Опішня́нська кера́міка — традиційна українська кераміка із селища Опішня на Полтавщині, одного з найбільшихОпішнянська кераміка / УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)Інформація про Опішню — сайт Національного музею-заповідника українського гончарства осередків виробництва гончарної кераміки в Україні. Об'єкт нематеріальної культурної спадщини УкраїниЗапочатковано Перелік об'єктів нематеріальної культурної спадщини України|Започатковано Перелік об'єктів нематеріальної культурної спадщини України  — Міністерство культури України.

Згідно з археологічними знахідками, виявленими на околицях Опішні, територія селища була заселена ще у добу неоліту. Саме тоді набуває широке використання керамічного посудуЗіньківщина: історичні нариси/ Н. М. Білан та ін. — П. : ІнтерГрафіка, 2006. — 640с.. Розвиток ж сучасного промислу веде свій початок з кінця 19 століття, коли більшість населення Опішні займалося виробництвом своєрідних декоративних глеків. Сучасні опішнянські керамічні вироби зберегли багате різноманіття форм, серед яких поряд з традиційними національними з'явився ряд нових — вази, декоративні блюда тощо.

Опішнянська кераміка у 2012 році була додана до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказ від 14.12.2012 № 1521Елементи нематеріальної культурної спадщини України Наказ Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року № 105.

Історія

Кінець XIX століття Найголовнішим пристроєм у роботі гончаря був гончарний круг. До кінця XIX століття в опішнянських гончарів ще зберігалися шльонські круги (архаїчніші), але майстри переважно користувалися волоськими. Вони складалися з трьох найголовніших частин: дерев'яного верхнього круга — «верхняка», нижнього круга — «спідняка», які з'єднувалися між собою віссю — «веретеном», виготовленим з твердих порід дерева.

У 1893 році в Опішні працювало 288 гончарів.[Зарецкий И. А. // Гончарный промысел в Полтавской губернии — Полтава: Типо-литография Л.Фришберга, 1894. — 3 нен., II, 126, XXIII, VI. — С. 96] Для більшості з них заняття гончарством було єдиним джерелом прибутку.

XX століття

Впродовж 20 століття гончарське мистецтво Опішні активно реагувало на нововведення в суспільному та мистецькому житті держави.Щербань О. В.. Стильові трансформації в орнаменті й формах глиняних виробів учнів опішнянських керамшкіл другої чверті XX століття // Міжнародна наукова конференція «Стильова панорама українського мистецтва» (Київ, 18 грудня 2008). Знаковим періодом для селища стали 1926—1941 роки: тоді були створені гончарні артілі («Художній керамік», «Червоний гончар»), які пізніше трансформувалися в заводи. Тоді також діяли Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925—1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927—1933) та Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936—1941). Ці гончарні навчальні заклади були провідниками впровадження новацій у технологічний процес гончарного виробництва.

Одним із нововведень стало використання елементів станкового малярства. Подібні процеси відбувалися не без впливу радянської політичної ідеології. Кучеренко. Нам потрібен новий орнамент // Вісник промислової та промислово- кредитової кооперації України. — Х., 1929. — № 4. — С. 46-47.

Започаткував впровадження елементів станкового малярства в гончарство Опішні учитель малювання, іконописець та живописець Петро Кононенко, випускник Строганівського училища технічного малювання.

На початку 1930-х років на гончарних виробах під впливом радянської ідеології почали зустрічатися зображення червоноармійців. Наприклад, випускники 1939 року Опішнянської школи майстрів художньої кераміки Оксана Бабич й Олександр Ширай виготовили вазу, на якій зображено двох червоноармійців, що їдуть на білих конях. Протилежна сторона вази оздоблена мальованим контурним квітковим орнаментом. Масове застосування елементів станкового малярства на глиняних виробах Опішні припинилося наприкінці 1930-х років: Петро Кононенко закінчив роботу в селищі.

Голодомор 1932—1933 років став важким випробуванням для опішнянського гончарства. Тоді чимало гончарів виїхало із селища. Зокрема, Іван Бойченко переїхав до Одеси. Артем і Мотрона Каша виїхали в Тбілісі. Складними стали часи й для гончарного шкільництва. Житель Опішні Семен Дацінька, 1917 року народження, згадував:

Політичні репресії більшовицької влади 1930-х — 1950-х років не оминули представників гончарства колишнього Опішнянського району. Так, за звинуваченнями в антирадянській агітації були засуджені гончарі із с. Малі Будища Лаврентій Онищенко та Феоктист Мокляк — обоє до розстрілу, Іван Пічка — на 10 років позбавлення волі, гончар із Опішні Федір Задорожний — до шести років позбавлення волі.

Окрім гончарів, політичні репресії зачепили й інших опішнянців, що мали відношення до гончарської справи. Це керівники й працівники гончарних установ — Ларіон Гладиревський, Петро Ширай, Опанас Лисенко; викладачі й випускники гончарної школи — Яків Корицький, Сергій Рева, Григорій Кремпоха, Парасковія Ширай, Любов Острянин. Репресували також і дослідника опішнянського гончарства, керамолога Якова Риженка.Міщанин В. Репресії в галузі традиційного гончарства , сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Процитовано 18 травня 2012 р.

Початок німецько-радянської війни в 1941 році спричинив припинення діяльності Опішнянської школи майстрів художньої кераміки. Відтоді розпочався найдовший період, впродовж якого не діяли гончарні школи. Проте передача професійної майстерності все ж здійснювалася: у 1941—1962 роках переважно у формі артільного, у 1963—1986 роках — заводського учнівства, у 1963 — на початку 1980-х років — виробничого навчання при заводі «Художній керамік» учнів місцевих середніх загальноосвітніх шкіл.

