Александрі́йський ві́рш — римований 12-складник із цезурою посередині, обов'язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим.
Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема «Роман про Александра Македонського» (12 ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в 11 ст. («Мандри Карла I Великого в Єрусалим та Константинополь»). Александрійський вірш став панівним віршем класицистичної трагедії (П'єр Корнель, Жан Расін). У російській поезії — це шестистопний ямб із цезурою після третьої стопи з римуванням аабб. Улюблений розмір Олександра Пушкіна (понад 2000 віршів).
Видозмінена форма александрійського вірша називається александрином: п'ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римований за схемою абааб. До неї звертався І. Франко («Каменярі»). Александрійський вірш у класичному вигляді застосовував Микола Зеров (цикл «Александрійські вірші»):
О. Бургардтові Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі, Де розум і чуття — все спить в анабіозі, Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек, Оподаль від розмов, людей, бібліотек Ми сіємо пашню на неродюче лоно. Часами служимо владиці Аполлону, І тліє ладан наш на вбогім олтарі. Так в давній Ольбії захожі різьбярі Серед буденних справ і шкурної громади В душі плекали сон далекої Еллади І для окружних орд, для скитів-дикунів Різьбили з мармуру невиданих богів.
Джерела Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 Посилання