Пі́тер Лю́двіг Бе́ргер (; 17 березня 1929 — 27 червня 2017, Бруклайн, США) — австрійський і американський соціолог та теолог, ідеолог неоконсерватизму, представник соціального конструктивізму в соціології, професор соціології та релігієзнавства Бостонського університету, був багаторічним директором Інституту вивчення економічної культури (ISEC) при цьому ж університеті.
Визначні наукові досягнення Бергер є автором великої кількості книг, присвячених проблемам феноменологічної соціології знання, соціального конструювання та соціології релігії. Всесвітню відомість Бергеру принесла його спільна з Томасом Лукманом монографія «Соціальне конструювання реальності» (1966). Також, під його керівництвом та спільно з Самуелем Гантінгтоном вийшло одне з найперших досліджень глобалізації — «Багатолика глобалізація. Культурна різноманітність у сучасному світі» (2002). Головні наукові інтереси Бергера зосереджені в області трансформації капіталізму та соціології релігії. Остання монографія — «Питання віри: Скептичне утвердження християнства» (, 2003).
Біографія Пітер Бергер народився у Трієсті (Італія) 17 березня 1929 р. у сім'ї з єврейським корінням, виріс у Відні (Перша Австрійська Республіка). В 1938 р. після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною він з батьками виїхав до Парижу. В 1946 р. після нетривалого навчання в Лондонському Університеті він емігрував до США, в 1949 р. закінчив у Нью-Йорку (ступінь бакалавра мистецтва), продовжив навчання в Новій Школі соціальних досліджень у Нью-Йорку, де в 1952 р. йому була присвоєна ступінь магістра, а в 1954 р. — доктора філософії. В 1953–1955 рр. він проходив службу в американській армії, викладав у філії Університету Джорджії. В 1955–1956 рр. керував дослідницькою групою в Євангелічній Академії в Німеччині (), а з 1956 по 1958 р. викладав у жіночому коледжі Університету Північної Кароліни (). В 1958–1963 рр. він перебував на посадах професора соціології в Гартфордській теологічній семінарії (Коннектикут) і директора Інституту церкви й спільноти в Гартфорді. Саме тоді він і почав активно публікуватися.
В 1963–1970 рр. Бергер — професор у Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку; в 1966–1967 рр. — президент Товариства наукового вивчення релігії.
У 1970–1979 роках Бергер — професор Університету Ратгерса і в Бостонському коледжі. З 1981 р. — професор соціології та теології в Бостонському університеті, де з 1985 р. стає директором Інституту вивчення економічної культури (ISEC), який у 2003 р. був перетворений на Інститут культури, релігії та міжнародних відносин (CURA). З 2009 р. він став головним науковим співробітником цього інституту, заслуженим () професором.
Помер 27 червня 2017 року у СШАПомер Пітер Бергер /Релігійна інформаційна служба України, 30.06.2017/.
Основні віхи наукового доробку П. Бергера Головні роботи Бергера присвячені розробці феноменологічної соціології знання, соціології релігії, теорії модернізації та розвитку країн «третього світу», проблемам літератури, сім'ї тощо. Соціологія знання Бергера значною мірою обумовлена впливом феноменологічної соціології Шюца, символічного інтеракціонізму Д. Г. Міда, соціологічної традиції Дюркгайма і М. Вебера.
Феноменологічна соціологія знання Широку популярність у США та за їхніми межами отримала книга «Запрошення до соціології: гуманістична перспектива» (, 1963), де показаний взаємозв'язок між «людиною в суспільстві» та «суспільством у людині», представлені теоретико-методологічні засади соціології, її цілі, завдання, етичні принципи. Розробка цієї проблематики була продовжена разом із Томасом Лукманом в їхній класичній книзі «Соціальне конструювання реальності» (, 1966), де були сформульовані основні положення феноменологічної соціології знання як методології соціального пізнання. Завдяки цій праці стало можливим говорити про феноменологічну соціологію знання як про напрямок, який став альтернативою структурно-функціональній та неомарксистській школам в соціології. «Реальність повсякденного життя» стає тут «вищою реальністю», з якої соціологи виводять усі теоретичні надбудови і «символічний універсум».