Згідно зі спогадами свідків тих подій, найбільша кількість охочих навчатися в майстерні гончарної артілі «Художній керамік» була в часи німецької окупації, оскільки в містечку пройшли чутки про те, що учнів не забиратимуть до Німеччини на примусові роботиПругло Іван, 1927 р.н., спогади від 18.12.2002, Опішня, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства, — Ф.1. — Оп.7. — Од. зб.120. — Арк.6.

Перед відступом радянські війська зруйнували керамічний завод. У 1942 році завод було відновлено. В опішнянській гончарній майстерні на 30 кругах працювало понад 130 робітників, переважно жінок та осіб, не придатних для військової служби. Після звільнення селища від німецьких окупантів, 19 жовтня 1943 року, частину учнів, які лишилися в Опішні було мобілізовано на фронт, що негативно позначилось на продовженні гончарного ремесла.

У часи післявоєнної відбудови в артільному та кустарному гончарстві більшості осередків України, у тому числі в Опішні, відбулося тимчасове піднесення. Однак вже до середини 1950-х років потреба в глиняному посуді помітно зменшилась, що пояснювалось газифікацією населених пунктів, виготовлення металевого та фаянсового посуду. Усе це спричинило занепад більшості гончарних осередків України.

У 1963 році опішнянські гончарні артілі «Художній керамік» та «Червоний гончар» було об'єднано й перетворено на завод «Художній керамік». Позитивним аспектом стала механізація видобування глини й підготовки маси для побутових виробів. Але встановлення значних обсягів продукції неминуче позначилося втратою основного — мистецької вартості кераміки.

На початку 1970-х рр. на «Художньому кераміку» працювало близько 330 осіб. Вироби майстрів заводу, та користувалися попитом за кордоном: у 1967 р. підприємство експортувало свої вироби у Канаду, Данію, Бельгію, НДР, Італію, Румунію, Японію, Угорщину.Кераміка Опішні другої половини 20 ст. як складова керамічної історії України /Т. Зіненко // — 2008 р. — с. 114—120

Гончарського ремесла навчали опішнян навчали зі шкільного віку. На уроках праці в першому-третьому класах діти займалися ліпленням. У старших класах діяли гуртків керамістів. З учнів дев'ятих-десятих класів на добровільних засадах було сформовано два класи. Учні вивчали основи гончарства та проходила практику на керамічному заводі. Денисенко Григорій, 1929 р.н., спогади від 21.05.2003, Опішні, Полтавщина / Польові матеріали Олени Щербань // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства, — Ф.1. — Оп.7. — Од. зб.120. — Арк.6 Така система діяла до 1985 року. Профорієнтаційне навчання не виправдало сподівань — необхідної кількості працівників не було підготовлено.

11 березня 1986 року в селищі за дорученням Ради Міністрів України засновано Музей гончарства. Він став всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.

Починаючи з кінця 1980-х — початку 1990-х рр. керамічний завод охоплює криза, пов'язана з переходом на ринкову систему господарювання.Кераміка Опішні II пол. XX ст. Криза поширилась і на гончарство Опішні: із цього часу його розвитком та передачею вмінь займаються переважно кустарі.

1997 року були зроблені спроби відродити гончарське шкільництво — у структурі Державного музею-заповідника українського гончарства в Опішному було створено перший в Україні спеціалізований навчальний мистецький заклад — «Колегіум мистецтв у Опішні».

XXI століття На початку століття опішнянська кераміка має популярність лише як сувенірна продукція. Цим користуються торговці, які під маркою «опішнянська кераміка» продають підробки з Китаю, Туреччини і Донецької області.Реріх І. // Під маркою «опішнянська кераміка» продають підробку. — Газета по-українськи, — № 978 — 12.02.2010

З 2002 р. в старому приміщенні «Художнього кераміка» функціонує невелике приватне підприємство «Гончарний круг», працює на заводі близько 40 осіб.

Технологія виготовлення

Опішнянські гончарі створюють виріб без попередніх ескізів.Опішненська кераміка  — Електронна бібліотека України

Гончарну кераміку виготовляють із місцевого виду глини. Вона має сіруватий колір, а при випалюванні набуває світло-жовтого відтінку.Опішнянські гончарні художні вироби  — Перехрестя — 13 жовтня 2011 рік

Кераміка проходить 40-денний цикл виготовлення. Спочатку глину замішують на спеціальному обладнанні. Опісля декількох днів, майстер на гончарному крузі починає формувати виріб. Деякі дрібні приставні частини — ручки, носики, підставки, відтискуються в гіпсових формах, а вже потім прикріплюються рідкою глиною. Після ліплення глина тиждень сохне в природних умовах, без додаткових підігрівів і вентиляцій. Потім виріб випалюється у печі від 850 до 900 °C, після чого його глазурують або розмальовують, а потім ще раз випалюють при такій же температурі.Михайло Задорожний: «Опішнянська кераміка проходить 40-денний цикл виготовлення. Посуд потрапляє на прилавки лише після двох випалювань» — Справжня варта — 15 вересня 2011 рік У технології виготовлення існують невеликі розбіжності — частину горщиків розмальовують до першого випалення.

Миски роблять на спеціальних шпиндельних станках. При виготовлені свищика важливо, щоб в середині було повітря.

Розпис

Опішнянський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою.

Переважно кераміку розписують великим рослинним орнаментом, що складається з нескладних геометричних мотивів, без різких ламаних ліній. Форма квітів — умовна за формою, часто близька до українських настінних розписів.