Вяземська операція () — оборонна операція радянських військ Західного та Резервного фронтів у ході наступу сухопутних сил вермахту на Москву в жовтні 1941 року під час німецько-радянської війни. Унаслідок битви основні сили радянських Західного та Резервного фронтів (5 армій) опинилися в оточенні та були розгромлені. За німецькими даними, до полону у двох оточеннях під Брянськом та Вязьмою потрапило більш ніж 663 тис. червоноармійцівKurt von Tippelskirch: Geschichte des Zweiten Weltkrieges, Bonn 1956, S. 206.. За радянськими даними, у полон потрапило близько 688 тисяч радянських бійців та командирів, а з оточення вдалося вирватися лише близько 85 тисячам осіб.
Загальні передумови
Командування вермахту, плануючи наступ на московському стратегічному напрямку, передбачало потужними ударами з району Духовщини і Рославля в загальному напрямку на Вязьму прорвати оборону військ Червоної армії, оточити і знищити їх у районі Вязьми, а потім розвинути наступ на Москву. З цією метою східніше Смоленська були зосереджені основні сили групи армій «Центр» (4-та та 9-та польові армії, 3-тя та 4-та танкові групи).
Сили сторін Війська у складі шести армій (16-та, 19-та, 20-та, 22-га, 29-та, 30-та армії) Західного фронту (командувач генерал-полковник І. С. Конєв) та двох армій (24-та та 43-тя армії) Резервного фронту (командувач маршал Радянського Союзу С. М. Будьонний) мали завдання не допустити прориву ворожих військ на найважливішому — московському — напрямі й виграти час для формування і зосередження тут нових резервів. Чотири армії Резервного фронту (31-ша, 49-та, 32-га та 33-тя) займали позиції в тилу Західного фронту в смузі шириною 300 км. Маршал Конєв зазначав, що в той час німцям протистояло 479 танків (сучасних — на 1941 рік) — 45; 1524 гармати та 733 міномети. Авіація мала 106 винищувачів застарілих зразків, 63 бомбардувальники ТБ-3 та СБ, 5 бомбардувальників Ту-2, 8 штурмовиків Іл-8. Радянська оборона мала вогнищевий характер, у глибину — 15-20 кілометрів та була зле інженерно підготованоюХронос .
Група армій «Центр», за радянськими данимиВ Вяземській операції , на початок операції налічувала близько 1 900 танків та до 19 000 гармат і мінометів. З повітря їх прикривали до 1 000 літаків 2-го повітряного флоту.
Хід операції О 5:30 2 жовтня 1941 року почалася 45-хвилинна артилерійська підготовка, після якої німецькі війська, посилені танковими підрозділами, зокрема близько 310 танків 56-го корпусу, перейшли в наступ. У перший же день їм вдалося прорвати оборону радянських військ на Духовщинському та Рославльському напрямках північніше Ярцево й просунутися на 15-30 км вглиб та 30-40 км завширшки; група армій «Центр» прорвалася в напрямку Рославля. На передовій перебували дивізії ополченців, котрі займалися зведенням оборонних укріпленьВяземський котел, 01 ; Краснопресненська ополченська дивізія прийняла удар німецької 15-ї піхотної дивізії. Танкову атаку підтримувала авіація 8-го корпусу люфтваффе. На ополченців Ленінського, Москворецького, Ростокінського, Фрунзенського районів Москви наступали танкові дивізії. На 162-гу радянську дивізію рушило до 300 німецьких танків, 35-та та 129-та стрілецькі дивізії за підтримки близько 100 літаків. Дивізія відступає на Добросельє — Соловйово, 501-й полк оточено біля Большого Репіна — Городна. Близько 100 німецьких танків обходять болото Світський мох для подальшого наступу на Батуріно. Конєв наказує висунути з резерву 107-му моторизовано-стрілецьку дивізію — 127 танків — з Білого на Батуріно — Сметище для спільного з 242-ю дивізією удару. 25-30 німецьких пікіруючих бомбардувальників завдають удару по штабу 43-ї радянської армії біля залізничної станції Касня, 4 жовтня — ще один, загалом загинуло понад 70 штабників, керування було дезорганізоване.
