подавалась в мережу чавунних труб. Довжина водопроводу — 23,3 км. Через 10 років мережа водопостачання розширилася майже вдвічі — до 45 км. За той же час населення Києва зросло зі 120 до 189 тисяч. Споруджуються елементи каналізації сучасного типу. Саме з цього року традиційно починається відлік історії Київводоканалу. 1894 рік Підключено першу систему централізованого каналізування за повною роздільною схемою, з очищенням стоків на полях фільтрації. 1908 рік Епідемія черевного тифу і холери в місті дискредитувала ідею річкового водопостачання без знезараження питної води. За вимогою міської громади водопровідне товариство припинило забір питної води з Дніпра і Київ перейшов повністю на артезіанське водопостачання. 1909 рік Київське акціонерне товариство каналізації викупляється містом за 1 млн карбованців і стає муніципальною власністю. 1939 рік На початку жовтня побудовано Дніпровську водопровідну станцію з комплексом очисних споруд, включаючи знезараження питної води з проектною кількістю добового споживання 170 м³. З цього часу місто знову, але вже без ризику спалаху водних інфекцій, перейшло на змішане водопостачання — річкове та артезіанське. За останніми довоєнними даними, у 1940 р. жителі Києва споживали 105—200 м³ артезіанської води і 80 тис. м³ дніпровської води за добу. 1961 рік Побудовано Деснянську водопровідну станцію, яка, починаючи з 1964 року, забезпечила основний обсяг подачі питної води місту. 1965 рік Введено в експлуатацію Бортницьку станцію аерації, що забезпечила механічне і біологічне очищення усіх стічних вод Києва. 1977 рік Київське Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (ВУВКГ) було затверджене базовим підприємством для вивчення передового досвіду в галузі водопровідно-каналізаційних господарств України. 1979 рік У ВУВКГ створений відділ АСУ ТП водопостачання та водовідведення . 1986 рік Аварія на Чорнобильській АЕС, спричинила радіоактивне забруднення води річки Дніпра. Для вирішення проблеми подачі населенню міста якісної і безпечної питної води протягом найкоротшого часу на р. Десні було споруджено плавучу насосну станцію «Роса-300» з водоводами, які транспортували деснянську воду на очисні споруди Дніпровської водопровідної станції. Цей водозабірний комплекс і дотепер можливо використовувати для забору води з р. Десни. 21 травня 1992 року На базі ВУ «Київводоканал» (раніше ВУВКГ) створено державне комунальне об'єднання (ДКО) «Київводоканал». 2001 рік Державне комунальне об'єднання водопровідно-каналізаційне господарство «Київводоканал», реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія «Київводоканал»; 2010 рік 20 грудня ВАТ "Акціонерна компанія «Київводоканал» реорганізоване у ПАТ "Акціонерна компанія «Київводоканал». 2017 рік 28 квітня змінено тип Товариства з публічного на приватне та, відповідно, змінене найменування підприємства на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія «Київводоканал».

Водопровідне господарство

Департамент експлуатації водопровідного господарства

Обслуговує понад 4 тисячі км водопровідних мереж. Обслуговування водопровідних мереж здійснюють 11 водопровідних експлуатаційних районів та служба експлуатації водогонів. Київ забезпечується питною водою з трьох джерел водопостачання — річок Дніпра, Десни та підземних водоносних горизонтів.

У загальній схемі водопостачання м. Києва задіяні 34 водопровідні насосні станції другого підйому, чотири — третього та четвертого підйому річкової та артезіанської води, 33 підкачки холодного водопостачання, 364 артезіанських свердловин; а також об'єкти енергозабезпечення: 129 трансформаторних підстанцій та 5 резисторних підсилювачів.

Загальна проектна потужність господарсько-питного водопроводу м. Києва становить 2 млн. 100 тис. м3/добу, у тому числі Дніпровської водопровідної станції — 600 тис. м3/добу, Деснянської водопровідної станції — 1 млн. 80 тис. м3/добу, артезіанського водопроводу — 420 тис. м3/добу.

На сьогодні середньодобова подача питної води споживачам м. Києва значно скоротилась і становить близько 560 тис. м3/добу. Основна частина води на правий берег постачається з Деснянської водопровідної станції по шести водогонах, а також по чотирьох дюкерах.

Контроль якості питної води

Поверхнева вода з річок Дніпра та Десни на очисних водопровідних спорудах проходить повний технологічний цикл очищення за допомогою реагентів: коагулянтів, флокулянтів, хлору, аміаку. На Дніпровській водопровідній станції питна вода на кінцевому етапі кондиціонується озоном. Після очищення та знезараження вона надходить у водопровідні мережі міста.

