Будівельна інженерія (також інжиніринг) — інженерія у будівельній галузі, інженерне забезпечення будівництва, яке охоплює всі фази реалізації інвестиційно-будівельних проєктів: проєктування, будівництво, експлуатацію об'єктів. У більш вузькому сенсі — інженерно-консультаційні або проектні послуги з підготовки, забезпечення будівництва і експлуатації промислових, інфраструктурних та інших об'єктів.
Термінологія
Походження терміна Термін «інженерія» запозичено з французької — (), яке натомість походить від латинського слова () — розум, здібності, винахідливість. В історії, інженерами спочатку, починаючи з XII століття, називалися військові інженери (див. цивільне будівництво). Це було пов'язано із зростанням спеціалізації військ. Маршал Франції Вобан у 1676 році вперше сформував спеціалізовані саперні та мінні роти, перетворені потім на Корпус військових інженерів. У Московському царстві за Петра I, 1702 року було створено мінерну роту, у 1704 році — команду понтонерів, а 1712 року — полк військових інженерів.
Поняття «цивільний інженер» з'явилося у XVI столітті у Голландії і застосовувалось до будівельників мостів і доріг та відрізняло їх від військових інженерів. Вже від цього поєднання виник термін «цивільна (будівельна) інженерія», на даний час (2000 роки) поширений у багатьох мовах світу. Під ним розуміється професійна інженерна дисципліна, яка переймається проєктуванням, будівництвом, експлуатацією будівельних об'єктів. Потім з'явилася (в основному в англійській мові) велика кількість подібних термінів, що стосуються інших галузей: ядерний інжиніринг, генетичний інжиніринг, реінжиніринг, астроінженерія та інше.
Застосування термінів «Будівельна інженерія» та «Будівництво» У Московському царстві, приблизно з XVI століття керівником будівництва був архітектор. Науково обґрунтовані методи розрахунку і проєктування з'явилися лише у XVIII–XIX століттях. Тривалий час для позначення інженерного забезпечення будівництва, що охоплює виробничу, наукову і навчальну складові, використовувався просто термін «будівництво», а інколи «промислове та цивільне будівництво», як основний вид будівництва.
У 1990-х роках, в українській мові з'явився також термін «інжиніринг» (транслітерація ) з появою спеціалізованих фірм, що надають інжинірингові послуги. При цьому під інжинірингом на будівництві розуміється надання інженерно-консультаційних послуг проєктно-конструкторського, розрахунково-аналітичного, організаційного або дослідницького характеру, підготовка техніко-економічних обґрунтувань проєктів, вироблення рекомендацій в галузі організації виробництва і управління проєктами, тобто сукупність комерційних послуг з підготовки та забезпечення ходу виробництва будівельної продукції. Таким чином, в українській мові це поняття дещо вужче і не містить у явному вигляді, наприклад, професійну освіту у галузі будівництва.
Нижче наведено порівняльну таблицю відмінностей вживання термінів «будівництво» і «будівельний інжиніринг» (відповідність термінів у різних мовах не завжди однозначна):
Поняття Український термін Англійський термін Німецький термінВид економічної діяльностіБудівництво ConstructionBauwesenГалузь економікиБудівництво ConstructionBauwesenПроцес зведення будовиБудівництво ConstructionBauausführungПланування і керування ходом будівництваКерування будівництвом Construction managementBaumanagementІнженерне забезпечення зведення спорудБудівельний інжиніринг Civil engineeringBauingenieurwesenПрофесійна освіта для будівництваБудівництво Civil engineeringBauingenieurwesenНаукова спеціальністьБудівництво Civil engineeringBauingenieurwesen
Інші терміни
У статті 749 Цивільного кодексу РФ для позначення фірми, що надає інжинірингові послуги, застосовано термін «інженер», однак він застосовується, як правило, лише в двомовних текстах договорів, оскільки збігається з кваліфікацією фахівця — інженера.
Ряд вчених запропонували назву мультидисципліни «інвестиційно-будівельний інжиніринг». У МГСУ з 2009 року ведеться навчання за програмою суміщеної освіти для бакалаврату за профілем «Інформаційно-будівельний інжиніринг» . В області будівництва зустрічаються також терміни «проєктний інжиніринг», «технологічний інжиніринг» та інше .
Часто зустрічається термін «інженерія будівель», що позначає перелік мереж інженерно-технічного забезпечення будівельних об'єктів, разом з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, газопостачанням, електропостачанням, телекомунікаціями, системами безпеки, структурованими кабельними системами та інше. Самі ці системи не мають стосунку до поняття інжинірингу. Інженерингом також називають «інженерію».
Професійна освіта в галузі будівництва
У Київській Русі професійні будівельні навички передавалися за безпосередньої роботи учня, підмайстра у складі артілі. Поширенню умінь сприяло те, що спорудження будівель за своєю природою було колективною справою. Першими професійними керівниками будівництва були десятники, виконавці робіт, архітектори. Перші кам'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських зодчих. Масштабні роботи щодо створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулись в кінці Х — початку XI ст. За нетривалий час було побудовано два палаци (розмірами 45х11 м) з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Радзивіллівського літопису засвідчують, що київські князівські палаци були двоповерхові, з аркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі і житловими на верхньому. У Київській Русі сформувалася власна культура будівництва, що відрізнялася від іноземних технологій. У місцевій архітектурі почали використовувати глибокі (на 2-4 метри) і широкі фундаменти, що викладалися з грубого каміння, залитого цементом (так звана рустика). Стіни мурувалися з тонких смуг цегли, які чергувалися із товстими шарами цементу особливого складу, де основним складником було вапно.
