«Ніч» () — мармурова статуя, що зображує алегорію Ночі, створена італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті протягом 1526 — 1531 років. Статуя входить до композиції надгробку Джуліано Медичі у капелі Медичі. Це також єдина повністю завершена скульптура із алегорій.

Історія створення

Нова сакристія (ризниця) була задумана як меморіальна капела Джуліано Медичі, брата Папи Римського Лева, і Лоренцо, його племінника, які померли молодими. Це був задум Лева X, але замовником став папа Климент VII, інший член сім'ї Медичі, який активно підтримував цей проект.

Мікеланджело працював над статуєю протягом 1526 — 1531 років. За Ерпелем, остаточно статуя була дороблена 1531 року, разом із «Ранком». 1534 року Мікеланджело поїхав до Риму, не встановивши скульптур і не завершивши гробниці.

Попередня модель скульптури Збереглася теракотова модель для статуї, створена близько 1524 року. У моделі відсутня права рука нижче ліктя та права стопа. За попереднім задумом вираз обличчя скульптури мав бути м'якшим, що особливо виразно проявляється при порівнянні ліній очей, ніздрів та рота моделі й скульптури. Маска під лівою рукою більше звернена направо, і виконання самої кисті лівої руки відрізняються. Також великий палець лівої ноги у моделі лежить, а у статуї — спрямований вверх. Основною відмінністю моделі та скульптури є те, що спина моделі — повністю завершена, тоді як у мармурі — залишилася частково незавершеною, оскільки розташування статуї на гробниці не передбачало видимої тильної сторони.

Модель зберігається у колекції музею Вікторії та Альберта (Лондон).

Опис «Ніч» — це атлетична жінка, розташована на саркофазі зліва. Здається, що вона ледь втримується на похилій поверхні саркофагу, і може будь-якої миті з нього впасти. Її тіло вигнулося у неймовірно незручній позі, однак, вона сама зберігає надзвичайний спокій та безтурботність. Як пише Воллес, вона — «(…) ближче до божественного, а не до людського, до плоті, а не до мармуру (…) а відполірований полиск її шкіри нагадує загадкове сяйво місячного світла».

Вазарі писав про неї так:

«Ніч» — єдина із алегорій, що зображена із відповідними атрибутами темряви, сну та смерті: на голові у неї тіара чи діадема, із зіркою та півмісяцем; під зігнутою лівою ногою сидить сова, а під лівою рукою — маска. Нога Ночі спирається на жмут макових голівок.

Ерпель цитує слова німецького мистецтвознавця Германа Фрідріха Ґрімма: «(…) у фігурі є щось страхітливе».

Образ у мистецтві

Композиційно з цією статуєю могла бути пов'язана картина «Леда і лебідь», яка була завершена Мікеланджело ще у жовтні 1530 року. Ця робота, однак, збереглася тільки у копіях інших художників.

Ще за життя Мікеланджело його статуї присвячували вірші. Рядки флорентійського поета Джованні Баттіста Строцці, написані у середині 1540-их років, навів Вазарі у своїй книзі «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів»:

Ці вірші ввійшли до сюїти (вокального циклу) для басу та фортепіано Дмитра Шостаковича (переклад — Абрама Ефроса).

У біографічному романі Ірвінґа Стоуна «Муки і радості» (1961) підкреслено той факт, що Мікеланджело, окрім мадонн, жіночих статуй у мармурі до цього не робив, тому і «Ранок», і «Ніч» є особливими у його творчості. Про статую «Ніч» написано, що її фігура: «(…) могутня і чутлива (…): все ще молода, бажана, повна животворної сили, колиска людства; (…) тверді, зрілі груди, джерело їжі, величне стегно, рука, різко закинута за спину, щоб гордо виставити перси: мрія будь-якого чоловіка про прекрасне, щедре жіноче тіло, яке готове для сну? кохання? зачаття?».

У японському аніме-серіалі «Ерґо Проксі» (2006) усі чотири статуї-алегорії виступають радниками правителя міста Ромдо (Рим?). Скульптура «Ніч» — персоніфікація французького психоаналітика та психіатра Жака Лакана.

Примітки

а. гробницю було завершено на замовлення Козімо I Медичі у 1554 — 1555 рр. Джорджо Вазарі та Бартоломео Амманнаті б. збереглися замальовки Рубенса «Ночі» Мікеланджело. Детальна промальовка спини, інший кут нахилу голови та вираз обличчя вказують на те, що він бачив попередню модель статуї в. див. Herman Grimm. Michelangelo. Sein Leben in Geschichte und Kultur seiner Zeit, der Blütezeit der Kunst in Florenz und Rom. Safari-Verlag, Berlin 1967 (Repr. d. Ausg. Stuttgart 1907) г. також — «Симфонія № 16»

Виноски

Джерела