Вогнем і мечем () — вислів, що виник в античні часи. Первісне його значення — давній спосіб виліковувати хвороби та рани. Він полягає у тому, що рану хворому вирізають ножем та припікають вогнем або розжареним металом. Гіппократ казав про цей спосіб лікування:

Пізніше, у римських поетів I ст. до н.е. (Овідій, Проперцій та інші) цей вислів отримав значення «знищувати ворога зброєю та пожежами». Приблизно такий сенс у нього вкладали письменники й публіцисти і пізніше.

Україна В українській історії та літературі даний вислів набув значної популярності в XVI-XVIII ст. для відображення жорстокості супротивника, а також підкреслення спричинених ним руйнувань та спустошення. Одними з перших нею послуговувались у своїх творах польсько-українські гуманісти Симон Пекалід, Станіслав Оріховський та Іван ДомбровськийУкраїнські гуманісти епохи Відродження. — Київ, „Наукова думка”, „Основи”, 1995. — Ч.1-2.. Надалі він регулярно фіксується в листуванні та постановах як козацьких гетьманів і полковниківУКРАЇНСЬКА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА. ПЕРЕКЛАДИ ТЕКСТІВ XVI—XVII ст., так і коронних діячівЛітопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1991. — 371 с.. Також вона вживалась в майже усіх відомих тогочасних літописах починаючи з «Хроніки» Мацея Стрийковського.

Неодноразово відома з джерел пов'язаних з діяльністю Івана Мазепи. Так 17 вересня 1707 р. під час підготовки до перемовин зі шведським королем Карлом XI гетьман Іван Мазепа вирядив восени 1707 р. своїх посланців до Саксонії. Гетьман, за його словами Орликові, зробив це для того, щоб:

Крім того, він вжив її у власному поетичному творі — «Думі».

Примітно що вона стала поширеною не тільки серед можновладців, а й серед інших обивателів. Так її вжив у своїй інтермедії Митрофан Довгалевський, а шведський історіограф Ґеорґ Нордберґ описуючи взаємини між гетьманом та українським населенням наводив такий епізод:

В XIX ст. ця фраза вживалась в трактаті «Історія Русів», романі «Чорна рада» (1857) Пантелеймона Куліша, «Українських приказках, прислів'ях та іншому» (1864) Матвія Номиса, а також в нарисі «Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький» (1879) Іван Нечуя-Левицького. Проте сучасну популярність їй приніс однойменний роман 1884 р. авторства польського письменника Генрика Сенкевича.

Примітки