З появою спочатку емпіричних, а потім науково обґрунтованих методів розрахунку, конструювання та будівництва, стали виникати професійні навчальні заклади.
У Франції перше будівельне училище було створено 1740 року архітектором БлонделемЕнциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона. 1816 року, в Україні відкрилося Львівське реальне училище (тепер Національний університет «Львівська політехніка»), де одним з основних предметів, було креслення. Для нижчої і середньої ланки управління у Російській імперії, організовувалися школи десятників з будівельної справи, а також курси з підготовки техніків-будівельників. Першим вищим інженерним навчальним закладом (також в області фортифікаційного будівництва) стає у 1810 році, створене 1804 року Головне інженерне училище Російської імперії (а нині ВІТУ), через додавання додаткових офіцерських класів та двогодинне продовження навчання офіцерів, на відміну від усіх інших кадетських корпусів та інженерних навчальних закладів Російської імперії. Як писав випускник Інституту інженерних шляхів сполучення Тимошенко Степан Прокопович у власній книзі «Інженерна освіта у Росії», освітня схема Головного Інженерного Училища, що виникла після додавання старших офіцерських класів, з поділом п'ятирічної освіти на два етапи у подальшому саме на прикладі Інституту інженерів шляхів сполучення поширилася у Російській федерації та зберігається досі у 2000 роках. Це дозволяло починати викладання математики, механіки та фізики на досить високому рівні вже на перших курсах і дати студентам достатню підготовку з основоположних предметів, а потім використовувати час для вивчення інженерних дисциплін.
Одним з перших вищих навчальних закладів в області транспортного будівництва був Петербурзький державний університет шляхів сполучення, який засновано у 1809 році. Він готував фахівців з проєктування, будівництва та експлуатації дорожніх, а також гідротехнічних споруд.
Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет було засновано 1832 року під назвою «Училище цивільних інженерів» і є найстарішим в Росії серед спеціалізованих вищих навчальних закладів (ВНЗ) будівельного профілю.
Найбільшим серед будівельних ВНЗ Російської федерації є Московський державний будівельний університет, який засновано у 1921 році, він вже підготував понад 90 тисяч інженерів.
Міжнародна асоціація будівельних вищих навчальних закладів (АБВ) об'єднує 142 ВНЗ України та країн СНД.
Протягом багатьох років основними рівнями кваліфікації фахівців у галузі будівництва були технік-будівельник (з трирічним терміном навчання у середніх спеціальних навчальних закладах) і інженер-будівельник (з п'ятирічним терміном навчання у вищих навчальних закладах). Завдяки приєднанню України до Болонського процесу вищі будівельні заклади освіти, переходить на дворівневу систему бакалавр — магістр з 4 і 6 роками навчання відповідно. При цьому у навчальних планах кожного циклу освіти (див. нижче) виділяється базова частина (обов'язкова для всіх ВНЗ), варіативна частина (встановлювана вищим навчальним закладом) і дисципліни за вибором студента.
Інженерне забезпечення будівництва
Однією з особливостей будівельного інжинірингу є відсутність явної персоніфікації інжинірингових функцій. Це пов'язано з тим, що організація будівельних проєктів може бути досить різноманітна, і одні й ті ж функції в різних проєктах можуть виконувати замовник, проєктувальник, генеральний підрядник, субпідрядники, інжинірингова фірма та інше. Тому розглянемо основні функції інженерного забезпечення відповідно до етапів життєвого циклу будівельного об'єкта. Виділяють шість основних стадій життєвого циклу:
Передінвестиційний етап Етап довгострокового планування інвестицій і будівництва включає: Розробку галузевих схем розміщення виробництва й інших документів галузевого планування (в основному для централізованих галузей, таких, як енергетика, транспорт, оборонна промисловість, державне управління); Розробку схем територіального планування регіонів і муніципальних утворень, правил землекористування та забудови поселень, проєктів планування територій та проєктів межування територій; Вироблення державної, регіональної, муніципальної і корпоративної інвестиційної політики, вдосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності; Складання і затвердження бюджетів усіх рівнів, формування інвестиційних програм, переліків будов (для бюджетних інвестицій); розробку бізнес-планів (для приватних інвесторів).
На цьому етапі чільну роль відіграють економіка, фінанси і планування, однак інженерне забезпечення дає змогу виконати обґрунтовані розрахунки й оптимізацію галузевих і територіальних схем, скласти життєздатні проєкти територіального планування, інвестиційні програми та бізнес-плани.
Передпроєктний етап Після появи певного інвестора, настає час опрацювання та погодження основних параметрів майбутнього об'єкта. Єдиного переліку необхідних дій на цьому етапі немає, оскільки він може суттєво відрізнятися залежно від окремої ситуації. Часто він містить: Підготовку та проведення конкурсу на виконання обов'язків замовника; Розробку техніко-економічного обґрунтування (ескізного проєкту, архітектурного рішення, містобудівної концепції тощо); Вибір дозволеного використання земельної ділянки відповідно до Правил землекористування та забудови даного поселення; Придбання і державну реєстрацію прав на земельну ділянку відповідно до законодавства України (купівля, оренда, безстрокове користування); Отримання кадастрового паспорта земельної ділянки; Проведення топографічної зйомки ділянки або отримання геодезичної основи; Отримання технічних умов на приєднання до мереж інженерно-технічного забезпечення об'єкта; Отримання Містобудівного плану земельної ділянки; Проведення у потрібних випадках попередніх погоджень основних показників об'єкта; Проведення інженерних вишукувань, державну експертизу їх результатів (вишукування і їх експертиза можуть виконуватися також на етапі проєктування); Складання завдання на проєктування, підготовка та проведення конкурсу на проєктні роботи.