В «Реінтерпретованій соціології» (, 1981) П. Бергер спільно с X. Кельнером розмірковує про сутність, специфіку та межі соціологічного бачення дійсності. Специфіка інтерпретативної чи «реінтерпретованої» соціології полягає, згідно з Бергером, у постійній увазі до багатоманітності значень та смислів, якими живуть люди, в «когнітивній повазі» до ідеалів, вірувань, думок та упереджень інших людей, груп, культур.
Соціологія релігії У соціології релігії П. Бергер вважається видатним фахівцем, який справив суттєвий вплив на розвиток цієї дисципліни в останні чотири десятиліття. Йому вдалося вловити важливі тенденції розвитку релігії, процесу секуляризації, виникнення своєрідної «невидимої релігії» у мільйонів жителів країн Заходу, показати вплив процесу модернізації на свідомість людини XX століття.
В ранніх публікаціях: «Двозначне бачення» (, 1961) та «Шум урочистих асамблей» (, 1961) Бергер критично оцінював інституціональну релігію як прояв «дурної віри», протиставляв релігію та церкву американського істеблішменту істинній християнській вірі.
Соціологічна теорія релігії була ним сформульована в праці «Священна Завіса» (, 1967, пізніше перейменована на «Соціальну реальність релігії»), яка, на думку багатьох західних вчених, стала найбільш вагомим внеском у розвиток соціології з часів «Протестантської етики» М. Вебера. Використовуючи феноменологічну методологію, Бергер під час порівняльно-історичного аналізу різноманітних релігійних систем показав їхній конструйований характер, виявив функції, роль та значення релігії в сучасному світі, прослідкував процес секуляризації/сакралізації в історичній перспективі.
На думку науковця, впродовж більшої частини людської історії релігія відігравала стратегічну роль при конструюванні людиною соціальної реальності й була найбільш ефективним і поширеним засобом «легітимації» (тобто пояснення і виправдання соціального порядку). Причина цього в тому, що неміцні, схильні до змін соціальні інститути, поміщені в межі космічної, священної системи відліку, набувають гранично дійсного онтологічного статусу. Серед головних функцій релігії він виділяє легітимуючу. «Космізація» інститутів необхідна для підтримки не тільки існуючого «статус-кво», а й окремої людини, в якої в такому випадку виникає відчуття «правильності» навколишньої реальності та її місця в ній як у когнітивному, так і в нормативному значеннях.
Проблема секуляризації Спостерігаючи в 1960-ті роки звільнення від церковного авторитету і впливу різних сфер соціокультурного життя, П. Бергер дещо перебільшив розмах і глибину процесу секуляризації. Згодом він прийшов до висновку, що секуляризацією охоплені головно різні сфери соціокультурного життя — «публічна сфера», чого не скажеш про «приватні сфери» індивідуального життя, де релігійна легітимація не втрачає свого значення навіть у високо секуляризованих стратах.
У 1969 р. вийшла його праця «Чутки про ангелів: Сучасне суспільство та відкриття заново надприродного» (, 1969). Вона стала спробою подолання кризи «секуляризму» зсередини — через відродження віри у нерелігійному світі, де про надприродне залишилися лише чутки. Як в цій, так і в наступних роботах з соціології релігії Бергер намагається поєднати позицію соціолога з позицією істинного християнина, застосовуючи індуктивний підхід до аналізу релігійної реальності, який означає пошуки віри у будь-якому релігійному досвіді.
