Крейсери класу «Новара» (), які ще класифікували як швидкохідні крейсери () класу «Гельголанд» (), входили до Цісарсько-королівського військового флоту Австро-Угорщини.

Історія створення Три легкі крейсери «Гельголанд», «Сайда», «Новара» заклали згідно з програмою модернізації флоту (1911) і вони були покращеними версіями крейсера «Адмірал Шпаун» (1906). Їхня маса була знижена на 51 т завдяки зміні розміщення парових турбін, що дозволило посилити корпус (21 т) та встановити дві додаткові гармати. Та 100-мм гармати головного калібру швидко визнали заслабими, але замінити їх 150-мм гарматою визнали недоцільним. Тому висока швидкість визначала тактику застосування кораблів — «Вдарити і втекти». Крейсери планували використовувати як лідерів флотилій торпедних човнів, міноносців.

Свої назви крейсери отримали на честь битв: перемоги австрійського війська 1848 над сардинським під Новарою, захоплення міста Сайда у Леванті австрійським десантом (1840), битва австро-прусського флоту з данським біля острова Гельголанд у 1864 році.

Крейсер «Сайда» заклали на австрійській верфі «Cantiere Navale Triestino», а два інші на угорській «Ganz-Danubius». Внаслідок цього парова турбіна крейсера «Сайда» Melms-Pfenniger виявилась доволі ненадійною, з недостатньою потужністю, що не дозволило досягнути запланованої швидкості. Турбінна установка AEG-Curtiss крейсерів «Новара», «Гельголанд» перевищувала заплановану потужність, даючи приріст швидкості на 0,3 вузли.

Конструкція При розробці крейсерів типу «Новара» були враховані недоліки крейсера «Адмірал Шпаун», перш за все, ненадійність силової установки. Для цього було вирішено перейти на двовальну систему з двома турбоагрегатами. Котельна установка з 16 котлів Ярроу в чотирьох приміщеннях залишилась така сама, як і на попереднику.

Бронювання теж залишилось без змін — пояс 60 мм, палуба 20 мм. Озброєння вдалось збільшити на дві 100-мм гармати. У 1915 році на кораблях були встановлені по два двотрубні 533-мм і один двотрубний 457-мм торпедні апарати. У 1917 році всі кораблі отримали 66-мм зенітну гармату. Розглядались варіанти встановлення на кораблях потужніших 150-мм гармат, але вони не були реалізовані.

Загалом за своїми технічними даними австро-угорські крейсери не поступались аналогічним кораблям інших флотів. По швидкості вони перевершували на 1,5 вузлів англійські крейсери-скаути, і переважали їх за вогневою потужністю.

Представники Назва Верф Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля «Сайда»SMS Saida «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Переданий Італії у 1920 році, де отримав назву «Venezia»Зданий на злам у 1937 році «Гельголанд»SMS Helgoland «Ganz-Danubius», Фіуме Переданий Італії у 1920 році, де отримав назву «Brindisi»Зданий на злам у 1937 році «Новара»SMS Novara «Ganz-Danubius», Фіуме Переданий Франції у 1920 році, де отримав назву «Thionville»У 1932 році перетворений на плавучу казармуЗданий на злам у 1941 році

Історія служби Крейсери класу «Новара» разом з міноносцями класу «Татра» найчастіше застосовувались на театрі бойових дій на Адріатиці. Їх використовували для завдання швидких артилерійсько-торпедних нападів на порти Італії незважаючи на недостатній калібр головної артилерії. Найвідомішим став рейд трьох крейсерів 15 травня 1917 року на протоку Отранто.

В ході війни у 1915 році кормовий 450 мм двотрубний торпедний апарат замінили 533 мм. План 1917 по переозброєнню крейсерів замість 5-ти 100 мм гармат на дві 150 мм не був втілений в життя.

На основі цього класу крейсерів планувалось закласти три нові крейсери класу «Ерзац Зента» з 120—мм гарматами і швидкістю до 30 вузлів.

Після завершення війни Франції дістався крейсер «Новара», який під назвою «Thionville» проплавав до 1932 року. До 1941 був стаціонарним навчальним закладом артилеристів Тулона. Крейсери «Гельголанд» і «Сайда» в Італії перейменували на «Brindisi», «Venezia» та використовували до 1937 року.

Див. також Експедиція Новари

Посилання

Легкі крейсери (нім.)

Джерела Erwin Sieche: Kreuzer und Kreuzerprojekte der k.u.k. Kriegsmarine 1889—1918. Hamburg 2002, ISBN 3-8132-0766-8 und ISBN 3-7083-0012-2. Paul Schmalenbach: Kurze Geschichte der k. u. k. Marine. Herford 1970 ISBN 3-7822-0047-0