Аполлінарій Федорович Незабитовський (, село Карагуш, тепер Бійського району Алтайського краю, Російська Федерація — , місто Київ) — український радянський діяч, директор Київського заводу «Точелектроприлад», генеральний директор Київського виробничого об'єднання «Електронмаш», Герой Соціалістичної Праці (31.03.1981).
Біографія Народився в родині переселенців з України. У 1941 році закінчив Київський гідромеліоративний інститут.
З жовтня 1941 до грудня 1945 року — в Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. З січня до лютого 1942 року воював у 8-й гвардійській стрілецькій дивізії імені Панфілова на Північно-Західному фронті, був важко поранений 17 лютого 1942 року біля Старої Руси, лікувався у військових госпіталях. З листопада 1943 року служив начальником хімічної служби 135-го гаубичного артилерійського полку 63-ї гаубичної артилерійської бригади 22-ї артилерійської дивізії прориву Резерву головного командування 33-ї армії 1-го Білоруського фронту.
Член ВКП(б) з 1944 року.
У 1946—1962 роках працював старшим інженером, начальником виробництва, директором Київського заводу «Точелектроприлад».
7 квітня 1962 — січень 1963 року — секретар Київського міського комітету КПУ.
У 1963—1965 роках — начальник Управління електротехнічної і приладобудівної промисловості Української Ради народного господарства (раднаргоспу).
У 1965—1972 роках — директор Київського заводу керуючих і обчислювальних машин /Київського заводу електронних обчислювальних машин по створенню і розвитку виробництва засобів обчислювальної техніки для народного господарства (науково-виробничого об'єднання «Електронмаш»), у 1972—1986 роках — генеральний директор виробничо-технічного об'єднання «Електронмаш» імені Леніна Міністерства приладобудування, засобів автоматизації і систем управління СРСР у Києві.
Під його керівництвом у 1965—1974 роках на підприємстві виготовлено понад 2500 обчислювальних машин серії «Дніпро» (науковий керівник В. Глушков), що були найкращими на той час за своїми технічними характеристиками та математичним забезпеченням, а виробниче об'єднання стало найбільшим у СРСР виробником керувальних та обчислювальних машин. Брав безпосередню участь у розробленні та впровадженні в серійне виробництво обчислювальних комплексів М4030 та СМ3, СМ4.
З 1986 року — на пенсії. Жив у Києві по вулиці Академіка Богомольця 7/14, квартира 103. Помер 16 листопада 1991 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 52).
Звання лейтенант старший лейтенант капітан майор
Нагороди Герой Соціалістичної Праці (31.03.1981) два ордени Леніна (12.03.1976; 31.03.1981) орден Жовтневої Революції (20.04.1971) орден Вітчизняної війни І ст. (13.03.1985) орден Вітчизняної війни ІІ ст. (8.06.1945) орден Трудового Червоного Прапора (17.06.1961) орден Дружби народів (10.06.1986) орден Червоної Зірки (31.08.1944) медаль «За бойові заслуги» (18.06.1944) медаль «За взяття Берліна» (1945) медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945) медаль «За трудову відзнаку» лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1976; за розробку та освоєння в серійному виробництві керуючого обчислювального комплексу «М-4030») лауреат Державної премії СРСР (1981; за розробку та організацію серійного випуску обчислювальних комплексів «СМ3» і «СМ4»).
Примітки
Джерела Незабитовський Аполлінарій Федорович