Джеміні'ано Джаком'еллі () або Якомеллі () (28 травня 1692, Колорно — 25 січня 1740, Лорето) — італійський бароковий композитор. Був одним з найпопулярніших оперних композиторів свого часуA.Della Corte e G.M.Gatti, Dizionario di musica, Paravia, 1956, p. 255..

Найвідоміший твір — опера «Цезар у Єгипті» (Cesare in Egitto) 1735.

Між 1724 та 1740 роками створив 19 опер. Був дуже шанований сучасниками

Біографія Джемініано Джакомеллі народився у Колорно, поблизу ПармиДані Біографічного словника італійців, італ. та англ. Вікіпедія вказує П'яченцу. 28 травня 1692 року в сім'ї Джузеппе та Марії Тей. Замолоду навчався співу, контрапункту та грі на клавесині у Джованні Марії Капеллі, органіста і композитора при дворі Фарнезе та капельмейстера Пармського собору. Рано переїхав до П'яченци де посів місце капельмейстера герцогської парафіяльної церкви Сан Фермо.

8 лютого 1718 року оженився з Франческою Маркі, з якою мав дев'ятеро дітей.

З 1 березня 1719 рокуДані Біографічного словника італійців, італ. та англ. Вікіпедія дає 1724 до лютого 1727 року був капельмейстером при дворі Фарнезе у Пармі та одночасно (27 березня 1719) обійняв аналогічну посаду в .

У 1724 році написав свою першу оперу «Ipermestra»Лібрето А. Сальві, Венеція, театр Ґрімані ін с. Джованні Ґрізостомо.. Деякі біографи зазначають, що внаслідок успіху опери, герцог Парми своїм коштом послав Джакомеллі до Неаполя вчитися у Алессандро Скарлатті.

3 січня 1727 року за вимогою герцога Франческо Фарнезе композитор переїхав до П'яченци, де був призначений довічним капельмейстером церкви Сан Джованні з річною грошовою допомогою у 2000 п'яченцьких лір. Маючи привілей відлучатися з місця служби за своїм бажанням при умові, що він забезпечить на час своєї відсутності заступника та необхідну кількість творів, Джакомеллі продовжував інтенсивно працювати у головних театрах Італії, не занехаюючи також службу при дворі: так у 1728 році він написав оперу «Scipione in Cartaginenuova» (Фругоні, Парма, герцогський театр; відновлення — весна 1730 року в П'яченці для урочистого в'їзду герцогині ), а у наступному році «Lucio Papiriodittatore» (Парма, герцогський театр, весна 1729 року) з нагоди візиту герцога моденського.

Після ліквідації капели Сан Джованні у 1732 році у зв'язку з браком коштів, Джакомеллі повернувся до Парми на подвійне місце капельмейстера герцогського двору та Стеккати, де перебував до 1737 року. Згідно з Фетисом, він направився до Відня, де знаходився декілька років на службі у імператора Карла VI; допевне був у Граці, де у 1737 році був директором спектаклів та керував постановками «Цезаря у Єгипті»G.F. Bussani, Milano, teatro Ducale, carnevale 1735.

22 серпня 1738 року був призначений капельмейстером у Лорето, заступивши Томмазо Реді, де й залишався до смерті, що сталася 25 січня 1740 року.

Музика та стиль Джакомеллі зажив широкої популярності по всій Італії завдяки видатному театральному чуттю поєднаному з простою та традиційною музичною мовою. Він жив у період найбільшого розвитку віртуозності бельканто і контактував з виконавцями міжнародного рівня. У ті часи успіх опери залежав переважно від майстерності співаків, і Джакомеллі умів задовольняти вимоги зірок, пишучі арії під їх вокальні можливості. Він створював музику у манері, що виявляла найкращі сторони таланту співака (від легкості арій для до патетичності для або сентиментальності та віртуозності для Фарінеллі); негайно входив у резонанс зі смаками публіки, легко досягав її прихильності і завжди мав великий успіх як композитор.

, у огляді авторів, що репрезентували Венецію у 1724 році, відмічає живу творчу уяву Джакомеллі, і передусім його особливу манеру поводитися з руладами, яка немало вплинула на подальший музичний смак. Його мелодія загалом легка та довільна, надзвичайно наспівна, оздоблена вокалізами та колоратурами відповідно до тогочасної практики; гармонія — помірна, забарвлена різноманітністю модуляцій, що пожвавлюють динаміку твору. Через такі властивості музики Джакомеллі його арії мали велику популярність і Багато з них включалися до італійських та іноземних пастичо XVIII століття.

Опера «Merope», написана композитором у 1734 році, являє собою яскравий зразок його музичного стилю:

увертюра тричастинна allegro-andante-allegro; акомпановані речитативи використовуються мало, вони прості й насичені експресією; арії наспівні та патетичні, переважно у формі da capo, з першою частиною багато оздобленою вокалізами та з більш локанічною другою; інструментування: струнний квартет з basso continuo, до якого, в урочисті моменти, додаються валторни та мисливські труби. Драматургічне цікаві зусилля Джакомеллі передати психологічні риси персонажа.