Якість питної води в мережах централізованого господарсько-питного водопостачання знаходиться під жорстким лабораторним контролем Київської міської санепідемстанції та трьох виробничих лабораторій ПАТ "АК «Київводоканал». Питна вода в м. Києві контролюється цілодобово. Щодоби відбирається та аналізується приблизно 1000 проб води, які контролюються за 22 показниками. Щомісяця якість питної води контролюється за 52 показниками, а у широкому спектрі інгредієнтів питна вода щорічно досліджується за 60 показниками. Контроль за показниками якості питної води здійснюється в 25-ти контрольних точках мереж, 22-х насосних водопровідних станціях, 167 артезіанських свердловинах.

На сьогодні якість питної води контролюється відповідно до вимог нового нормативного документу ДержСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» від 16.07.2010 року.

Дніпровська водопровідна станція

Дніпровська водопровідна станція побудована в 1939 році, проектна потужність становить 600 тис. м³ на добу. На Дніпровській водопровідній станції запроектована класична схема реагентної очищення води з відстоюванням та фільтруванням. Технологічні лінії складаються зі змішувачів, горизонтальних відстійників сумісних з камерами реакцій та швидких фільтрів Вода з р. Дніпро по сифонних водогонах надходить у водоприймальні колодязі насосних станцій першого підйому.

У перший відсік водоприймального колодязя під всмоктуючі патрубки насосних агрегатів спочатку подається аміачна вода, а потім вводиться хлорна вода.

Насосними агрегатами вода по напірних водогонах подається на блок змішувачів. В змішувачах відбувається швидке перемішування води з реагентами — коагулянтами (гідроксихлорид алюмінію та сульфат алюмінію) та флокулянтами.

Зі змішувачів самопливом по водогонах вода надходить до камер реакцій. У камерах реакцій відбувається змішування води з утворенням нерозчинного у воді гідроксиду алюмінію у вигляді пластівців. Із камер реакцій вода поступає у відстійники, де відбувається процес осідання забруднень.

По мірі накопичення осаду в відстійниках проводиться їх чистка та мийка з виключенням однієї споруди з циклу водопідготовки. Після освітлення вода надходить на блок швидких фільтрів, завантажених кварцовим піском, для завершення процесу фізико-хімічної очистки.

Фільтрована вода по водогонах надходить в цех озонування води. Озонування води озоно-повітряною сумішшю здійснюється у барботажних камерах. Це завершальний етап обробки — кондиціювання питної води.

Далі очищена вода надходить в резервуари чистої води і агрегатами насосної станції ІІ — підйому подається по напірних водогонах у водопровідну мережу.

На очисних спорудах для знезараження води застосовується рідкий хлор. Хлор транспортується хлоропроводами з видаткового складу хлору на очисні споруди. На очисних спорудах передбачено подвійне хлорування: під всмоктуючі патрубки насосних агрегатів першого підйому та при необхідності, переважно в теплий період року, на вході до барботажних камер озонування. Подвійне хлорування забезпечує окислення забруднень в річковій воді, а також бактеріальну стабільність питної води при транспортуванні її до споживачів.

З метою зниження вмісту токсикологічних параметрів питної води, в технології водопідготовки на Дніпровській водопровідній станції застосовується хлор аміачний метод обробки води.

Хіміко-бактеріологічна лабораторія проводить цілодобовий контроль якості води на усіх етапах очистки. Двічі на добу аналізується якість води джерела водопостачання р. Дніпро. У складі лабораторії три основних підрозділи: хімічний, бактеріологічний, гідробіологічний. Лабораторія укомплектована аналітичними приладами контролю та необхідним обладнанням.

Деснянська водопровідна станція Деснянська водопровідна станція введена в експлуатацію в 1961 році. Проектна потужність становить 1 млн. 80 тис.м3 на добу.

На Деснянській водопровідній станції прийнята класична схема реагентної очистки води з відстоюванням та фільтруванням. За 3 км від гирла річки Десни на лівому березі розташований водозабірний ківш. З водозабірних споруд по сифонних водогонах довжиною 2,7 км вода поступає на насосну водопровідну станцію першого підйому. Далі по напірних водогонах довжиною 6,7 км вода подається на очисні споруди.

На майданчику очисних споруд розміщені три незалежні технологічні лінії. Проектна потужність першої лінії становить 380 тис. м3/добу, другої лінії — 300 тис. м3/добу та третьої — 400 тис. м3/добу. До складу кожної технологічної лінії входять змішувачі, горизонтальні відстійники сумісні з камерами реакції та швидкі фільтри.

Спочатку вода поступає на змішувачі, які застосовуються для рівномірного розподілу та швидкого змішування реагентів з водою.