Критика теорії секуляризації Сьогодні П. Бергер є одним з найпослідовніших критиків неокласичної теорії секуляризації, тоді як у молодому віці він сам схилявся до цієї теорії. Загальний настрій учених, які відмовилися від неокласичної теорії секуляризації, був висловлений ним в одному з нещодавніх інтерв'ю:«Я був одним з дослідників у царині соціології релігії та, ширше, соціологічного наукового дослідження релігії, і всі ми вірили, що настає доба секулярності. Я був носієм цього загального консенсусу, отже ці ідеї не були моєю унікальною позицією — в цьому сенсі я був таким, як і всі. Більшість з нас на кінець 1970-80-х років упевнилися, що ми помилялися…»«Бергер П.» Недоработанная концепция / Питер Бергер // Религиоведческие исследования. — 2011. — № 5-6. — С. 106.Відмова від сталої теорії секуляризації привела Бергера до тривалих методологічних пошуків. У 1990-х роках він розробляв концепт «десекуляризації», або «контрсекуляризації». Класичною працею в цьому напрямі є збірка статей «Десекуляризація світу: Відродження релігії та світова політика» (The Desecularization of the World: Resurgent Religion and World Politics, 1999), де Бергер виступив редактором та до якої написав вступну статтю. У рамках цієї концепції автор припускав, що секуляризація дійсно була одним з елементів модернізації, втім призвела вона не стільки до занепаду релігії, скільки до контрсекуляризаційного руху та відродження ролі релігії в публічному житті, перш за все, в мусульманській та євангелічній спільнотах, але також і в індуїзмі, буддизмі та інших релігійних традиціях. Унаслідок такої контрсекуляризації релігія сьогодні перебуває на вістрі суспільного інтересу, адже стала дуже важливим чинником життя світу. Окрім того, глобалізація сучасного світу активно сприяє стрімкому поширенню десекуляризаційних процесів по всьому світу. Також Бергер наполягав на тому, що зниження ваги офіційних релігійних інституцій під впливом секуляризації зовсім не веде до зниження індивідуальної віри — отже, секуляризація веде не до занепаду релігійності, а до занепаду лише офіційних церков, і то не завжди«Berger P.» The Desecularization of the World: A Global Overview / Peter Berger // The Desecularization of the World: Resurgent Religion and World Politics / Ed. by P. Berger. — Washington: Ethics and Public Policy Center, 1999. — P. 1-18.
Ще одна теза, яка була сформульована Бергером у 90-ті роки та досі підтримується ним — теза про дві важливих спільноти, в яких продовжує підтверджуватися теорія секуляризації — західноєвропейське суспільство та спільнота освічених у західноєвропейському стилі інтелектуалів. У решті світу, натомість, не спостерігається поступового і все більшого занепаду релігійності, а навпаки — світ сьогодні є бурхливо релігійним.«Де ж тоді світськість розміститься на цій карті? Я б сказав, у двох місцях. По-перше, є тонкий, але впливовий прошарок інтелігенції — у більш широкому сенсі, це люди з вищою освітою західного типу, особливо в царині гуманітарних і соціальних наук. Вони являють собою світський Інтернаціонал, члени якого можуть зустрічатися в будь-якій державі. Знову ж таки, я не можу зараз міркувати про те, чому цей вид освіти має ефекти секуляризації (підозрюю, що це, головним чином, через їдке розуміння відносності переконань і цінностей). Але я хотів би зазначити, що цей специфічний Internationale допомагає пояснити позірну правдоподібність (благовидність) теорії секуляризації серед багатьох західних інтелектуалів: коли вони їдуть, скажімо, до Стамбулу, Єрусалиму чи Нью-Делі, вони майже всюди зустрічаються з іншими інтелектуалами, — людьми, багато в чому схожими на них, — і вони можуть дійти висновку, що та чи інша культурна спільнота точно відображає культурну ситуацію за межами — дійсно рокова помилка! (Чи потрібно додавати, що було б настільки ж помилково вважати, що, скажімо, Гарвардська наукова спільнота відображає місце релігії в американській культурі?). Існує також, по-друге, географічне виключення пульсуючої повсюдності релігії в сучасному світі — Західна та Центральна Європа. Це, я думаю, найбільша частина світу, де стара теорія секуляризації продовжує бути емпірично підтверджуваною. Питання в тому, чому це так важко»«Berger P.» The 2000 Paul Hanly Furfey lecture: Reflections on the sociology of religion today / Peter L. Berger // Sociology of Religion. — 2001. — Vol. 62, Iss. 4. — P. 443—455.
Теорія плюралізації