Твори

Опери Ipermestra (Венеція, 1724) Scipione in Cartagine (Сципіон у Карфагені) (Венеція, 1728) Zidiana (Мілан, 1728) Astianatte (Астианакт) (Алессандрія, 1729) Gianguir (Венеція, 1729) Lucio Papirio dittatore (Диктатор Люцій Папірій) (Парма, 1729) Scipione in Cartagine nuova (П'яченца, 1730) Semiramide riconosciuta (Мілан, 1730) Annibale (Ганібал) (Рим, 1731) Epaminonda (Венеція, 1732) Rosbale (Рим, 1732) Alessandro Severo (Александр Север), (П'яченца, 1732) Adriano in Siria (Адріан в Сирії) (Венеція, 1733) Il Tigrane (П'яченца, 1733) La caccia in Etolia (Полювання в Етолії) (Відень, 1733) La Merope (Венеція, 1734) Artaserse (Артаксеркс) (Громадський Театр Пізи, 1734) Cesare in Egitto (Цезар в Єгипті) (Мілан, 1735) Nitocri, regina d'Egitto (Нітокрі, королева Єгипту) (Рим, 1736) Catone in Utica (Катон в Утиці) (Міланський Герцогський Театр, 1736) Arsace (Прато, 1736) Demetrio (Туринський Королівський Театр, 1736) La costanza vincitrice in amore (Вірність переможниця в коханні) (музична пастораль — Парма, 1738) Achille in Aulide (Ахіл в Авліді) (Римський Театр Арджентіна 1739)

Пастичо Lucio Papirio dittatore (Диктатор Люцій Папірій) (з музикою Джакомеллі та Генделя) (Лондонський Королівський Театр (King's Theatre), 1732) Circe (Гамбурзкий Theather am Gänsemarkt, 1734)

Сакральна музика Ораторії, Генуя, 1739 La conversione di s. Margherita da Cortona S. Giuliana dei Falconieri Багатоголосна меса (Kyrie) Мотети для чоловічих голосів Egredimini Domine Gloria sicut erat Мотет Domine noster, на три голоси Псалом VIII, для двох тенорів та баса Літанії для трьох голосів та Літанії для трьох голосів та органа Мотет Quam admirabile, для двох тенорів та баса

Авторство Джакомеллі щодо Магніфікату на чотири голоси з органом фа мажор (Magnificat a 4 voci con organo in fa maggiore) виключається Джованні Тебальдініp. 51, він приписує його Франческо Дуранте.

Деякі окремі твори Кантати та арії у La muse lyrique italienne avec des paroles françoises, Париж, 1773 Арії (F. Häbock, Die Gesangskunst der Kastraten, Відень, 1923) Se non ti moro a lato Amor dover rispetto Mancare Dio mi sento Quell'usignolo che innamorato

Примітки

Бібліографія C. Anguissola, G. G. e Sebastiano Nasolini musicisti piacentini, Piacenza 1935, pp. 5–12 A. Yorke-Long, Music at court, London 1954, p. 16 G. Fiori, Un illustre compositore del '700: G. G. di Colorno (1692—1740), in Aurea Parma, LVII (1973), pp. 214–221 Storia del teatro Regio di Torino, I, M.-T. Bouquet, Il teatro di corte dalle origini al 1788, Torino 1976,pp. 132 s. R. Strohm, Italienische Opernarien des frühen Settecento (1720—1730), in Analecta musicologica, XVI (1976), 2, pp. 169 ss., 271 ss., 277, 279, 282—285 M. Rinaldi, Due secoli di musica al teatro Argentina, I, Roma 1978, pp. 16 ss. ; L. Balestrieri, Feste e spettacoli alla corte dei Farnesi, in Quaderni parmigiani, VI (1981), pp. 69, 124 S. Mami, Il teatro alla moda dei rossignoli, saggio introduttivo alla Merope, Milano 1984, pp. I-CV; Ch. Burney, A general history of music, IV, London 1789, p. 537 E. Ferrari-Barassi, Il trionfo del melodramma, in Storia dell'opera, I, 1, Torino 1977, pp. 462 s. F.-J. Fétis, Biogr. univ. des musiciens, III, pp. 476 s. Jacomelli); U. Manferrari, Diz. univ. delle opere melodrammatiche, II, pp. 53 s.; Enc. dello spettacolo, V, coll. 1207 s. G. Tebaldini, L'Archivio musicale della Cappella Lauretana, Loreto 1921 The New Grove Dict. of music and musicians, VII, pp. 344 s. C. Sartori, I libretti italiani a stampa dalle origini al 1800, Cuneo 1990, ad indicem

Джерела Біографічний Словник Італійців (Dizionario Biografico degli Italiani) — том 54 (2000)

Посилання Джакомеллі, Sposa, non mi conosci  — Чечілія Бартолі