50-та, 89-та та 90-та дивізії 19-ї радянської армії були витіснені в ході цілоденного бою в поля. Правофлангова 244-та стрілецька дивізія не витримала й відійшла на основний рубіж, її 913-й стрілецький полк виявився відрізаним. Допомогти оточеним кинувся 907-й полк полковника М. Я. Усанова, в ході кількаразових атак оточенці були розблоковані і змогли відійти, сам Усанов загинув у бою. 30-та армія генерал-майора В. О. Хоменка на правому фланзі відбиває всі атаки німців, водночас її лівий фланг відходить. Для відновлення становища 30-ї армії з резерву терміново перекидається 107-ма мотострілецька дивізія, але цей крок виявився запізнілим.
З ранку 3 жовтня 1941 року командування радянських фронтів вжило заходів з ліквідації проривів: у напрямку станції Вадіно висувається оперативна група Болдіна; були завдані контрудари силами фронтових та армійських резервів — оперативна група І. В. Болдіна — 152-га стрілецька, 111-та мотострілецька дивізії, 126-та та 128-ма танкові бригади, які, проте, не змогли вирішити поставлених завдань: знаходилися на досить великій відстані між собою, по часу їх наступ не був узгодженим. Для ліквідації прориву було введено радянську 45-ту кавдивізію корпусу Л. Д. Доватора. Німецька 3-тя танкова група в смузі Західного фронту подолала радянський опір на річці Кокош, захопила Боголюбово та Коритню. Ближче до вечора німецька 7-ма танкова дивізія досягає переправ через річку Вопь, на плацдарм переходить німецький 37-й протитанковий батальйон; до кінця дня 60 німецьких танків зайняли станцію Бетліца — вже в Калузькій області. Радянське підкріплення на річці Шуіца до кінця дня було розбомблене. 113-та стрілецька дивізія змогла дати німцям відсіч на рубежі Ямне — Ясная Поляна. 2-га танкова дивізія німців їх обходить та займає Суборово, радянська нічна контратака на Суборово нічого не дала. До наступлення темноти німці встигли вийти до Дніпра і по двох вцілілих переправах захопили на лівому березі плацдарми. 18-та радянська стрілецька дивізія, щойно вийшовши з вагонів у Сичовці та Новодугіно, форсованим маршем поспішає зайняти оборону по Дніпру. Мотоциклетний розвідувальний відділ німецької 10-ї танкової дивізії знайшов 10-кілометрову слабину, куди рушила дивізія із завданням не вступати в бої та оточити радянські сили, возз'єднавшись із 7-ю танковою дивізією. 173-тя дивізія полковника Богданова відходить за річку Болву.
Загалом за цей день німці просунулися вглиб до 50 км, у смузі Резервного фронту 4-та танкова група — до 80 км. 250-та радянська дивізія з боями відходить з лінії Остролуки — Сутоки. Однак 246-та стрілецька дивізія 29-ї армії зуміла відновити своє становище на східному березі річки Західна Двіна.
4 жовтня 1941 року німецька 3-тя танкова група досягла Холма, у верхів'ях Дніпра прорвалася по вцілілих мостах та рушила на Вязьму, на півночі просунулася до Білого. Радянський контрнаступ у районі Холм-Жирковський успіху не мав — рушила піхота та до 100 танків, проти них німці кинули 60 PzKf-35 та бронетранспортери, в тому бою було підбито до 80 радянських танків. 4-та танкова група зайняла Спас-Деменськ та Кіров, вийшла на рубіж Єльні. 244-та стрілецька дивізія повністю вибита зі своїх позицій по річці Вотря та відійшла за Вопь. Німецька 28-ма дивізія здійснила кидок і зайшла 244-ій радянській дивізії в тил, зав'язався бій біля сіл Бердяєво — Хрящевка. Командувач 24-ю армії генерал К. І. Ракутін зі штабом у Волочку був відірваний від частин, котрі після боїв під Єльнею відступали на Дорогобуж. По полудні німецька ударна група займає Буди, Любунь (Калузька область) та Сутоки. До кінця дня в глибокому охопленні опинилися 16-та, 19-та та 20-та армії Західного фронту та 24-та, 32-га й 43-тя армії Резервного фронту. Передові частини 24-го танкового корпусу оволоділи Мойном по дорозі на Тулу. Під вечір Ставка ВГК направляє по залізниці в Мценськ 4-ту танкову бригаду полковника М. Ю. Катукова. О 23-ій годині радянські оточені сили починають спроби вийти з оточення біля Спас-Деменська. 24-та стрілецька дивізія 30-ї радянської армії виходить на дорогу Білий — Вязьма, котра вже була блокована німцями; штаб намагається отримати директиви, німці використали радіообман, і дивізія протягом доби стояла без руху. На ранок 6 жовтня вихід дивізії з матеріальною частиною став неможливим через підтягнення німецьких сил, частини дивізії намагаються вирватися без важкого озброєння. 15-та та 268-ма німецькі дивізії вийшли в тил радянської 24-ї армії на річку Осьма. 173-тя стрілецька дивізія була розбита східніше Кірова, відступає в ліси.
5 жовтня 1941 року німецька 3-тя танкова група в наступі на Москву призупинилася через брак палива, в другій половині дня поновила його по Варшавському шосе в напрямку Юхнова, дочекавшись 258-му піхотну дивізію, вони стали рухатися з метою оточити радянські армії. Німецька 4-та танкова група обходить великий болотистий район у ході наступу на Вязьму, зайняла Мосальськ та Юхнов, захоплено міст через Угру. У районі Юхнова висаджується авіадесант; десантники билися тут до 24 жовтня. 128-ма танкова бригада та 101-ша мотострілецька дивізія, зазнавши великих втрат, відходять у ліс, 128-ма оточена німецькою піхотою, вранці 6 жовтня проривається на Воронцово. У 89-й стрілецькій дивізії 19-ї армії на вечір після боїв лишалося 400 людей, 244-ій — 250 бійців, 127-ма танкова бригада втратила 22 танки; 134-та стрілецька дивізія продовжувала оборонятися на річці Вопец. 20-та та 24-та армії починають відступ по дорозі на Дорогобуж. Ще вночі німецька 5-та танкова дивізія розділила радянські 17-ту та 60-ту стрілецькі дивізії, 17-та дивізія билася в повному оточенні на болотистих берегах річки Мала Ворона: три спроби були невдалими, втратили 7 танків, рештки відступали болотами Малої Ворони. 60-та дивізія генерала Котельникова відступає вночі в напрямку Вязьми.
6 жовтня 1941 року 3-тя танкова група Райнхардта остаточно прорвала другу лінію оборони Західного фронту на всю її ширину та вийшла 7-ою танковою дивізією на автостраду північніше Вязьми. Німецька 9-та армія зламала радянський опір у районі Білого. 4-та танкова група повертає головними силами на північ. 22-га та 29-та армії Західного фронту відходять на Ржев та Старицю, 43-тя та 49-та армії Резервного фронту — на Калугу та Мединь. Можайська лінія оборони приведена в бойову готовність. Того ж дня 19-та радянська армія починає відхід; німці з ходу проривають оборону 32-ї армії та 18-ї і 220-ї дивізій народного ополчення, частини армії відходять на Сичовку і Гжатськ, зв'язок з ними втрачено. Вночі відступаюча 60-та дивізія здійснила напад на розквартировані німецькі сили для здобуття палива, необхідного тягачам та тракторам, зранку спроба прориву була невдалою, в бою загинув генерал Котельников, дивізія прорвалася окремими частинами — вийшло близько 5000 чоловік. 2000 бійців, котрі лишилися в 113-й дивізії під командуванням генерал-майора Преснякова, зібралися в урочищі Мох; при спробі прориву зав'язався цілоденний бій, до вечора на ногах лишалося 300—350 бійців, генерал Пресняков та комісар Антропов О. М. були тяжко поранені, полонені, де невдовзі й загинули. 248-ма дивізія після боїв втратила боєздатність, вцілілі 600 бійців відходять на Бараново, в 140-й дивізії лишалося 900 людей.
6 жовтня 1941 року між Угрою та Можайським оборонним рубежем спротив німцям чинили курсанти подільських училищ, які виходили з оточення до 24 жовтня.
У другій половині 6 жовтня почався загальний безладний відступ радянських військ під Вязьмою. Відсутність комунікації призвела до того, що направлені на підкріплення два полки 29-ї стрілецької дивізії підійшли до Вязьми, коли там уже були німецькі війська. Бійці сім разів атакували Вязьму, водночас намагаючись вийти з оточення, основні бої точилися біля Относово. У ході бою 139-ї стрілецької дивізії під Волочком з німецькою 78-ю дивізією загинув генерал Б. Д. Бобров, увечері військова група з Ракутіним відходить на Семльово. У ніч на 7 жовтня вийшли з оточення в районі Єрмолино — Русиново залишки 60-ї стрілецької дивізії. Вдень 7 жовтня з оточення вирвався в Тарутино медико-санітарний батальйон, Тарутино стає збірним пунктом 60-ї дивізії, по обіді керування збірним формуванням перебирає полковник Калінін.